Президентська партія Мордовії проти Росії

ПРЕЗИДЕНТСЬКА ПАРТІЯ МОРДОВІЇ ПРОТИ РОСІЇ
(PRESIDENTIAL PARTY OF MORDOVIA v. RUSSIA)

У справі «Президентська партія Мордовії проти Росії»
Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

після нарад за зачиненими дверима 9 вересня 2003 року та 14 вересня 2004 року постановляє таке рішення, ухвалене в останній із зазначених днів:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою (№ 65659/01) проти Російської Федерації, поданою до Суду, згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція), Президентською партією Мордовії, громадським об’єднанням Республіки Мордовія, Росія. Партію-заявницю представляв її голова п. В. Гуслянников.

2. Уряд Росії (Уряд) представляв п. П. Лаптєв, уповноважена особа Російської Федерації в Європейському суді з прав людини.

3. Партія-заявниця стверджувала, що відмова у повторній реєстрації її як політичної партії порушила її право на свободу об’єднання, ґарантоване статтею 11 Конвенції.

4. Розгляд заяви було доручено другій секції Суду (пункт 1 правила 52 Реґламенту Суду). Зі складу цієї секції для розгляду справи (пункт 1 статті 27 Конвенції) було створено палату, як передбачає пункт 1 правила 26 Реґламенту Суду.

5. Ухвалою від 9 вересня 2003 року Суд оголосив заяву прийнятною.

6. І партія-заявниця, і Уряд подали свої зауваження щодо суті справи (пункт 1 правила 59). Після консультацій зі сторонами палата вирішила, що в проведенні слухання справи по суті необхідності немає (останнє положення пункту 3 правила 59); на зауваження одна одної сторони дали письмові відповіді.

ЩОДО ФАКТІВ

I. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Партія-заявниця міститься в Республіці Мордовія, суб’єкті Російської Федерації.

8. 15 березня 1994 року Міністерство юстиції Мордовії зареєструвало партію-заявницю як Республіканську громадсько-політичну організацію Республіки Мордовія – Президентську партію Мордовії.

9. 14 квітня 1995 року Державна Дума ухвалила новий Федеральний закон «Про громадські об’єднання» (Федеральний закон про об’єднання), який набрав чинності 19 травня 1995 року. Стаття 52 Федерального закону про об’єднання вимагала, щоб громадські об’єднання, зареєстровані до 19 травня 1995 року, забезпечили відповідність своїх статутів Федеральному закону про об’єднання і повторно зареєструвалися до 1 липня 1999 року.

10. 30 червня 1999 року партія-заявниця звернулася до Міністерства юстиції Мордовії для повторної реєстрації. Вона подала свій партійний статут, який містив такі положення:

«2. Цілі партії

2.1. Партійними цілями є:

– сприяння у формуванні вільного демократичного суспільства в Республіці Мордовія і в Росії;
– зміцнення цілісності Росії;
– боротьба із сепаратизмом у Республіці Мордовія;
– закріплення поділу влади на виконавчу, законодавчу та судову;
– створення сильної виконавчої влади, яку очолює обраний шляхом прямих виборів Президент Республіки Мордовія і яка є складником виконавчої влади Російської Федерації;
– побудова високорозвиненої ринкової економіки;
– прагнення досягти соціального захисту людини.
Для досягнення цих цілей партія:

2.1.1. Бере участь у президентських, парламентських і місцевих виборах в Республіці Мордовія шляхом відбору та висунення кандидатів і надання їм підтримки у виборчих кампаніях.

2.1.2. Реалізовує програми та ініціативи, спрямовані на професійну підготовку кадрів, надає допомогу членам парламенту і членам партії в галузях економіки, права, управління, засобів масової інформації та мистецтва для сприяння підготовці та проведенню виборчих кампаній.

2.1.3. Розробляє схему відбору до списку кандидатів і встановлює партійну відповідальність тих її членів, що входять до парламенту.

2.1.4. Проводить попереднє обрання кандидатів на вибори.

2.1.5. Підтримує партійні групи у парламенті.

2.1.6. Надає допомогу фізичним особам, державним і приватним організаціям, науково-дослідницьким і навчальним закладам у їхній діяльності, що збігається з партійними цілями».

11. 30 червня 1999 року міністр юстиції Мордовії відмовив партії-заявниці у повторній реєстрації, пославшись на Федеральний закон про об’єднання та на Закон Республіки Мордовія «Про набуття громадським об’єднанням реґіонального (республіканського) статусу» (Закон Мордовії про об’єднання). У рішенні було сказано, що партія-заявниця не створила свої структури більш як у половині районів і міст Мордовії, необхідних для набуття статусу «республіканської». Крім того, там зазначалося, що статут партії-заявниці не відповідає вимозі включити до своїх цілей участь у політичному житті суспільства та у виборах.

12. 8 липня 1999 року партія-заявниця подала міністрові юстиції Мордовії свої заперечення. Вона наголошувала на тому, що вимога створення структурних підрозділів, яка містилася у статті 21 Федерального закону про об’єднання, стосувалася виключно міжнародних, загальноросійських і міжреґіональних об’єднань. Вона також доводила, що статут передбачав участь партії у політичному житті суспільства та виборах.

