1. Європейський
Суд з прав людини було засновано в 1959 році відповідно до Конвенції
про захист прав людини та основних свобод (1950) з тим, щоб забезпечити
дотримання державами-учасницями їхніх зобов’язань.
2. Європейський
Суд з прав людини складається з такої кількості суддів, яка відповідає
кількості держав - членів Ради Європи (зараз їх сорок); серед членів
Суду не може бути двох громадян однієї й тієї самої держави.
Судді обираються
Консультативною Асамблеєю строком на дев`ять років із списку осіб,
висунутих державами - членами Ради Європи. Вони можуть бути переобрані.
Судді засідають у Суді в своїй особистій якості і є цілком незалежними
під час здійснення своїх повноважень. Упродовж строку своїх повноважень
вони мають утримуватись від зобов`язань, що є несумісними з вимогами
незалежності, неупередженості та незайнятості, які є обов’язковими
вимогами цього органу.
Суд обирає Голову
і одного або двох його заступників. Члени Суду одержують платню за
кожний день виконання своїх обов’язків та річну винагороду. Їхні витрати
оплачуються Радою Європи. Суду допомагає безпосередньо підпорядкований
йому секретаріат. Після консультацій з Генеральним секретарем Ради
Європи Суд обирає Секретаря та його заступника. Інші службовці секретаріату
призначаються Генеральним секретарем Ради Європи за згодою Голови
або секретаря Суду.
Європейська Конвенція
з прав людини передбачає, що Суд встановлює свої власні правила і
визначає свою процедуру. Перші Правила Суду, які було прийнято в 1959
році, за час існування зазнали багато змін і були повністю переглянуті
24 листопада 1982 року. Новий текст набрав чинності 1 січня 1983 року.
Після 1 жовтня 1984 року - дати набрання чинності Протоколом №9 Європейської
Конвенції з прав людини - цей переглянутий текст став Правилами Суду
А, тоді як Суд прийняв другий звід правил, Правила Суду В. До компетенції
Суду В належить розгляд справ проти держав, що вже ратифікували цей
Протокол .1
1
За станом на 1 липня 1996 року Протокол №9 ратифікували 23 держави-члени:
Австрія, Бельгія, Голландія, Данія, Естонія, Ірландія, Італія, Кіпр,
Ліхтенштейн, Люксембург, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія,
Румунія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Чеська
Республіка, Швейцарія, Швеція.
3. Юрисдикція
Суду поширюється на всі справи, що пов`язані з тлумаченням та застосуванням
Європейської Конвенції з прав людини; ці справи передаються до Суду
відповідно до зазначених нижче умов. Але така юрисдикція може здійснюватись
лише відносно тих держав, які або вже оголосили про визнання її обов’язковою
ipso facto, або дали згоду на розгляд окремих справ, які були передані
до Суду. За станом на 31 травня 1995 року юрисдикцію Суду визнали
всі держави - члени Ради Європи, крім Андорри, Естонії, Латвії та
Литви.
4. Згідно Конвенції,
кожна справа, яка передається до Суду, має обов’язково базуватись
на заяві, що подається до Європейської Комісії з прав людини державою,
фізичною особою, неурядовою організацією або групою осіб. Робота Комісії
починається з визначення прийнятності заяви. Якщо Комісія визнає заяву
прийнятною, вона встановлює факти та намагається вирішити справу дружнім
врегулюванням. Якщо цього не вдається досягти, Комісія готує доповідь,
в якій наводяться факти та формулюється висновок про виявлені порушення
зобов’язань з боку держави-відповідача щодо положень Конвенції. Доповідь
передається Комітетові міністрів Ради Європи, після чого Комісія або
заінтересована держава, що є стороною Європейської Конвенції з прав
людини, можуть звернутись до Суду протягом трьох місяців. Якщо цього
не зроблено, то Комітет міністрів вирішує питання про те, чи мало
місце порушення Конвенції.
5. Протокол №9
до Європейської Конвенції з прав людини надає право особі, групі осіб
або неурядовій організації звертатись до Суду після завершення розгляду
Комісією їхнього позову, який було визнано прийнятним. В такому випадку
журі з трьох суддів - до складу якого входить суддя, обраний за поданням
тієї держави, на яку подано скаргу - може одностайним голосуванням
ухвалити рішення про недоцільність розгляду скарги Судом. У цьому
разі рішення у справі приймає Комітет міністрів.
6. Для розгляду
кожної переданої до Суду справи - при цьому допускається можливе об`єднання
справ в групи, що передбачено Правилами Суду - Суд створює палату
із 9 суддів, до якої входять як члени ex-officio Голова Суду чи його
заступник та судді від кожної з держав, які є сторонами в спорі. Якщо
“національний” суддя не може брати участь в засіданні, ухиляється
від участі в засіданні, або його взагалі немає, то заінтересована
держава має право обрати для участі в розгляді справи іншого члена
Суду (суддю, який є громадянином іншої держави), або особу, яка не
є членом Суду (ad hoc суддю). До сьогодні призначення таких ad hoc
суддів мали місце під час розгляду 25 справ. Решта суддів визначається
Головою Суду за жеребом перед початком розгляду справи.
