ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
«ПРОКОЛА» ПРОТИ ЛЮКСЕМБУРҐУ
У справі «”Прокола” проти Люксембурґу» 1
Європейський суд з прав людини, засідаючи палатою – згідно зі статтею 43 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція) та відповідними положеннями Реґламенту Суду «А» 2, – до складу якої увійшли судді:
п. Р. Рюссдаль ( R . Ryssdal ) , Голова Суду
п. А. Шпільманн ( A . Spielmann )
п. Дж. Де Мейєр ( J. De Meyer )
п. Р. Пекканен ( R. Pekkanen )
п. Ж. М. Моренілла ( J. M. Morenilla )
п. Ф. Біґі ( F. Bigi )
п. Дж. Міфсуд Боннічі ( G . Mifsud Bonnici )
п. Д. Ґотчев ( D . Gotchev )
п. П. Куріс ( P. Kuris ) ,
а також п. Г. Пецольд ( H . Petzold ) , Секретар Суду ,
після нарад за зачиненими дверима 28 квітня та 31 серпня 1995 року
постановляє таке рішення, ухвалене в останній із зазначених днів:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа передана до Суду Європейською комісією з прав людини (Комісія) 9 вересня 1994 року, в межах тримісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 32 та статтею 47 Конвенції. Справу розпочато за заявою (№ 14570/89) проти Великого Герцоґства Люксембурґ, яку подала до Комісії на підставі статті 25 створена відповідно до люксембурзького законодавства Ссільськогосподарська асоціація сприяння збуту молока ( «Прокола») та її шістдесят три члени 22 листопада 1988 року.
У своєму запиті Комісія посилалася на статті 44 та 48, а також на заяву Люксембурґу про визнання обов'язкової юрисдикції Суду (стаття 46). Запит подано з метою отримання рішення Суду стосовно того, чи свідчать факти у справі про порушення державою-відповідачем своїх зобов'язань за статтею 6 Конвенції.
2. У відповідь на запит, зроблений згідно з пунктом 3 ( d ) правила 33 Реґламенту Суду «А», асоціація-заявник висловила бажання взяти участь у провадженні і призначила адвоката, який її представлятиме (правило 30).
3. До складу палати ввійшли за посадою п. А. Шпільманн, суддя, обраний від Люксембурґу (стаття 43 Конвенції), та п. Р. Рюссдаль, Голова Суду (пункт 3 ( b ) правила 21). 24 вересня 1994 року в присутності Секретаря Голова Суду визначив жеребкуванням імена інших семи членів палати, а саме: п. Дж. Де Мейєра, п. Р. Пекканена, п. Ж. М. Моренілли, п. Ф. Біґі, п. Дж. Міфсуда Боннічі, п. Д. Ґотчева та п. П. Куріса (стаття 43 (наприкінці) Конвенції та пункт 4 правила 21).
4. Як голова палати (пункт 5 правила 21), п. Рюссдаль через Секретаря Суду провів консультації з уповноваженою особою Уряду Люксебурґу (Уряд), адвокатом заявника та представником Комісії стосовно організації проваджень (пункт 1 правила 37 та правило 38). Згідно з виданим після цього розпорядженням, Секретар Суду отримав меморандуми асоціації-заявника та Уряду 5 та 20 січня 1995 року, відповідно. 28 березня Секретар Комісії поінформував Секретаря Суду, що представник Комісії подасть свої зауваження під час слухання.
5. 17 березня 1995 року у відповідь на запит Секретаря, поданий за дорученням Голови Суду, Комісія подала матеріали здійсненого нею провадження.
6. Згідно з рішенням Голови Суду, відкрите слухання відбулося 24 квітня 1995 року в Палаці прав людини у Страсбурзі. Перед цим Суд провів підготовче засідання.
