ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
ШУЛЕР-ЗҐРАҐҐЕН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ
У справі «Шулер-Зґраґґен проти Швейцарії» 1
Європейський суд з прав людини, засідаючи палатою – згідно зі статтею 43 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція) 2 і відповідними положеннями Реґламенту Суду, – до складу якої увійшли судді:
п. Р. Бернхардт (R. Bernhardt), голова,
п. Ф. Гьольчюклю (F. Golcuklu),
п. Б. Волш (B. Walsh),
п. К. Руссо (C. Russo),
п. А. Шпільманн (A. Spielmann),
п. І. Фойгель (I. Foighel),
п. А. Н. Лоїзу (A.N. Loizou),
п. М. А. Лопес Роча (M.A. Lopes Rocha),
п. Л. Вільдхабер (L. Wildhaber),
а також п. М.-А. Ейссен (M.-A. Eissen), Секретар Суду, і п. Г. Пецольд (H. Petzold), заступник Секретаря,
після нарад за зачиненими дверима 30 січня і 28 травня 1993 року
постановляє таке рішення, ухвалене в останній із зазначених днів:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа передана до Суду Європейською комісією з прав людини (Комісія) та Урядом Швейцарської Конфедерації (Уряд) 25 травня і 5 серпня 1992 року, в межах тримісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 32 і статтею 47 Конвенції. Справу розпочато за заявою (№ 14518/89) проти Швейцарської Конфедерації, поданою до Комісії на підставі статті 25 громадянкою Швейцарії пані Марґріт Шулер-Зґраґґен ( Margrit Schuler - Zgraggen ) 29 грудня 1988 року.
У своєму запиті Комісія посилалася на статті 44 і 48, а також на заяву Швейцарії про визнання обов'язкової юрисдикції Суду (стаття 46); Уряд посилався на статті 45, 47 і 48. Запит подано з метою отримання рішення стосовно того, чи свідчать факти у справі про порушення державою-відповідачем своїх зобов'язань за пунктом 1 статті 6, застосованій окремо чи в поєднанні зі статтею 14.
2. У відповідь на запит, зроблений згідно з пунктом 3 (d) правила 33 Реґламенту Суду, заявниця повідомила про свій намір взяти участь у провадженні і призначила адвоката, що представлятиме її (правило 30).
3. До складу палати ввійшли за посадою п. Л. Вільдхабер, суддя, обраний від Швейцарії (стаття 43 Конвенції), та п. Р. Рюссдаль ( R . Ryssdal ), Голова Суду (пункт 3 (b) правила 21). 29 травня 1992 року в присутності Секретаря Голова Суду визначив жеребкуванням імена інших семи членів, а саме: п. Б. Волша, п. К. Руссо, п. А. Шпільманна, п. І. Фойгеля, п. А. Н. Лоїзу, п. М. А. Лопеса Рочі та п. Б. Репіка ( B . Repik ) (стаття 43 (наприкінці) Конвенції та пункт 4 правила 21 Реґламенту). Починаючи з 1 січня 1993 року, п. Репіка, строк повноважень якого закінчився разом із розпадом Чехословацької Федеративної Республіки, заступив підмінний суддя п. Ф. Ґьольчюклю (стаття 38 і пункт 3 статті 65 Конвенції та пункт 1 правила 22 і пункт 1 правила 24).
4. Заступивши на посаду голови палати (пункт 5 правила 21), п. Рюссдаль через заступника Секретаря провів консультації з уповноваженою особою Уряду, представником Комісії та адвокатом заявниці щодо організації провадження (пункт 1 правила 37 і правило 38). Згідно з виданими після цього розпорядженнями, Секретар отримав меморандуми Уряду та заявниці 2 і 4 листопада 1992 року, відповідно. 3 грудня Секретар Комісії повідомив Секретаря Суду, що її представник подасть свої зауваження на слуханнях.
31 серпня 1992 року голова дозволив заявниці послуговуватися німецькою мовою (пункт 3 правила 27).
