Минув лише рік після виходу першої видання «Короткого путівника» українською мовою (Львів, «Кальварія», 1998), і ось увазі українського читача пропонується вже доповнене новими матеріалами розглянутих у Комісії та Суді справ (до 1997 року включно) друге видання Путівника. В 1999 році перші справи проти України потрапили на розгляд до Європейського суду, одна з них вже стала прецедентною (Кучеренко проти України, травень 1999), сім українських справ на початок 2000 року знаходились на розгляді в Суді, велика кількість заяв від українських громадян чекає своєї черги на розгляд. Це все зумовлює зростання інтересу до юриспруденції конвенційних органів як серед професійних правників, що безпосередньо займаються теорією та практикою захисту прав людини на національному рівні, так і серед пересічних громадян, які намагаються знайти можливість захистити свої права, що порушуються державою. Безперечно, що видання «Путівника» має стати в нагоді всім, хто цікавиться практикою Комісії та Суду, прагне познайомитись з тим, як саме інституції конвенційного механізму витлумачують норми викладених у Європейській конвенції з прав людини положень. В тексті Конвенції визначаються основні права і свободи, а витлумачення цих правових норм, контекст їх застосування, межі розсуду держави при встановленні певних обмежень на здійснення цих прав та свобод в доступному вигляді наводяться у цьому виданні Путівника.
1999 рік приніс перші рішення нового Суду з прав людини, який поєднує в собі колишній двоступеневий наглядовий механізм Європейської Конвенції. На жаль, прецедентні справи, які були розглянуті новим Судом, не увійшли до цього видання, однак, можливо, в наступному виданні «Путівника» будуть вміщені справи Фрессо і Руара проти Франції (1999), Ніколова проти Болгарії (1999), Оцтюрка проти Туреччини (1999) та інші.
1999 рік приніс українському читачеві нове видання — «Практику Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі» (Український центр правничих студій), яке стало щоквартальником. В цьому виданні вміщено кваліфіковані переклади рішень Європейського суду з прав людини, подаються науково-дослідницькі та загальноінформаційні матеріали, що пов’язані з діяльністю та юриспруденцією Європейського суду.
За час, який минув між виходом першого та другого видання «Короткого путівника Європейською конвенцією з прав людини» відбулись суттєві зміни в контрольному двоступеневому механізмі Конвенції — йдеться, передовсім про зміни, що викликані Протоколом №11, який вступив в силу 1 листопада 1998 року. За цим Протоколом для оптимізації роботи контрольного механізму, який складався з Європейської комісії та Європейського суду, було встановлено нову спрощену схему проходження звернень через конвенційний механізм нагляду - єдиний Європейський суд. За старою двоярусною системою кожна заява надсилалась до Європейської комісії з прав людини, яка мала завдання розглянути її з огляду на прийнятність. Якщо заява визнавалась прийнятною, але при цьому сторонам не вдавалось досягти дружнього врегулювання, то в такому випадку справа передавалась на розгляд до Комітету міністрів Ради Європи або до Європейського суду з прав людини. Рішення цих інстанцій були обов’язковими для держави, яка виступала стороною у справі.
Стара система була встановлена у 1950 році, коли до Ради Європи входило лише 13 держав-членів, але сьогодні, коли організація об’єднує 41 державу-член, обсяги роботи значно збільшились, і кількість нерозглянутих справ постійно зростає. Станом на 16 червня 1999 року Суд відібрав для подальшого розгляду 9 979 справ із 47 186 надісланих заяв. З України на цей час надійшло 1126 заяв, з яких були відібрані для подальшого розгляду 273.
Новий Суд, що працює на постійній основі, передбачає одноступеневу процедуру розгляду заяв, що робить систему захисту більш оперативною та ефективною. Заявники отримали можливість прямого доступу до Суду. До складу нового Суду входять сьогодні сорок суддів — по одному від кожної держави-члена Ради Європи, що ратифікувала Конвенцію (одного суддю ще не обрали). Суддів обирає на трирічний або шестирічний строк (за жеребом) Парламентська асамблея Ради Європи.