Палата в такому
складі може, або - за певних обставин - повинна відмовлятись від розгляду
справи на користь великої палати, яку складають 19 суддів. Ця велика
палата, в свою чергу, може у виняткових випадках відмовитись на користь
пленуму Суду. До жовтня 1994 року - часу заснування системи великих
палат - пленум Суду розглянув 88 справ. Від часу заснування до 31
травня 1995 року до великої палати було передано 6 справ.
7. За загальним
правилом, хоч існує досить велика кількість виключень, процедура спочатку
відбувається у письмовому вигляді: меморандуми та інші документи передаються
до секретаріату Суду відповідно до порядку та строків, які визначає
Голова Суду. Коли справу підготовано для слухання, Голова призначає
дату судового слухання, яке є, як правило, відкритим.
8. Сторонами в
справі виступають заінтересована держава або заінтересовані держави,
а також окремі особи, які подали свої скарги до Суду на підставі Протоколу
№9. У слуханнях також бере участь Комісія, яка делегує одного або
декількох своїх членів; Комісія при цьому не кваліфікується як сторона
у справі. Після передачі справи до Суду головним завданням Комісії
стає допомагати Суду. Виступаючи як “захисник громадських інтересів”,
вона “залучається до роботи” Суду з тим, щоб надавати Суду “роз`яснення”.
Що стосується
фізичних осіб, то Конвенція 1950 року не надавала їм права звертатись
до Суду або виступати перед Судом як сторона у справі. Стаття старих
Правил Суду дозволяла представникам Комісії - за їхнім вибором - користуватись
допомогою будь-якої особи. Це міг бути, наприклад, адвокат чи колишній
адвокат фізичної особи, що звернулась із заявою, чи сам заявник. Суд
затвердив таке положення в рішенні від 18 листопада 1970 року, і представники
Комісії, починаючи від цього часу, багато разів користувались такою
можливістю.
Подібне положення
міститься і в Правилах Суду А, однак в ньому в той же час запроваджено
одне важливе нововведення: якщо уряд або Комісія передали справу до
Суду, то особа, яка подавала скаргу, може зазначити, що вона бажає
взяти участь у процедурі судового розгляду. Якщо таке побажання висловлюється,
а це трапляється дуже часто, то особа, як правило, має бути представлена
адвокатом. Якщо особа користувалась підтримкою адвоката для захисту
свого позову при розгляді справи в Комісії, то вона зберігає право
на таку підтримку і під час розгляду справи в Суді. Якщо цього не
було, то Голова, за певних умов, може в будь-який момент надати таку
допомогу на прохання особи. Аналогічною є ситуація стосовно справ,
що передаються в Суд згідно Правил Суду В, якщо комісія з трьох суддів
прийняла рішення про те, що справу буде розглянуто цим Судом.
9. В інтересах
звершення правосуддя Голова Суду може запросити державу - член Ради
Європи, яка не є стороною в справі, представити в письмовому вигляді
зауваження з питань і в термін, які він сам визначає, або дозволити
зробити їй це. Так само він може запросити або дозволити представити
в письмовому вигляді зауваження заінтересованій у справі особі, яка
не є заявником. Хоч окремі прохання і були відхилені Головою Суду,
у багатьох випадках він давав дозвіл на використання цієї процедури.
10. Суд вирішує
всі спірні питання відповідно до своєї юрисдикції. Якщо рішення приймається
більшістю голосів, то в цьому випадку Суд виносить остаточне рішення,
яке заінтересована Держава має обов’язково виконувати; нагляд за виконанням
рішення здійснює Комітет міністрів. Суд може за певних обставин надати
стороні, що постраждала, “справедливе відшкодування” та розглянути
заяви про роз’яснення чи перегляд своїх рішень.
Якщо рішення в
цілому або частково не виражає одностайної думки суддів, які брали
участь у розгляді справи, то кожен із суддів має право додати до рішення
свою окрему думку (про згоду або незгоду).
11. Наведена вище
інформація стосується тільки юрисдикції Суду стосовно спірних справ.
Протокол до Європейської Конвенції з прав людини, який набрав чинності
21 вересня 1970 року, надав Суду додаткові повноваження, зокрема,
надавати консультативні висновки. Однак цей протокол ще не був жодного
разу застосований.
12. Протокол №11
до Європейської Конвенції з прав людини, який було відкрито для підписання
11 травня 1994 року, передбачає створення єдиного постійного Суду,
який замінить контрольний механізм Конвенції, що існує нині. 31 травня
1995 року цей Протокол підписали всі держави - члени Ради Європи,
21 державa - член його ратифікували: Австрія, Андорра, Болгарія, Естонія,
Ісландія, Кіпр, Ліхтенштейн, Литва, Мальта, Німеччина, Норвегія, Об’єднане
Королівство, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція,
Чеська Республіка, Швеція та Швейцарія.