5. 18 грудня у відповідь на запит Секретаря Суду, поданий за дорученням голови, Комісія надала матеріали проведеного нею провадження.
6. Згідно з рішенням голови, слухання відбулося у відкритому засіданні в Палаці прав людини у Страсбурзі 26 січня 1993 року. До цього Суд провів підготовче засідання. Пана Рюссдаля, який не зміг брати участь у подальшому розгляді справи, замінив заступник Голови Суду п. Р. Бернхардт (частина друга пункту 5 правила 21).
На судовому розгляді були присутні:
a) від Уряду
п. О. Жако-Ґійармо (O. Jacot-Guillarmod),
помічник директора Федерального бюро юстиції, уповноважена особа,
п. Р. Спіра (R. Spira),
суддя Федерального страхового суду,
п. Ф. Шурманн (F. Schurmann),
заступник голови секції європейського права
і міжнародних справ Федерального бюро юстиції, адвокат ;
b) від Комісії
п. Ф. Мартінес (F. Martinez), представник ;
c) від заявниці
п. Л. Мінеллі (L. Minelli), адвокат, захисник .
Суд заслухав виступи п. Жако-Ґійармо і п. Спіра від Уряду, п. Мартінеса – від Комісії, п. Мінеллі – від заявниці, а також відповіді на свої запитання.
ЩОДО ФАКТІВ
I. Обставини справи
7. Пані Марґріт Шулер-Зґраґґен – громадянка Швейцарії, 1948 року народження, одружена з 1972 року. Проживає у місті Шатдорф ( Schattdorf ), кантон Урі ( Uri ).
A. Призначення пенсії у зв'язку з інвалідністю
8. У 1973 році заявниця найнялася на роботу у промисловій фірмі D. в Альтдорфі ( Altdorf ) , кантон Урі. Працедавець реґулярно відраховував з її платні внески за федеральною програмою страхування на випадок інвалідності (див. пункт 33 нижче).
9. Навесні 1975 року вона захворіла на відкриту форму туберкульозу легень.
29 квітня 1976 року вона подала заяву на отримання пенсії у зв'язку з непрацездатністю внаслідок хвороби.
Управління з питань компенсацій ( Ausgleichskasse ) Міністерства машинобудівної та металообробної промисловості Швейцарії ( Schweizerische Maschinen- und Metallindustrie ) 24 вересня 1976 року вирішило призначити їй половину пенсії у зв'язку з інвалідністю на період з 1 квітня по 31 жовтня 1976 року.
10. 28 вересня 1978 року компанія D. вирішила з 1 січня 1979 року звільнити заявницю через хворобу.
11. Після того як пані Шулер-Зґраґґен подала нову заяву про призначення пенсії, Управління з питань компенсацій 25 березня 1980 року дійшло висновку, що фізично та психічно вона не придатна для роботи, і вирішило з 1 травня 1978 року призначити їй повну пенсію.
У 1981–1982 роках органи з питань страхування на випадок інвалідності переглянули її справу і підтвердили наявність підстав для пенсії.
12. 4 травня 1984 року заявниця народила сина.
B. Провадження в Комісії кантону Урі з питань страхування на випадок інвалідності
1. Медичні огляди
13. У 1985 році Комісія кантону Урі з питань страхування на випадок інвалідності ( IV- Kommission ) направила пані Шулер-Зґраґґен на обстеження в медичному центрі органів страхування на випадок інвалідності ( Medizinische Abklarungsstelle der Invalidenversicherung ) в м. Люцерні ( Lucerne ).
14. Медичний центр доручив лікарям F. і B. підготувати висновки ( Konsilien ) про стан здоров'я заявниці – один щодо стану її легень, другий – щодо її психічного стану ( psychiatric report ). Висновки було надіслано 10 і 24 грудня 1985 року, відповідно. Згідно з довідкою, виданою 14 січня 1986 року, та долученим до неї висновком лікаря В., заявницю визнано непридатною до канцелярської праці, а її здатність вести домашнє господарство оцінено на рівні 60–70%.