На судовому розгляді були присутні :
a ) від Уряду
п. Ф. Гоффстеттер ( F . Hoffstetter ), старший радник,
Міністерство сільського господарства,
виноградарства та розвитку села , уповноважена особа;
п. Дж. Велтер ( J . Welter ), адвокат,
пані А. Конземю-Пакко ( A . Conzemius - Paccaud ),
постійний представник Люксембурґу
в Раді Європи, радники;
b ) від Комісії
п. А. Вейцель ( A . Weitzel ) , представник ;
c ) від асоціації-заявника
п. Ф. Ентрінжер ( F . Entringer ) , адвокат , захисник .
Суд заслухав виступи п. Вейцеля, п. Ентрінжера та п. Велтера.
ЩОДО ФАКТІВ
I . Обставини справи
7. «Прокола» – молочне господарство, створене відповідно до люксембурзького законодавства як сільськогосподарська асоціація. Її офіс зареєстровано в Інґельдорфі ( Ingeldorf ).
A . Обставини справи
8. Після запровадження системи «молочних квот» у державах – членах Європейського Співтовариства, відповідно до реґламентів ЄЕС № 856/84 та 857/84 від 31 березня 1984 року, постановою Великого Герцоґа від 3 жовтня 1984 року Люксембурґ інкорпорував положення цих реґламентів ЄЕС до свого внутрішнього права. 10 жовтня 1984 року було видано кілька міністерських наказів про розподіл зазначених квот (у разі їх перевищення мав стягуватися додатковий збір) між чотирма закупівельниками молока у Великому Герцоґстві, якими є молочні господарства (в тому числі й асоціація-заявник), що закуповують молоко у виробників. Цю квоту виведено із загальної кількості молока, отриманого у 1981 році.
9. Асоціація-заявник та двоє інших закупівельників молока оскаржили рішення про встановлений розмір квот у Судовому комітеті Державної ради. Згідно зі статтею 177 Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства (Договір ЄЕС), цей суд передав низку питань до Суду Європейських Співтовариств (Суд ЄС) для попередньої ухвали, яку було постановлено в рішенні від 25 листопада 1986 року.
10. У світлі відповідей, наданих Судом ЄС, Державна рада в рішенні від 26 лютого 1987 року постановила, що вибір для обчислення квот показників 1981 року призвів до дискримінації закупівельників, усупереч пункту 3 статті 40 Договору ЄЕС. Оскаржувані рішення було скасовано, а справу передано міністрові сільського господарства Великого Герцоґства для справедливого кориґування розподілу зазначених квот між чотирма молочними господарствами Люксебурґу, оформленого відповідним положенням.
11. 27 травня 1987 року міністр подав новий проект постанови Великого Герцоґа, за яким встановлені квоти мали розподілятися між чотирма закупівельниками відповідно до показників 1983 року. Для того щоб Люксебурґ міг виконати свої зобов'язання перед ЄЕС, у проекті постанови було запропоновано створити нову систему квот, яка застосовуватиметься не лише в майбутньому, а й матиме зворотну силу, тобто вважатиметься чинною з квітня 1984 року. Проект було подано на розгляд Державній раді.
12. У своєму листі від 24 червня 1987 року голова Державної ради звернув увагу прем'єр-міністра на те, що таким правилам можна надати зворотну силу лише на підставі відповідного закону, а не постанови.
13. 2 липня 1987 року Державна рада запропонувала доповнення до постанови і законопроект, що складався з єдиного розділу й надавав майбутній постанові зворотну силу з 2 квітня 1984 року – дня, коли система молочних квот набрала чинності у країнах Європейського Співтовариства.
14. Із змінами проект постанови державного міністра від 27 травня 1987 року став постановою Великого Герцоґа від 7 липня 1987 року, а законопроект, розроблений Державною радою 2 липня 1987 року, став Законом від 27 серпня 1987 року, згідно з яким ця постанова набула зворотної сили щодо «дванадцятимісячних періодів застосування додаткового збору за молоко, які починаються 2 квітня 1984 року, 1 квітня 1985 року та 1 квітня 1986 року, відповідно». На ці періоди пункт 2 єдиного розділу цього закону передбачає: «Для закупівельників розмір квоти має бути перерозподілений відповідно до статті 3 постанови Великого Герцоґа від 7 липня 1987 року, про яку йшлося вище, а основні та додаткові індивідуальні розміри квот мають бути перераховані відповідно до умов цієї постанови».
