Агатос та інші проти Греції

АГАТОС ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ
(AGATHOS ET AUTRES c. GRECE)

У справі «Агатос та інші проти Греції»
Європейський суд з прав людини (третя секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді :

п. П. Лоренцен (P. Lorenzen), голова
п. К. Л. Розакіс (C. L. Rozakis)
п. Дж. Бонелло (G. Bonello)
пані Н. Важич (N. Vajic)
пані С. Ботучарова (S. Botoucharova)
п. А. Ковлер (A. Kovler)
п. В. Заґребельський (V. Zagrebelsky),
а також п. С. Нільсен (S. Nielsen), секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 2 вересня 2004 року постановляє таке рішення, ухвалене в зазначений день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою (№ 19841/02) проти Грецької Республіки, поданою до суду п’ятдесятьма громадянами цієї держави, імена яких зазначено в додатку (заявники), 13 травня 2002 року на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція).

2. Уряд Греції  (Уряд) представляли уповноважені особи п. М. М. Апессос (M. М. Apessos), радник Державної юридичної ради, і п. М. І. Бакопулос (М. I. Bakopoulos), аудитор Державної юридичної ради.

3. 30 червня 2003 року на засіданні першої секції було вирішено повідомити Уряд про надходження скарги стосовно тривалості провадження. На підставі пункту 3 статті 29 Конвенції було також вирішено, що питання прийнятності і справа по суті розглядатимуться одночасно.

ЩОДО ФАКТІВ

4. Заявниками є військові офіцери у відставці.

5. 7 червня 1994 року вони подали до адміністративного суду Афін заяву про визнання неправомірним рішення морської каси взаємодопомоги (Ταμείο Αλληλοβοηθείας Ναυτικού) з відмовою у виплаті їм доплати до пенсії.

6. 16 липня 1996 року, детально вмотивувавши своє рішення, суд відхилив заяву як безпідставну (рішення № 11508/1996).

7. 23 грудня 1996 року заявники подали апеляцію. Засідання суду, спочатку призначене на 9 грудня 1998 року, тричі відкладалося, один раз на прохання каси і двічі на прохання заявників. Засідання відбулося 20 вересня 2000 року.

8. 13 листопада 2000 року апеляційний адміністративний суд м. Афіни оголосив апеляцію неприйнятною на підставі того, що заявники не внесли суму, встановлену законом (παράβολο) про порядок оскарження, а саме – по 9 євро з кожної особи (постанова № 4645/2000).

9. Про постанову заявників було повідомлено 13 листопада 2001 року. На підставі Закону № 2944/2001 це рішення не підлягало оскарженню, оскільки мова йшла про суму, меншу ніж 5870 євро.

ЩОДО ПРАВА

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ СТОСОВНО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

10. Заявники стверджували, що тривалість провадження не відповідала принципу «розумного строку», передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції, де сказано:

А. Прийнятність справи

1. Дотримання шестимісячного строку

11. Головним арґументом Уряду є той факт, що заяву подано із запізненням. Уряд стверджує, що заяву було подано 10 липня 2002 року, тобто від 13 листопада 2001 року ? дати, коли рішення національного суду було повідомлено заявникам, – минуло понад шість місяців.

12. Заявники заперечують цей арґумент і стверджують, що вони завернулися до Суду впродовж шести місяців, передбачених пунктом 1 статті 35 Конвенції.

13. Суд нагадує, що датою подання заяви вважається день подання першого листа за умови, що заявник достатньо чітко визначає предмет своєї скарги. Суд зауважує, що заяву було подано 13 травня 2002 року. Дата, на яку посилається Уряд, це день, коли Суд повністю отримав матеріали, що стосуються заяви (рішення у справі «Папагеоргіу проти Греції» (Papageorgiou с. Grece) від 22 жовтня 1997 року, Recueil des arrets et decisions 1997-VI, с. 2287, п. 32). Це означає, що заперечення, висунуте Урядом, не приймається.

