Q. Право на вільні вибори: стаття 3 Протоколу № 1

Стаття 3 Протоколу № 1:

Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу.

Стаття 3 Протоколу № 1 є єдиним основним положенням Конвенції, в якому не викладено право чи свобода і в якому не передбачено невтручання з боку держави. Навпаки, в цьому положенні в чіткому вигляді викладене позитивне зобов’язання держави.

У Грецькій справі (1969) Комісія підкреслила важливість прав, які гарантуються в статті 3 Протоколу № 1, зазначивши, що «існування представницької законодавчої влади, яка обирається з розумною періодичністю, складає основу демократичного суспільства».

Комісія та Суд розглянули невелику кількість справ, в яких піднімались пов’язані зі статтею 3 Протоколу № 1 питання. Комісія визнала неприйнятними заяви, в яких заявники виступали проти такої практики держави, як виплата коштів політичним партіям за підсумками виборів, або вимога зібрати певну кількість підписів в підписному листі ще до того, як особу внесено до списку кандидатів на виборах (Заява № 6850/74). Комісія також підкреслила, що стаття 3 Протоколу № 1, згідно з основним принципом статті 1 самої Конвенції, теоретично гарантує кожній особі право обирати або бути обраним до законодавчих органів (Заяви № 6745/74 і № 6746/74). Термін «законодавчі органи» має визначатися національним законодавством кожної Високої Договірної Сторони, а законодавчі повноваження таких органів у свою чергу, визначаються національними конституціями.

До сьогодні Суд розглянув тільки дві справи, в яких піднімались питання стосовно положень статті 3 Протоколу № 1. У справі Матьє Моан і Клерфе проти Бельгії (1987) франкомовні заявники стверджували, що вимога бельгійського законодавства про те, що обрані до Ради Фландрії кандидати мають приносити парламентську присягу фламандською мовою, утримувало франкомовних виборців від голосування за франкомовних кандидатів і, таким чином, порушувало положення про свободу вибору. Спершу Суд підкреслив, що стаття 3 Протоколу № 1 має «першочергове значення» для всієї Конвенції, «оскільки в ній закріплено визначальний принцип демократії». Далі Суд зазначив, що стаття не вимагає введення якоїсь особливої політичної системи, наприклад, мажоритарної з одним чи двома турами голосування, або пропорційного представництва. Стаття не вимагає й того, щоб усі голоси мали однакову силу під час підрахунку голосів або щоб усім кандидатам було якимось чином гарантовано рівні шанси на перемогу. При цьому Суд ухвалив, що межі розсуду, які існують у кожній окремій країні і обумовлені особливостями політичного розвитку цієї країни, залишають Комісії та Суду тільки можливість оцінювати, чи не перешкоджають встановлені державою умови здійсненню основних прав.

У справі Гітонас та інші проти Греції (1997) Суд не визнав порушення статті 3 Протоколу № 1 у випадку, коли національне законадавство забороняло виставляти свою кандидатуру на виборах будь-якій особі, яка протягом останніх трьох років до часу проведення цих виборів більше трьох місяців перебувала на керівній посаді в державних органах.