15. 21 вересня 1987 року державний міністр видав чотири адміністративні розпорядження, якими встановлювалися молочні квоти для асоціації-заявника на кожен із чотирьох років, починаючи з 2 квітня 1984 року і до 31 березня 1988 року.
B. Заяви щодо судового перегляду, подані до Державної ради
16. 24 листопада 1987 року «Прокола» подала заяву до Судового комітету Державної ради про судовий перегляд кожного з цих чотирьох розпоряджень на тій підставі, що вони завдають шкоди асоціації та її постачальникам, оскільки встановлені квоти на роки виробництва молока, про які йдеться, є занизькими. На додаток до численних обґрунтувань своєї скарги, наполягаючи на неправомірності постанови Великого Герцоґа від 7 липня 1987 року та порушенні кількох його умов, асоціація-заявник піддала критиці ретроспективне застосування цієї постанови до років виробництва молока, які передували року, що почався 1 квітня 1987 року. Вона просила Судовий комітет передати до Суду ЄС кілька питань, у тому числі й питання, пов'язане з принципом неретроспективного застосування, з метою отримати попереднє рішення.
17. Своїм рішенням від 6 липня 1988 року Судовий комітет відхилив ці заяви з таким формулюванням:
«Попри те що дійсно існує загальне правило, згідно з яким закон передбачає норми лише на майбутнє, законодавчий орган може надати закону зворотну силу, оскільки це не заборонено Конституцією. Від Люксембурґу вимагалося заповнити правову прогалину, що утворилася після ухвалення Судовим комітетом рішення від 26 лютого 1987 року про скасування постанови, бо інакше були б порушені зобов'язання Люксембурґу за Римським договором.
Відповідно до статті 189 цього Договору, реґламенти Співтовариства мають пряме застосування. З огляду на це Люксембурґ був зобов'язаний видати закон про збір за молоко, отримане у період з 2 квітня 1984 року по 31 березня 1987 року. Такі повноваження, згідно із санкцією органів Співтовариства, мав лише парламент.
В усякому разі, штрафи, які стягуються за будь-яке недотримання закупівельниками встановленої квоти протягом першого, другого та третього періодів, не є вищими за ті, що підлягали б сплаті на підставі попереднього законодавства. Різниця, що становить приблизно 35 мільйонів [ франків], за згодою органів Співтовариства, має бути віднесена на рахунок держави. Отже, зворотна сила встановленої молочної квоти зовсім не завдає шкоди асоціації-заявникові, навпаки, є навіть вигідною для неї.
Заява про неправомірність законодавчого акта є безпідставною, а отже, має бути відхилена...»
Четверо з п'яти членів Судового комітету брали участь у складанні висновку щодо проекту постанови та в розробленні проекту закону, який є предметом спору.
II . Відповідне право
A . Стандарти ЄЕС та їх застосування у Люксембурзі
18. З метою реґулювання і стабілізації ринку молока та молочних продуктів, який характеризується перевиробництвом, Рада міністрів Європейського Економічного Співтовариства ухвалила реґламенти (ЄЕС) № 856/84 та 857/84 від 31 березня 1984 року, згідно з якими в державах – членах Співтовариства на п'ятирічний строк, починаючи з 2 квітня 1984 року, встановлювалася система додаткового збору за молоко, здане понад ґарантовану кількість, тобто понад «встановлені квоти».