2. Вичерпання національних засобів правового захисту

14. Уряд стверджує, що заявники не вичерпали національних засобів правового захисту, оскільки їхню апеляцію було визнано неприйнятною через недотримання формальностей.

15. Заявники відповідають, що апеляційний адміністративний суд припустився помилки, оголосивши про неприйнятність їхньої апеляції через невнесення суми, встановленої законом про порядок оскарження. На їхню думку, відповідно до чинного законодавства, вони не були зобов’язані вносити суму кожен окремо, оскільки вони спільно звернулися до апеляційного адміністративного суду.

16. Суд нагадує, що правило вичерпання всіх національних засобів правового захисту, згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції, ґрунтується на припущенні, що національне право дає можливість ефективного оскарження стверджуваного порушення (див., крім багатьох інших джерел, рішення у справі «Ердогду проти Туреччини» (Erdogduc. Turquie), № 25723/94, п. 33, 2000-VI). Однак Суд уже виносив рішення про те, що грецьке законодавство не забезпечує заявникам права ефективно оскаржувати тривалість провадження (див. рішення у справі «Конті-Арваніті проти Греції» (Konti-Arvaniti c. Grece) від 10 квітня 2003 року, № 53401/99, п. 29–30).

17. Таким чином, якщо у випадку, коли апеляція визнається неприйнятною через недотримання формальних вимог, усі національні засоби правового захисту справді не вичерпано (див., крім багатьох інших, справу «Бен Сала, Адракі і Дхайме проти Іспанії» (Ben Salah, Adraqui et Dhaime c. Espagne) (ухв.), № 45023/98, CEDH 2000-IV), Суд не вважає, що йому слід робити свої висновки стосовно того, чи заявники ефективно вичерпали всі національні засоби захисту, оскільки в будь-якому разі невнесення ними суми, передбаченої законом, ніяк не позначилася на тривалості процедури. Отже, беручи до уваги той факт, що скаргу на тривалість провадження не було прийнято, в контексті цієї справи заявників не можна звинувачувати в недотриманні ними формальності. Таким чином, заперечення, висунуте на процесуальних підставах, відхиляється.

18. Крім того, Суд констатує, що скарга на тривалість провадження не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд зауважує також, що ця скарга не порушує якогось іншого критерію прийнятності, тому вона оголошується прийнятною.

В. Щодо суті справи

1. Період, що береться до уваги

19. Суд зазначає, що період, який береться до уваги, розпочався 7 червня 1994 року, від дати подання скарги до адміністративного суду м. Афіни, і закінчився 13 листопада 2000 року постановою № 4645/2000 апеляційного адміністративного суду м. Афіни. Таким чином, він тривав шість років, п’ять місяців і шість днів у судах двох інстанцій.

2. Розумність тривалості провадження

20. Уряд стверджує, що поведінка сторін, які тричі просили про перенесення слухання справи в апеляційному адміністративному суді, значною мірою вплинула на тривалість провадження. Уряд робить висновок, що судові інстанції, до яких зверталися заявники, діяли абсолютно правильно.

21. Заявники вважають, що їхня справа не була складною і що вони не винні в затягуванні її розгляду. Вони стверджують, що апеляційний адміністративний суд офіційно відклав засідання.

22. Суд нагадує, що розумність строку оцінюється за обставинами справи та за критеріями його судової практики, а саме: складності справи, поведінки заявників та поведінки представників органів влади, а також залежить від значущості для заявників предмета спору (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Фридлендер проти Франції» (Frydlender c. France) [GC], № 30979/96, п. 43, CEDH 2000-VII).

23. Суд зауважує, що справа не була особливо складною. Хоча сторони справді тричі просили про перенесення слухання справи в апеляційному адміністративному суді, Суд вважає, що ці перенесення не могли серйозно затримати розгляд справи в суді. Крім того, Суд не може погодитися з тим, що поведінка сторін могла дати відповідним адміністративним судовим інстанціям привід не дбати про те, щоб процес був проведений упродовж розумного строку. Адже Суд вважає, що, на відміну від цивільного провадження, яке надає ініціативу сторонам, правильне провадження адміністративної процедури в судах Греції насамперед покладається на відповідні суди, що не зобов’язані брати до уваги поведінку сторін для прискорення розгляду справи.