Комісія з трьох суддів розглядає заяву з посиланням на порушення конвенційних прав, визначаючи її прийнятність (що раніше належало до компетенції Комісії), після чого визнані прийнятними заяви передаються до колегії з семи суддів.
У виняткових випадках рішення у справі буде ухвалюватись «Великою палатою», яка складатиметься з 17 суддів. Комітет міністрів Ради Європи більше не розглядатиме справи, однак буде і надалі здійснювати нагляд за виконанням судових рішень.
Від самого початку своєї роботи новий Суд прийняв до розгляду незавершені справи колишнього Суду. Всі нові заяви після 1 листопада 1998 року потрапляли вже безпосередньо до секретаріату Суду. Після 1 листопада 1999 року новий Суд прийняв також до розгляду всі незавершені справи, що їх розглядала Комісія. Комісія закінчила свою роботу і припинила існування у листопаді 1999 року.
До компетенції Комітету міністрів належить нагляд за виконанням державами рішень суду. Комітет міністрів визначає, чи держави вживають належних заходів для запобігання новим порушенням (чи відбуваються зміни у законодавстві, прецедентному праві, в правилах чи на практиці). Комітет також слідкує за тим, щоб заявнику було виплачено присуджене Судом справедливе відшкодування та, у певних випадках, вжито інших конкретних заходів для надання повної компенсації (переглянуто судове рішення, надано дозвіл на проживання і т. ін).
Зміни, яких зазнав механізм контролю за дотриманням положень Конвенції, не вплинули на кількість, обсяг та характер тлумачення конвенційних прав, і тому викладений у Путівнику матеріал не втрачає своєї актуальності для українського читача. Для актуалізації вміщеної інформації редакційний колектив, який готував українську версію Путівника, вніс зміни до статистичних даних і навів стан ратифікації Конвенції та протоколів до неї державами-членами на 1 люте 2000 року.
Наостанок декілька зауважень стосовно тексту Європейської конвенції з прав людини. До сьогодні єдиним текстом офіційного перекладу на українську мову ЄКПЛ є текст, що був опублікований в «Офіційному віснику України» №13, 1998 рік. Однак цей текст різниться від нового тексту ЄКПЛ (англійською та французькою мовами, тобто мовами оригіналу), який вступив в силу 1 листопада 1998 року. У липні 1999 року з’явився новий варіант офіційного перекладу тексту Конвенції, в якому вже були враховані привнесені Протоколом №11 зміни, однак цей текст ще не був офіційно опублікований на час підготовки другого українського видання «Путівника», хоч всі посилання у тексті «Путівника» були зроблені саме на текст офіційного перекладу 1999 року. Вміщені у виданні «Короткого путівника Європейською конвенцією» матеріали допомагають встановити, наскільки адекватна оригінальній (в англійському чи французькому тексті) є норма права, що викладена в офіційному українському перекладі Конвенції.
Привнесені Протоколом №11 зміни не вплинули на кількість та обсяг викладених у Європейській конвенції прав, однак перебудували, як уже зазначалось вище, процедуру нагляду за дотриманням прав з боку держав-членів з двоступеневої на одноступеневу; відповідно змінились кількість і порядок слідування статей. Це аж ніяк не зменшує актуальності видання, яке має надати допомогу у розумінні філософії, методології та можливостей і перспектив юрисдикції Європейського суду з прав людини.
Колектив укладачів «Путівника» складає окрему подяку за рецензування першого видання «Путівника Європейською конвенцією з прав людини» професору В. І. Євінтову, який є членом Комітету у запобіганні катуванням, та П. Ф. Мартиненку, члену Конституційного Суду України, – виконана ними робота і цінні зауваження представлені і в другому виданні.
О. Павличенко,
Директор Бюро інформації
Ради Європи в Україні