До юрисдикції
нового єдиного Суду належатиме розгляд скарг, що подаються як фізичними
особами, так і державами. Засідання, як правило, відбуватимуться в
палатах, до складу яких входитимуть 7 суддів, однак журі в складі
3 суддів може одностайним голосуванням ухвалити рішення про визнання
справи неприйнятною. Палата в такому складі за певних обставин може
не розглядати справу, передавши її до Великої палати, до складу якої
входять 17 суддів.
Прийняте однією
з палат рішення стає остаточним, якщо одна із заінтересованих сторін
протягом трьох місяців від дня проголошення цього рішення не подасть
заяву про перегляд справи великою палатою. Рішення про те, чи буде
справа розглядатись великою палатою, має винести Колегія в складі
п’яти суддів. Держава, яка є стороною в справі, має зобов’язується
виконувати остаточне рішення; Комітет міністрів здійснює нагляд за
його виконанням.
Додаток
І
Кількість
звертань до Суду та рішень Суду
1. Вступ
Наведені нижче
статистичні дані свідчать про зростання обсягу роботи Суду від дати
його створення - 21 січня 1959 року. Ці дані представляють два періоди,
тривалість кожного з яких - 18 років. Протягом другого періоду кількість
звертань до Суду зросла майже в 30 разів, а кількість винесених Судом
рішень - приблизно в 20 разів.
В останні роки
відзначається очевидне збільшення кількості зветань. Зокрема, починаючи
з 1986 року, кількість звертань до суду за один рік в середньому є
більшою, ніж загальна кількість звертань за весь перший період.
Аналогіна ситуація
спостерігається і з кількістю судових рішень.
Різниця між двома
показниками пояснюється тим, що під час першого періоду приймались
рішення з питань процедури, юрисдикції та прийнятності, які були пов’язані
з набуттям чинності Конвенцією. Вони мали надзвичайно важливе значення,
зокрема, коли йшлось про дозвіл заявникам бути присутніми під час
розгляду справи в Суді. За часів другого періоду, навпаки, приймалось
багато рішень з питань надання “справедливого відшкодування” (Стаття
50 Європейської Конвенції з прав людини).
2. Кількість
звертань та рішень:
Перший період
звертань рішень
1959 - -
1960 2 1
1961 - 2
1962 - 1
1963 - -
1964 - -
1965 1 -
1966 2 -
1967 2 1
1968 - 3
1969 2 2
1970 1 2
1971 - 2
1972 - 2
1973 1 1
1974 4 1
1975 1 2
1976 2 6
________
________
18 26
Другий період
1977 5 -
1978 5 5
1979 3 5
1980 8 7
1981 7 7
1982 10
11
1983 16
15
1984 14
18
1985 12
11
1986 25
17
1987 21
32
1988 16
26
1989 31
25
1990 61
30
1991 93
72
1993 52
60
1994 59 50
________
________
488 472
Всього: 506 498
Рада Європи веде широку просвітницьку
діяльність з метою ознайомити широкі кола громадськості з діяльністю
Європейської Комісії з прав людини та Європейського Суду з прав людини.
Регулярним виданням є “Щорічник Європейської Конвенції з прав людини,
який висвітлює роботу Комісії та Суду. В ньому наводяться тексти окремих
рішень Комісії та огляд рішень Суду, аналізується робота Комітету
Міністрів, Парламентської Асамблеї та комітетів експертів Ради Європи
в цій ділянці, наводяться тексти всіх резолюцій Комітету Міністрів
стосовно окремих статей Європейської Конвенції з прав людини та рекомендації
Парламентської Асамблеї державам - членам Ради Європи, друкуються
офіційні матеріали Парламентської Асамблеї Ради Європи. На сторінках
“Щорічника” робиться також короткий коментар про застосування Європейської
Конвенції з прав людини в окремих державах - членах Ради Європи.
Європейська Комісія з прав людини регулярно
видає збірники своїх “Рішень і доповідей” та покажчики до них, а також
“Інформаційний лист” про роботу сесій Комісії та “Огляд діяльності
та статистики”.
Європейський Суд з прав людини видає
Прес-реліз з коротким коментарем всіх справ, які він розглядає, та
окремі збірники з повним викладом справ. Крім того, регулярно публікуються
щорічні “Огляди діяльності Європейського Суду”.
Центр інформації з прав людини видає
різноманітні матеріали, в яких аналізується діяльність Комісії та
Суду. Серед найбільш цікавих останніх видань: “Рішення Європейського
Суду з прав людини: Довідкові таблиці”.
З усіма цими виданнями та інформаційними
джерелами можна ознайомитись в Центрі інформації та документації Ради
Європи в Україні.