24. Суд іще раз нагадує, що держави, які підписали Конвенцію, повинні організувати свою судову систему таким чином, щоб їхні суди могли гарантувати кожному право на отримання остаточного рішення щодо скарг на порушення їхніх прав і обов’язків цивільного характеру впродовж розумного строку («”Комінґерсол С.А.” проти Португалії» (ComingersollS. A. c. Portugal)  [GC], № 35382/97, п. 24, CEDH 2000-IV). Таким чином, Суд не може вважати «розумним строком» загальну тривалість провадження.

Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

ІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ СТОСОВНО СПРАВЕДЛИВОГО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

25. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявники скаржилися на те, що вони були позбавлені права на справедливий судовий розгляд. Зокрема, вони скаржилися, що рішення, винесене судом першої інстанції, було протизаконним і свавільним і що у вирішенні спору враховувалися не їхні інтереси, а інтереси іншої сторони – держави.

Прийнятність справи

26. Навіть якщо припустити, що заявники справді ефективно вичерпали засоби правового захисту, які їм надає національне право (див. пункт 17 вище), Суд нагадує, що за статтею 19 Конвенції він має забезпечити дотримання Договірними державами їхніх зобов’язань за Конвенцією. Зокрема, Суд не зобов’язаний розглядати стверджувані помилки фактичного чи юридичного характеру, яких припустилися національні суди, крім випадків, коли ці помилки можуть становити порушення прав і свобод, що їх ґарантує Конвенція (див., зокрема, рішення у справі «Ґарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz c. Espagne) [GC], № 30544/96, п. 28, CEDH 1999-I). Крім того, тлумачити і застосовувати норми національного права належить національним органам влади, і  насамперед судам (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Стрелец, Кеслер і Кренц протиНімеччини» (Streletz, Kessler et Krenz c. Allemagne) [GC], № 34044/96, 35532/97 і 44801/98, п. 49, CEDH 2001-II).

27. Отже, Суд не вбачає жодних ознак свавільності під час провадження, яке ґрунтувалося на принципі змагальності сторін і під час якого заявники мали можливість навести всі необхідні арґументи на свій захист. Таким чином, Суд вважає, що в цілому розгляд справи був справедливим у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно, ця частина скарги є вочевидь необґрунтованою і має бути відхилена на підставі пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

ІІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

28. Заявники скаржилися також на те, що відхилення їхньої заяви судами, до яких вони звернулися, порушило їхнє право власності, ґарантоване статтею 1 Першого протоколу.

Прийнятність справи

29. Суд вважає, що зобов’язальна вимога, про яку кажуть заявники, не може вважатися «майном» у значенні статті Першого протоколу, оскільки її жодного разу не було ні підтверджено, ні скасовано судовим рішенням, яке б набрало законної сили. Однак саме ця умова є підставою для того, щоб зобов’язальна вимога не викликала сумніву і підлягала виконанню, тобто підпадала під захист статті 1 Першого протоколу (див., зокрема, рішення у справі «Грецькі нафтопереробні підприємства “Стран” і Стратіс Андреадіс проти Греції»  (Raffineries Grecques Stran et Stratis Andreadis c. Grece) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 301-B).

30. Суд вважає, що, оскільки справа ще розглядалась у національних судах, дії останніх не могли призвести до надання заявникам права бути суб’єктами зобов’язальної вимоги, вони могли лише сподіватися отримати таку зобов’язальну вимогу. Таким чином, рішення, якими скаргу заявників було відхилено, не могли позбавити  їх майна, власниками якого вони не були.

Отже, ця частина заяви є явно необґрунтованою, і її слід відхилити на підставі пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

31. Стаття 41 Конвенції передбачає:

А. Шкода

32. Заявники вимагали виплатити їм по 5671 євро кожному за матеріальну шкоду, а також по 300 євро кожному за моральну шкоду.