2. Рішення від 21 березня 1986 року
15. 21 березня 1986 року Комісія з питань страхування на випадок інвалідності скасувала, починаючи з 1 травня 1986 року, виплату пенсії пані Шулер-Зґраґґен, що на той час становила 2016 швейцарських франків на місяць, оскільки з народженням сина її сімейні обставини докорінно змінилися, стан її здоров'я поліпшився, і вона на 60-70% була спроможна доглядати за домівкою і своєю дитиною.
C. Провадження в Апеляційній комісії кантону Урі з питань страхування у зв'язку з настанням похилого віку, втратою годувальника та інвалідністю
1. Оскарження та заяви про надання доступу й отримання документів
16. 21 квітня 1986 року пані Шулер-Зґраґґен подала скаргу ( Beschwerde ) до Апеляційної комісії кантону Урі з питань страхування у зв'язку з настанням похилого віку, втратою годувальника та інвалідністю ( Rekurskommission fur die Alters-, Hinterlassenen- und Invalidenversicherung – Апеляційна комісія). Вона претендувала на виплату пенсії у зв'язку з інвалідністю у повному розмірі або ж, у разі неможливості її призначити, – у половинному розмірі, стверджуючи, що, зокрема, Федеральний закон про страхування на випадок інвалідності дає їй право на пенсію доти, доки вона є непрацездатною принаймні на 66,66%. Щоб і далі отримувати пенсію, вона також просила комісію вважати її скаргу тимчасово відкладеною і видати про це відповідний наказ.
17. Останнє клопотання комісія 7 травня відхилила.
18. 22 травня пані Шулер-Зґраґґен відмовилася від послуг свого адвоката.
19. 26 травня вона звернулася до головного управління Комісії з питань страхування на випадок інвалідності, з тим щоб ознайомитись із медичною справою, котру туди відіслала Апеляційна комісія, але дістала відмову.
Того самого дня вона звернулась із письмовою скаргою до Комісії з питань страхування на випадок інвалідності, вимагаючи надати їй можливість ознайомитись із справою чи принаймні отримати фотокопії певних важливих документів.
У листі від 28 липня 1986 року, надісланому до тієї ж таки комісії, вона знову клопотала про дозвіл ознайомитися зі справою, зокрема «всіма медичними висновками, даними обстежень та результатами лабораторних аналізів за період з 1975 рік по 1986 рік», та про передання їй найважливіших документів.
2. Рішення від 8 травня 1987 року
20. 8 травня 1987 року Апеляційна комісія відхилила скаргу.
По-перше, право на ознайомлення зі справою не передбачає дозволу виносити документи чи виготовляти їх фотокопії. Достатньо, що заявниці було надано можливість вивчити матеріали справи в канцелярії Апеляційної комісії. Вона ж, попри численні пропозиції, цією можливістю не скористалася.
По-друге, не можна нехтувати й те, що заявниця, навіть якби вона була здоровою, після народження дитини, цілком імовірно, вдовольнилася б хатньою роботою. Так чи інакше, зважаючи, зокрема, на обстеження, здійснене в медичному центрі, відповідної втрати працездатності було замало – як для матері і домогосподарки – для того, щоб претендувати на пенсію. Пані Шулер-Зґраґґен була здатна до більшої активності, якби справді хотіла працювати, незважаючи на зміну сімейних обставин. Відмова у виплаті пенсії могла б сприяти їй у подоланні невротичних нав'язливих думок ( neurotic obsession ) про власну непрацездатність.
3. Подальше провадження
21. 11 серпня 1987 року пані Шулер-Зґраґґен звернулась із заявою до Апеляційної комісії. Вона твердила, що для оцінки перспективності своїх дій їй необхідно мати всі документи та висновки експертизи, зокрема сцинтиграму перфузії ( perfusion scintigram ), результати тесту легеневої функції ( lung-function test ), аналізу газонасиченості крові ( blood - gas ) та плетизмограму ( plethysmogram ).