13. Того самого дня партія-заявниця подала міністрові юстиції Мордовії нову заявку на повторну реєстрацію. Знову поданий партійний статут містив такі положення:

«2.1. Головною метою партії є участь у політичному житті суспільства через вплив і формування політичної волі громадян, участь у виборах до державних органів влади та органів місцевого самоврядування шляхом висунення кандидатів, організації їхньої виборчої кампанії та участь у заснуванні та діяльності зазначених органів».

14. 19 липня 1999 року заступник міністра юстиції Мордовії повідомив партію-заявницю про прогаяння нею кінцевого строку перереєстрації.

15. У серпні 1999 року Міністерство юстиції Мордовії звернулося до Ленінського районного суду м. Саранська з позовом про ліквідацію партії-заявниці на тій підставі, що вона не оформила повторної реєстрації. Партія-заявниця вчинила зустрічний позов, у якому оспорювала відмову в повторній реєстрації і просила зобов’язати Міністерство юстиції Мордовії зареєструвати її.

16. 29 грудня 1999 року Ленінський районний суд м. Саранська відхилив позов про ліквідацію. Він постановив, що статут з цілковитою очевидністю передбачає намір партії займатися діяльністю, яка означає «участь у політичному житті суспільства», відповідно до Федерального закону про об’єднання. Визнав суд і те, що вимога створення підрозділів стосується лише загальноросійських, міжреґіональних і міжнародних громадських об’єднань. Він оголосив частково незаконною відмову в повторній реєстрації партії-заявниці і зобов’язав Міністерство юстиції Мордовії відновити реєстрацію.

17. Міністр юстиції Мордовії оскаржив це рішення.

18. 14 березня 2000 року Верховний суд Республіки Мордовія, діючи як касаційна інстанція, скасував рішення від 29 грудня 1999 року і постановив своє власне рішення. Він визнав, що партія-заявниця не спромоглася у прямій формі проголосити свою «участь у політичному житті суспільства» як статутну мету. Він відхилив висновок суду першої інстанції, що діяльність, перелічену в пункті 2.1.1 статуту партії-заявниці, можна кваліфікувати як «участь у політичному житті суспільства» для цілей Федерального закону про об’єднання. Суд визнав законною відмову в повторній реєстрації партії-заявниці і, відповідно до статті 52 Федерального закону про об’єднання, ухвалив рішення про її ліквідацію. Рішення стало остаточним того самого дня.

19. 20 серпня 2002 року, після того як Суд повідомив державу-відповідача про надходження справи, виконувач обов’язків Голови Верховного суду Республіки Мордовія з власної ініціативи вніс протест про перегляд рішення від 14 березня 2000 року в порядку нагляду.

20. 5 вересня 2002 року Президія Верховного суду Республіки Мордовія задовольнила це клопотання, скасувавши рішення від 14 березня 2000 року і залишивши без зміни рішення Ленінського районного суду м. Саранська від 29 грудня 1999 року. Рішення Президії, яке визнавало незаконною відмову в повторній реєстрації і зобов’язувало Міністерство юстиції Мордовії зареєструвати Президентську партію Мордовії, вступило в законну силу.

21. 29 жовтня 2002 року Управління Міністерства юстиції Російської Федерації в Республіці Мордовія звернулося по судовий наказ з питання виконання рішення від 29 грудня 1999 року. Воно заявило, що у зв’язку зі змінами в законодавстві не може зареєструвати Президентську партію Мордовії відповідно до цього рішення. По-перше, 17 травня 2002 року реєстрацію юридичних осіб було передано до компетенції податкових органів. По-друге, Закон про політичні партії від 11 липня 2001 року змінив вимоги щодо заснування політичних партій, і в заяві партії-заявниці про реєстрацію не було взято до уваги ці вимоги. Зокрема, згідно з новим законом, нові реґіональні політичні партії не могли створюватися, а існуючі реґіональні партії позбавлялися нинішнього статусу.

22. 30 жовтня 2002 року Ленінський районний суд м. Саранська розглянув цю вимогу і припинив виконавче провадження за рішенням від 29 грудня 1999. Суд визнав обидві причини, які перешкоджали реєстрації партії відповідно до рішення. Він також взяв до уваги, що голова партії-заявниці п. В. Гуслянников погодився на припинення виконавчого провадження, з огляду на законодавчі зміни.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

23. Федеральний закон «Про громадські об’єднання» № 82-ФЗ від 19 травня 1995 року у відповідній частині передбачає:

Стаття 52

«Статути громадських об’єднань, створених до набрання цим Федеральним законом чинності, мають бути приведені у відповідність із зазначеним Федеральним законом [...].

Державна перереєстрація громадських об’єднань, створених до набрання цим Федеральним законом чинності, має бути проведена не пізніше 1 липня 1999 року».