За кожною державою-членом закріплювалися загальні встановлені квоти, які надалі вона мала розподілити між виробниками молока, відповідно до формули А , або заготівельниками молока (молочними господарствами), відповідно до формули В . Встановлені квоти для заготівельників та виробників визначалися на підставі кількісних показників поставленого або виробленого молока в 1981, 1982 чи 1983 році, з урахуванням певного відсотка, що обчислювався в межах ґарантованої квоти.
Додатковий збір, який обчислювався в розмірі певного відсотка від планової ціни на молоко, підлягав сплаті виробниками або заготівельниками за все молоко, вироблене чи заготовлене понад встановлені квоти. У разі якщо держава обирала формулу В , заготівельники мали перенести суму додаткового збору лише на тих виробників, які поставили таку кількість молока, що перевищувала їхню квоту.
19. Люксембурґ обрав формулу В , відповідні заходи щодо застосування правил Співтовариства було закладено в постанову Великого Герцоґа від 3 жовтня 1984 року та кілька міністерських наказів від 10 жовтня 1984 року (див. пункт 8 вище).
B. Державна рада
20. На той час, коли було постановлено рішення, оскаржуване асоціацією-заявником, другий та третій пункти статті 76 Конституції Люксембурґу, які реґулюють це питання, передбачали:
«Крім Уряду, має існувати Рада, у функції якої входить обговорення законопроектів та будь-яких змін, запропонованих до них, вирішення адміністративних спорів і надання висновків з приводу будь-якого іншого питання, делеґованого їй Великим Герцоґом або відповідним положенням закону.
Організаційна структура Ради та порядок здійснення нею своїх функцій встановлюються законом».
1. Членство
21. Законом від 8 лютого 1961 року зі змінами, внесеними 26 липня 1972 року, закріплено структуру Державної ради. Стаття 1 передбачає:
«Державна рада складається з двадцяти одного радника, одинадцять з яких утворюють Судовий комітет.
Члени герцоґської родини, які входять до складу Державної ради, не можуть бути членами Судового комітету».
Закон не робить відмінностей між Судовим комітетом та Державною радою щодо призначення членів Державної ради (стаття 4). Усіх членів Ради призначає Великий Герцоґ – на власний вибір або зі списку кандидатів, запропонованих палатою депутатів чи самою Державною радою.
Члени Судового комітету обираються з числа членів Державної ради (стаття 5).
22. Розділ 9 встановлює кваліфікаційні вимоги щодо членства у Державній раді. Такі самі кваліфікаційні вимоги застосовуються і до членів Судового комітету, котрі, з-поміж іншого, повинні мати ступінь доктора права або користуватися правами, пов'язаними з цим ступенем.
Членство в Державній раді не є штатною посадою з повним робочим днем і несумісне лише з посадою члена уряду, урядового радника та члена парламенту. Згідно з пунктом 2 статті 22, – «Члени Судового комітету не можуть брати участь в обговоренні справ, які вони вже розглядали не як члени Державної ради». Отже, це означає, що радникові, який уже розглядав справу як член Державної ради, не забороняється розглядати ту саму справу, якщо її буде передано до Судового комітету.
23. Строк перебування на посаді члена Державної ради закінчується із досягненням ним граничного віку, який нині становить 72 роки.
2. Функції
24. Державна рада виконує переважно судові та консультативні функції (статті 7 і 8).
25. Як консультативний орган (стаття 27), Державна рада висловлює свою думку стосовно всіх законопроектів, внесених Урядом та окремими особами, проектів положень щодо загальних адміністративних питань та проектів положень або розпоряджень, що вимагаються для імплементації договорів.
26. Як судовий орган, Державна рада, діючи через свій Судовий комітет, є судом першої та останньої інстанції в адміністративних провадженнях. Її судові повноваження обмежуються двома аспектами. По-перше, вона не може переглядати загальні реґулятивні рішення, а лише правомірність окремих адміністративних рішень; по-друге, – за винятком випадків, коли протилежне прямо обумовлене положенням закону (стаття 29), – єдиним наявним засобом захисту проти таких рішень є судовий перегляд на підставі фактів недостатньої компетентності, перевищення повноважень , зловживання владою або порушення матеріальних чи процесуальних норм, які захищають особисті інтереси (стаття 31).