33. Уряд вважає, що Суд повинен відхилити вимогу про відшкодування матеріальної шкоди. На його думку, сам факт визнання порушення Конвенції вже є достатнім відшкодуванням моральної шкоди.

34. Суд нагадує, що порушення Конвенції, яке він визнав, стосується виключно права заявників на розгляд їхньої справи «впродовж розумного строку». За цих обставин він не вбачає жодного причинного зв’язку між стверджуваним порушенням і будь-якою матеріальною шкодою, якої могли б зазнати заявники; таким чином, ця частина їхніх вимог відхиляється («Ап’єтто проти Франції» (Appietto c. France) від 25 лютого 2003 року, № 56927/00, п. 21).

35. Що стосується моральної шкоди, то Суд, звичайно, не може робити припущення з приводу того, яких висновків дійшов би апеляційний адміністративний суд м. Афіни, якби заявники внесли передбачені законом суми при поданні скарги (див. вище пункт 8). Однак Суд вважає, що такий недогляд з боку заявників на етапі оскарження позбавив спір будь-якої мети, якої вони могли домагатися. За таких обставин Суд вважає, що визнання порушення Конвенції є достатнім відшкодуванням моральної шкоди.

B. Судові витрати

36. Заявники вимагали також відшкодування витрат, пов’язаних із провадженням у національних судах та в Європейському суді, оцінивши їх у суму по 400 євро на кожну особу. Вони не подали жодних рахунків-фактур або рахунків про сплату гонорарів адвокатам.

37. На думку Уряду, це прохання слід відхилити, бо в Суді заявників не представляв жодний адвокат. Крім того, Уряд зауважує, що ця сума не підтверджена ніяким документом.

38. Згідно з усталеною практикою Європейського суду, компенсація за судові витрати, відповідно до статті 41, надається тоді, коли вони є фактичними, необхідними і, крім того, в розумних межах («Ятрідіс проти Греції»  (Iatridisc. Grece) (справедлива сатисфакція) [GC], № 31107/96, п. 54, CEDH 2000-XI).

39. Стосовно витрат у судах Греції, Суд уже визначив, що тривалість провадження може викликати збільшення витрат заявника в національних судах і що цю обставину слід брати до уваги (див., крім інших джерел, рішення у справі «Капуано проти Італії» (Capuano c. Italie) від 25 червня 1987 року, серія A,  № 119-A, с. 15, п. 37). Однак у цій справі Суд зазначає, що заявники не подали жодного рахунку-фактури стосовно витрат у національних судах. Таким чином, ця частина їхніх вимог відхиляється. Стосовно витрат у Європейському суді, Суд зауважує, що вимоги заявників, яких не представляв адвокат, не були деталізовані і не підтверджувалися необхідними документами. Однак очевидно, що підготовка справи вимагала від заявників певних витрат («Дікме проти Туреччини» (Dikme c. Turquie), № 20869/92, п. 126, CEDH 2000–VIII). Тому, керуючись принципом справедливості, Суд надає всім заявникам разом 300 євро як відшкодування витрат на провадження в його органах.

C.  Відсотки у разі несвоєчасної сплати

40. Суд вважає, що в разі несвоєчасної сплати мають бути нараховані відсотки в розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО  

1. Оголошує заяву прийнятною щодо шкоди, пов’язаної з надмірною тривалістю провадження, і неприйнятною щодо інших вимог.
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє, що визнання порушення саме по собі становить справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, якої зазнали заявники.
4. Постановляє:
   а) що протягом тримісячного строку від дня, коли це рішення стане остаточним, держава-відповідач, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, повинна виплатити всім заявникам  разом 300 (триста) євро як компенсацію за судові витрати, додавши, якщо це необхідно, суму податку на додану вартість;
   b) що зі спливом зазначених вище трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватимуться відсотки в розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, яка діє упродовж періоду прострочення виплати, плюс три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог про справедливу сатисфакцію.

Учинено французькою мовою і повідомлено у письмовій формі 23 вересня 2004 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.