22. 13 серпня Апеляційна комісія надіслала їй відповідь:
«...Ці документи покладено в основу різних медичних висновків. Вони перебувають у нашому архіві лише для забезпечення Вашого права ознайомитися з ними. Передати їх у Ваше розпорядження можливості немає».
D. Провадження у Федеральному страховому суді
1. Оскарження в адміністративно-правовому порядку
23. 20 серпня 1987 року пані Шулер-Зґраґґен оскаржила рішення Апеляційної комісії в адміністративно-правовому порядку у Федеральному страховому суді. Вона просила призначити їй повну пенсію або передати справу на розгляд до першої інстанції, а також дати дозвіл на ознайомлення з матеріалами її справи ( vollumfangliches Akteneinsichtsrecht ).
24. 20 жовтня 1987 року Федеральний страховий суд отримав зауваження відділу страхування на випадок інвалідності Управління з питань компенсацій, а 9 листопада – від Федерального управління соціального страхування. Управління з питань компенсацій пропонувало припинити виплату пенсії у зв'язку з інвалідністю; Федеральне управління соціального страхування – апеляцію відхилити, посилаючись на висновки власної медичної служби , зроблені на підставі обстеження, проведеного медичним центром.
25. Листом від 23 листопада 1987 року федеральний суд повідомив заявниці, що її справу направлено до Апеляційної комісії, котра «протягом наступних чотирнадцяти днів забезпечить [їй] можливість ознайомитися з нею». Відтак вона матиме ще десять днів, упродовж яких зможе доповнити матеріали свого адміністративно-правового оскарження.
26. 30 листопада 1987 року пані Шулер-Зґраґґен ознайомилася з матеріалами своєї справи і зробила фотокопії низки документів. 1 грудня досьє було повернуто до Федерального страхового суду.
27. Адвокат п. Шляйфер ( Schleifer ) листом від 7 грудня поінформував федеральний суд, що відтепер заявницю представлятиме він, і попросив направити йому матеріали справи, що й було зроблено 11 грудня.
28. 11 січня 1988 року пані Шулер-Зґраґґен подала додаткові папери на підтримку своєї скарги, в яких вона нарікала на те, що медичний центр у своїй експертизі факт нормального функціонування її легень визнав за доведений, покладаючись на висновок лікаря F ., хоч саме його в матеріалах справи немає. Крім того, її обурювала свавільність висновку Апеляційної комісії стосовно того, що вона – якби навіть була здоровою – через народження дитини присвятила б себе домашньому господарству.
2. Рішення від 21 червня 1988 року
29. 21 червня 1988 року Федеральний страховий суд дійшов висновку, що, оскільки з 1 травня пані Шулер-Зґраґґен вважається такою, що втратила 33,33% працездатності, вона мала право на половину пенсії в разі фінансової скрути. Оскільки суду не надано доказів за цим пунктом, справу слід передати до Управління з питань компенсацій.
Суд не обмежувався у своїх функціях контролем за дотриманням федерального закону і встановленням, чи не вийшли судді за межі судового розсуду аж до зловживання ним; він мав також змогу розглядати правомірність оскарженого рішення, не бувши зв'язаним ні фактами, встановленими нижчим судом, ні заявами сторін.
Скарга заявниці щодо ненадання їй Апеляційною комісією документів для ознайомлення мала успіх; вона обґрунтувала свої претензії у федеральному суді, який цілком вільно розглянув питання і щодо фактів, і щодо права і з матеріалами провадження якого вона мала змогу ознайомитися.