3. Запропонована реформа
27. У 1989 році до статті 76 Конституції було внесено зміни. Законопроект, який на цей час розглядається парламентом, передбачає радикальну реформу, маючи на меті розмежувати консультативну та судову функції Державної ради.
ПРОВАДЖЕННЯ В КОМІСІЇ
28. 22 листопада 1988 року «Прокола» та шістдесят три її члени, всі фермери, подали заяву до Комісії. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, вони скаржилися на порушення їхнього права на незалежний та безсторонній судовий розгляд на тій підставі, що деякі з членів Судового комітету, які виносили ухвалу щодо заяви «Проколи» про судовий перегляд, раніше вже висловили свою думку стосовно правомірності положень, які оскаржуються. Заявники також доводили, що ретроспективне застосування рішень про фіксовану кількість молока є порушенням статті 7 Конвенції. Зрештою, вони заявляли, що додаткові збори порушують їхнє право на мирне володіння їхнім майном усупереч статті 1 Протоколу № 1.
29. 1 липня 1993 року Комісія оголосила заяву членів «Проколи» (№ 14570/89) прийнятною стосовно першої скарги та неприйнятною щодо решти скарг на підставі невичерпання внутрішніх засобів правового захисту.
У своїй доповіді від 6 липня 1994 року (стаття 31) вона висловила думку, дев'ятьма голосами проти шести, що порушення статті 6 Конвенції не було. Повний текст думки Комісії та окремої думки, що не збігається з думкою більшості, яка міститься в доповіді, публікується як додаток до цього рішення 3.
ОСТАТОЧНІ ПОДАННЯ ДО СУДУ
30. У своєму меморандумі Уряд звертався до Суду з проханням
«постановити, що пункт 1 статті 6 Конвенції є незастосовним до справи, переданої на розгляд Суду, або, як альтернатива, що це положення (пункт 1 статті 6) не було порушене».
31. Адвокат заявника звернувся до Суду з проханням
«постановити стосовно суті справи, що було порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини ;
постановити, що завдана заявникові шкода становить 4 456 453 [люксембурзькі франки ], плюс відсоток у сумі 568 290 [ люксембурзьких франків ], тобто загальна сума становить 5 024 743 [ люксембурзькі франки ]».
ЩОДО ПРАВА
I . СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
32. Асоціація-заявник скаржилася, що Судовий комітет Державної ради не є незалежним та безстороннім, а отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, в якому передбачається :
«Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на... розгляд... незалежним і безстороннім судом... »
A . Застосовність пункту 1 статті 6
33. «Прокола» доводила, що це положення є застосовним у справі. Уряд і Комісія дотримувалися протилежної думки.
1. Чи існував спір стосовно права
34. Уряд стверджував, що заява стосовно судового перегляду, подана до Судового комітету Державної ради, є об'єктивною ( recours objectif ) – тобто її розгляд не належить до сфери приватного права, оскільки вона спрямована проти рішення щодо правил Співтовариства, а отже, не має стосунку до суті спору між сторонами. Якби Судовий комітет підтримав заяву, він міг би лише скасувати заперечувані розпорядження і повернути справу державному міністрові для ухвалення нового рішення, але не міг би видати наказ про повернення сум, сплачених без законних на те підстав, оскільки, відповідно до статті 48 Конституції, лише суди загальної юрисдикції мають повноваження вирішувати спори щодо цивільних прав. Мало того, навіть якби подання заяви до суду загальної юрисдикції було можливе, рішення на користь «Проколи» не могло бути прийняте , тому що асоціація як така ніколи не мала забезпеченого правовою санкцією права заявляти претензію. Тобто в будь-якому разі «Прокола» не могла розраховувати ні на повернення суми додаткових зборів, ні на присудження будь-якої компенсації, оскільки, згідно з прийнятою Люксембурґом системою, збір, хоч і накладений на заготівельника, переноситься останнім лише на тих виробників, які перевищили свою квоту (див. пункт 18 вище). З огляду на викладене, провадження не мало жодних перспектив щодо результату, який би вплинув на фінансовий стан заявника.