Стаття 12.1

«Політичне громадське об’єднання – це громадське об’єднання, статут якого повинен передбачати участь у політичному житті суспільства через вплив і формування політичної волі громадян, участь у виборах до державних органів влади та органів місцевого самоврядування шляхом висунення кандидатів, організації їхньої передвиборної аґітації та участі в організації і діяльності зазначених органів».

24. Федеральний закон «Про політичні партії» № 95?ФЗ від 11 липня 2001 року містить такі положення:

Пункт 6 статті 47

«… міжреґіональні, реґіональні та місцеві політичні громадські об’єднання втрачають статус політичного громадського об’єднання і діють відповідно як міжреґіональні, реґіональні та місцеві громадські об’єднання».

ЩОДО ПРАВА

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ

25. Партія-заявниця стверджувала, що відмова органів влади повторно зареєструвати її як політичну партію суперечила національному законодавству і не була необхідною в демократичному суспільстві. Таким чином, це становило невиправдане втручання у право на свободу об’єднання, на порушення статті 11 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає:

«1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з іншими…

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і є необхідними в демократичному суспільстві…»

26. З огляду на висновки національних судів, Уряд погодився, що відмова у повторній реєстрації партії-заявниці та її ліквідація були незаконними. Проте він наголосив, що порушення права партії-заявниці за статтею 11 Конвенції допущено не було, оскільки Президія Верховного суду Республіки Мордовія, діючи як наглядова інстанція, підтвердила це і 5 вересня 2002 року видала розпорядження зареєструвати партію-заявницю.

27. Партія-заявниця заперечувала арґументи Уряду, посилаючись на той факт, що через відсутність реєстрації вона упродовж трьох років не могла функціонувати, брати участь у виборах 1999 року і, мало того, була позбавлена можливості повторно зареєструватися в 2002 році, як того вимагали зміни в законодавстві.

28. Суд нагадує, що стаття 11 застосовується до об’єднань, таких як політичні партії (див. рішення у справі «Об’єднана комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини» (United Communist Party of Turkey and Others v. Turkey) від 30 січня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-I, та рішення у справі «Соціалістична партія та інші проти Туреччини» (Socialist Party and Others v. Turkey) від 25 травня 1998 року, Reports 1998-III), тим більше до партії, яку, як і партію-заявницю, не підозрюють у підриві конституційного порядку.

29. Суд також наголошує, що відмова зареєструвати об’єднання може становити втручання у здійснення права на свободу об’єднання (див., зокрема, рішення у справі «Сідіропулос та інші проти Греції» (Sidiropoulos and Others v. Greece) від 10 липня 1998 року, Reports 1998-IV, п. 31, 40).

30. Далі Суд зауважив, що арґумент Уряду стосовно відшкодування за відмову в повторній реєстрації партії-заявниці повторює твердження його попереднього заперечення, яке Суд розглянув і відхилив своєю ухвалою щодо прийнятності від 9 вересня 2003 року.

31. Суд погоджується, що даний захід мав неґативно позначитися на партії-заявниці, як це й стверджувалося, оскільки вона доволі тривалий час була не в змозі функціонувати і не змогла взяти участь у місцевих виборах. Мало того, як видається, ця шкода непоправна, якщо взяти до уваги, що, згідно з чинним законодавством, партія не може бути відновлена у своєму первісному статусі.

32. Не ставиться під сумнів, що втручання, про яке йдеться, не було «передбачене законом». Дійшовши цього висновку, Суд не вважає за потрібне з’ясовувати, чи було в цій справі дотримано інших вимог пункту 2 статті 11, тобто чи здійснювалося втручання з леґітимною метою й чи було воно необхідним у демократичному суспільстві.

33. Отже, статтю 11 Конвенції було порушено.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

34. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

35. Партія-заявниця вимагала 3000 євро за нематеріальну шкоду.

36. Уряд вважав заявлену суму необґрунтованою і в будь-якому разі надмірною.

37. Зі свого боку, Суд вважає, що партія-заявниця вимушено зазнавала шкоди, оскільки, будучи громадською організацією, тривалий час не могла вести свою діяльність. Керуючись у своїй оцінці принципом справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присудив партії-заявниці 3000 євро за нематеріальну шкоду.

B. Судові витрати

38. За цим пунктом партія-заявниця не висунула жодних вимог.

C. Відсотки у разі несвоєчасної сплати

39. Суд вважає, що в разі несвоєчасної сплати мають бути нараховані відсотки в розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Постановляє, що було допущено порушення статті 11 Конвенції.
2. Постановляє,

a) що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити партії-заявниці 3000 (три тисячі) євро за нематеріальну шкоду, що мають бути конвертовані в російські рублі за курсом на день розрахунку, плюс будь-який податок, що може стягуватися із зазначеної суми.
b) що зі спливом зазначених вище трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватимуться відсотки у розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, яка діє упродовж періоду прострочення виплати, плюс три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 5 жовтня 2004 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.

С. Долле,  
секретар  

Ж.-П. Коста,
голова

до змісту