Сьорен Нільсен,
секретар

Пер Лоренцен,
голова

 Список заявників

• Теодорос АГАТОС (Theodoros AGATHOS)
• Іоаніс АБАТЗІС (Ioannis ABATZIS)
• Димітріос АПОСТОЛАКІС (Dimitrios APOSTOLAKIS)
• Димітріос АРГІРОПУЛОС (Dimitrios ARGYROPOULOS)
• Георгіос АРМЕНІАКОС (Georgios ARMENIAKOS)
• Василіос АСЛАНІДІС (Vassilios ASLANIDIS)
• Василіос ТЕОДОРУ (Vassilios THEODOROU)
• Антоніс КАПЛАС (Antonis KAPLAS)
• Димостеніс КАРІАНАКІС (Dimosthenis KARIANAKIS)
• Константинос КОЇКАС (Konstantinos KOIKAS)
• Кристос КУЗЕЛІС (Christos KOUZELIS)
• Георгіос КУНЕЛІС (Georgios KOUNELLIS)
• Іоаніс КУЦУКОС (Ioannis KOUTSOUKOS)
• Александрос КРУСТАЛІС (Alexandros KROUSTALLIS)
• Елефтеріос МЕГАЛОГЕНІС (Eleftherios MEGALOGENIS)
• Димітріос МІЦОПЕТРОС (Dimitrios MITSOPETROS)
• Михаїл БАОС (Michail BAOS)
• Томас БАСТАС (Thomas BASTAS)
• Василіос БЕНІАС (Vassilios BENIAS)
• Георгіос БОЗІОС (Georgios BOZIOS)
• Евагелос БУГЛАС (Evaggelos BOUGIAS)
• Михаїл СОФОС (Michail SOFOS)
• Августис СОТІРАКІС (Avgoustis SOTIRAKIS)
• Константинос СОТІРАКОС (Konstantinos SOTIRAKOS)
• Антоніос ТЗЕРОС (Antonios TZEROS)
• Стиліанос ХАПСОС (Stylianos CHAPSOS)
• Ніколаос ХІОНІС (Nikolaos CHIONIS)
• Теофілос ВЛАХОПУЛОС (Theofilos VLACHOPOULOS)
• Іоаніс ВОЛОНАКІС (Ioannis VOLONAKIS)
• Константинос МАНЕСІС (Konstantinos MANESIS)
• Кристос МАРКУ (Christos MARKOU)
• Георгіос ПАПАГЕОРГІУ (Georgios PAPAGEORGIOU)
• Ставрос ПАПАДОМАРКАКІС (Stavros PAPADOMARKAKIS)
• Георгіос РАМАНТАНІС (Georgios RAMANTANIS)
• Павлос ХІТИРІС (Pavlos CHITIRIS)
• Димітріос ГАРБІС (Dimitrios GARBIS)
• Михаїл ГЕОРГАС (Michail GEORGAS)
• Георгіос ТАНОПУЛОС (Georgios THANOPOULOS)
• Іоаніс КАКУЦІС (Ioannis KAKOUTSIS)
• Георгіос КАЛІС (Georgios KALLIS)
• Константинос КАНТЗІКІС (Konstantinos KANTZIKIS)
• Евагелос КОНТОГІАНІС (Evaggelos KONTOGIANNIS)
• Ніколаос КУТУЛАКІС (Nikolaos KOUTOULAKIS)
• Перикліс НІКОЛАЇДІС (Periklis NIKOLAIDIS)
• Андреас ПАПАСПІРУ (Andreas PAPASPYROU)
• Сотиріс ПАПАСОТІРІУ (Sotiris PAPASOTIRIOU)
• Іоаніс ЦАКАЛОС (Ioannis TSAKALOS)
• Панайотіс ЦІЦАНІС (Panagiotis TSITSANIS)
• Панайотіс ФУСКАС (Panagiotis FOUSKAS)
• Константинос ФОТОПУЛОС (Konstantinos FOTOPOULOS)

до змісту