35. Асоціація-заявник доводила: якщо міністерські розпорядження не буде скасовано, вона не зможе вимагати зазначеного відшкодування в цивільних судах, а скасувати їх може лише Державна рада. Отже, провадження у Державній раді було вирішальним для цивільного права, а саме – права на відшкодування суми штрафу за перевиробництво. «Прокола» наполягала, що, відповідно до обраної Люксембурґом формули В, вона є тією стороною, з якою держава повинна мати правові та ділові фінансові відносини у разі перевиробництва. Це підтверджує той факт, що держава ініціювала провадження проти асоціації, аби забезпечити сплату штрафу щоразу, коли було перевищено встановлені квоти.
36. На думку Комісії, заява, подана до Державної ради, стосується спору публічно-правового характеру, тобто не пов'язаного з приватним правом асоціації-заявника. Її справжня мета – домогтися перегляду законності заходів, ужитих органами державної влади.
37. Суд зазначає, що під час розгляду в Судовому комітеті сторони дотримувалися протилежних поглядів щодо питання, чи правомірно було надавати зворотної сили міністерським розпорядженням, якими встановлювалася молочна квота. «Прокола» доводила, що з 1984 року по 1987 рік жоден збір не підлягав сплаті, оскільки попередні правила було скасовано, а розпорядження не мали зворотної сили; водночас уповноважена особа держави заявляла про законний характер розпоряджень. Доводи асоціації-заявника були достатньо обґрунтовані, проте Державна рада детально досліджувала наявність суперечливих арґументів (див. рішення у справі «Невес е Сілва проти Португалії» ( Neves e Silva v . Portugal ) від 27 квітня 1989 року, серія A , № 153- A , с. 14, п. 37, та у справі «”Едисьйон Перископ” проти Франції» ( Editions P e riscope v . France ) від 26 березня 1992 року, серія A , № 234- B , с. 65, п. 38).
Поза сумнівом, мав місце спір стосовно вирішення питання щодо прав у значенні статті 6 Конвенції.
2. Щодо цивільного характеру права, яке є предметом спору
38. Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 є застосовним, якщо справа має «матеріальний» характер і ґрунтується на стверджуваному порушенні прав, які так само є матеріальними правами, незважаючи на походження спору і той факт, що спір підпадає під юрисдикцію адміністративних судів (див. серед інших авторитетних джерел рішення у справі «Едисьйон Перископ», згадуване раніше, с. 66, п. 40, та рішення у справі «Бомартен проти Франції» ( Beaumartin v . France ) від 24 листопада 1994 року , с ерія A , № 296- B , с . 60 – 61, п. 28).
39. Аби переконатися, що провадження було вирішальним для цивільного права, Суд вважає за необхідне розглянути провадження в цілому. «Прокола» вимагала відшкодувати їй сплачений за перевиробництво штраф на суму 4,5 мільйона люксембурзьких франків , доводячи, що стягнення з неї цієї суми було незаконним, оскільки стосувалося перевиробництва молока в період «правового вакууму», а отже, Уряд Люксембурґу не мав права притягувати їх до відповідальності.
Звичайно, результатом подання заяви до Державної ради могло бути лише скасування оскаржуваних розпоряджень, але це надало б асоціації-заявникові можливість порушити провадження в цивільних судах з метою відшкодувати суми, яку, як вона вважала, було з неї стягнуто незаконно. Подаючи свою заяву, «Прокола» використовувала єдиний засіб, який мала у своєму розпорядженні, – непрямий, – аби домогтися відшкодування додаткових зборів.
З огляду на безпосередній зв'язок між провадженням, що його порушила «Прокола», та можливим наслідком від сподіваного результату для одного з її матеріальних прав і загалом для її економічної діяльності, право, про яке йдеться, є цивільним (див. рішення у справі «Едисьйон Перископ», згадуване раніше, с. 66, п. 40; рішення у справі Бомартена, згадуване раніше, с. 60 – 61, п. 28; рішення у справі «Ортенберґ проти Австрії» ( Ortenberg v . Austria ) від 25 листопада 1994 року, серія A , № 295- B , с. 48 – 49, п. 28; та, імпліцитно, рішення у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» ( Van de Hurk v . the Netherlands ) від 19 квітня 1994 року, серія A , № 288, с. 16, п. 43).
У будь-якому разі, як зазначав заявник, Комісія у своєму висновку щодо прийнятності заяви вважала, що сплата додаткового збору національним органам влади може тлумачитися як позбавлення майна у значенні частини першої статті 1 Протоколу № 1, а право на мирне володіння своїм майном, поза сумнівом, належить до сфери цивільного права.
40. Із цього випливає, що пункт 1 статті 6 є застосовним до цієї справи.
B . Дотримання пункту 1 статті 6
41. Асоціація-заявник зазначала, що четверо з п'яти членів Судового комітету, які ухвалювали рішення щодо заяви «Проколи», раніше брали участь у засіданні консультативної колеґії Державної ради, яка висловила свою думку щодо проекту постанови Великого Герцоґа від 7 липня 1987 року, а також розробляла законопроект, що надав зворотної сили цій постанові. З огляду на думки, висловлені ними раніше, зокрема в листі голови Державної ради прем'єр-міністрові від 24 червня 1987 року (див. пункт 12 вище), члени Судового комітету не могли підійти цілком об'єктивно до поданого їм на розгляд питання, а саме – чи було законним застосування міністерських розпоряджень від 21 вересня 1987 року за принципом зворотної сили. У цій справі не було ні об'єктивної, ні суб'єктивної безсторонності.
42. Уряд зауважив, що під час проваджень у Комісії «Прокола» висловила сумнів лише щодо об'єктивної безсторонності Судового комітету. Отже, скарга, в якій тепер порушено питання щодо суб'єктивної безсторонності і для обґрунтування якої не надано нових доказів, має бути відхилена як нова. Уряд погодився, що в цій справі деякі члени Судового комітету справді спершу виконували консультативну функцію, висловивши свою думку щодо постанови Великого Герцоґа від 7 липня 1987 року та запропонувавши урядові ухвалити Закон від 27 серпня 1987 року, а потім – судову. Однак було б помилкою робити висновок, що Державна рада не могла ухвалити безстороннього рішення щодо заяви. Відповідно до законодавства Люксембурґу, Судовий комітет був зобов'язаний відхилити заяву, спрямовану проти закону, не тому, що він раніше висловив свою думку щодо проекту, а тому, що в такій ситуації він не мав дискреційних повноважень вчинити інакше.
43. Суд вважає, що немає необхідності визначати, чи був Судовий комітет незалежним судовим органом. Асоціація-заявник не піддавала сумніву порядок призначення членів Державної ради і тривалість строку їхнього перебування на посаді або питання наявності захисту від зовнішнього тиску.
44. Єдине питання, яке слід вирішити, – чи відповідав Судовий комітет вимозі безсторонності згідно зі статтею 6 Конвенції, враховуючи той факт, що четверо з п'яти його членів брали участь в ухваленні рішення щодо постанови, яку вони розглядали раніше, виконуючи свою консультативну функцію.
45. Суд зазначає, що четверо членів Державної ради Люксембурґу виконували як консультативну, так і судову функцію в тій самій справі, що може викликати сумнів у безсторонності цієї інституції. «Прокола» мала законні підстави непокоїтися, що члени Судового комітету почувалися зв'язаними думкою, яку вони висловили раніше. Сам по собі цей сумнів, хай яка незначна була для нього підстава, є достатнім, аби похитнути впевненість щодо безсторонності судового органу, про який ідеться. Тому Суд вважає за недоцільне розглядати інші аспекти скарги.
46. Таким чином, було порушено пункт 1 статті 6.
II . ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 50 КОНВЕНЦІЇ
47. Відповідно до статті 50 Конвенції,
«Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід судового або будь-якого іншого органу влади Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечить зобов'язанням, які випливають з… Конвенції, і якщо внутрішнє право цієї Сторони передбачає лише часткову компенсацію за наслідки такого рішення чи заходу, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A . Матеріальна шкода
48. «Прокола» просила відшкодувати 4 456 453 люксембурзькі франки сплаченого нею штрафу (з урахуванням відсотка – 568 290 люксембурзьких франків), який було накладено на асоціацію внаслідок застосування зворотної сили постанови від 7 липня 1987 року. Вона доводила, що не повинна була сплачувати жодного штрафу за роки, які передували набранню чинності цією постановою.
49. Уряд заявляв, що лише окремі члени «Проколи» можуть вимагати компенсації за шкоду, якої було завдано асоціації. Далі він стверджував, що оскаржувана сума має становити 4 456 453 люксембурзькі франки, оскільки суму відсотків не було стягнено.
50. Представник Комісії висловив думку, що важко зробити припущення стосовно того, якими були б результати провадження, якби Судовий комітет був утворений таким чином, щоб забезпечити всі ґарантії незалежного та безстороннього судового органу.
51. Суд не бачить жодного причинного зв'язку між порушенням пункту 1 статті 6 та відхиленням заяви «Проколи» Державною радою. Отже, він відхиляє вимогу.
B. Судові витрати
52. Асоціація-заявник, Уряд та представник Комісії залишили це питання на розсуд Суду. Проте асоціація-заявник висловила думку, що, зважаючи на складність справи, витрати могли б становити від 5 до 10 % суми, яку було поставлено на кін у провадженні, тобто від 250 000 до 500 000 люксембурзьких франків.
53. З огляду на обставини справи та керуючись принципом справедливості, відповідно до вимог статті 50, Суд постановив сплатити «Проколі» 350 000 люксембурзьких франків.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Постановляє, що пункт 1 статті 6 Конвенції є застосовним у цій справі.
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє, що держава-відповідач має виплатити асоціації-заявникові в межах тримісячного строку 350 000 (триста п'ятдесят тисяч) люксембурзьких франків як відшкодування судових витрат.
4. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською та французькою мовами й оголошено на відкритому засіданні у Палаці прав людини, Страсбурґ, 28 вересня 1995 року.
Підпис : Рольф РЮССДАЛЬ,
Голова Суду
Підпис : Герберт ПЕЦОЛЬД,
Секретар Суду
1 Примітки Секретаря Суду:
Справі привласнено номер 27/1994/474/555. Перше число позначає порядковий номер у списку справ, переданих до Суду у відповідному році (друге число). Останні два числа вказують на порядкові номери справи у списку справ, переданих до Суду від часу його створення, і в списку відповідних початкових заяв до Комісії.
2 Реґламент Суду «А» застосовують до всіх справ, переданих у Суд до набрання чинності Протоколом № 9 (1 жовтня 1994 року), а після цієї дати лише до справ стосовно держав, що не взяли на себе зобов ' язань за цим Протоколом. Він відповідає Реґламенту, який набрав чинності 1 січня 1983 року, зі змінами, внесеними кілька разів пізніше.
3 Примітка Секретаря Суду:
З практичних міркувань цей додаток з'явиться лише з остаточною друкованою версією судового рішення (том 326, серія A Публікацій Суду), але копію доповіді Комісії можна одержати в канцелярії Суду.