Щодо претензій на пенсію суд заявив:
«Слід узяти до уваги... що багато одружених жінок, які працюють, після народження першої дитини залишають роботу на той час, поки дитина потребує постійної турботи і виховання. Це спостереження, що випливає з життєвого досвіду, має в цій справі слугувати за відправний пункт і належним чином враховуватися, коли йдеться про критерії оцінки ступеня непрацездатності... На час ухвалення оскаржуваного рішення – 21 березня 1986 року... – дитині, народженій 4 травня 1984 року, не було ще двох років, тож, зваживши на міру ймовірності ( nach dem Beweisgrad der uberwiegenden Wahrscheinlichkeit )..., можна припустити, що заявниця, навіть якби її здоров'я не мало вад, опікувалася б тільки домашнім господарством та материнськими обов'язками».
На думку суду, з огляду на викладене, зникла потреба встановлювати, чи була пані Шулер-Зґраґґен спроможна працювати на попередньому місці роботи; питання радше полягало в тому, щоб визначити, чи була заявниця взагалі і якою мірою обмежена у своїй здатності виконувати обов'язки матері та домогосподарки. Для цього достатньо було покластися на результати експертизи, здійсненої медичним центром. Відсутність висновків пульмонолога в матеріалах справи було недоліком ( ein gewisser Mangel ), проте обстеження, проведене лікарем-терапевтом, дало відповідь на питання, чи сталися зміни в стані легень заявниці після 1980 року. Після згаданої дати заявниця вже не лікувалася від туберкульозу і з цього погляду була цілком працездатною. Що ж до її неврозу, то й його прояви за цей час значно менше давалися взнаки, а ослаблення працездатності внаслідок проблем зі спиною, за теоретичними оцінками, становило щонайбільше 25%.
30. 17 липня 1989 року Управління з питань компенсацій вирішило, що пані Шулер-Зґраґґен не може претендувати на пенсію в половинному розмірі, оскільки в 1986, 1987 і 1988 роках її дохід значно перевищував верхню межу, що в ті роки застосовувалася для визначення скрутних обставин ( cases of hardship ) (див. пункт 35 нижче).
Апеляції заявниця не подавала.
II. Відповідне національне право і практика
A. Страхування на випадок інвалідності
31. Страхування на випадок інвалідності реґламентують два федеральні закони – Закон про страхування у зв'язку з настанням похилого віку та втратою годувальника від 20 грудня 1949 року ( Old Age and Survivors' Insurance Act – OASIA ) та Закон про страхування на випадок інвалідності від 19 червня 1959 року ( Invalidity Insurance Act – IIA ).
1. Особи, що підлягають страхуванню
32. Страхування на випадок інвалідності – обов'язкове для всіх осіб, що є резидентами Швейцарії (стаття 1 OASIA ). Деякі інші фізичні особи, а надто громадяни Швейцарії, які проживають за кордоном, можуть робити внески на добровільних засадах (стаття 2 OASIA ).
2. Адміністрування
33. Системою страхування на випадок інвалідності керують кантональні та професійні об'єднання під наглядом Конфедерації (статті 49–73 OASIA та статті 53–67 IIA ).
3. Фінансування
34. На цей час система страхування на випадок інвалідності фінансується приблизно в рівній пропорції за рахунок внесків працедавців, застрахованих осіб та за рахунок державних коштів.
Максимальна сума внеску не обмежена. Внески, належні до сплати застрахованими особами, автоматично відраховуються з їхньої платні. Діти, дружини та вдови застрахованих осіб звільняються від сплати, якщо вони не працюють, інші категорії ненайманих працівників сплачують від 43 до 1200 швейцарських франків на рік (стаття 3 IIA та стаття 3 OASIA ).
4. Пенсії
35. Стаття 28 IIA щодо оцінки ступеня втрати працездатності.
Згідно з частиною першою статті, пенсії призначають у розмірі, що відповідає ступеню втрати працездатності: повна пенсія призначається у випадках, коли ступінь непрацездатності становить щонайменше 66,66%, пенсія в половинному розмірі – коли не перевищує 50%. На час, про який ідеться у справі, втрата працездатності на 33,33% давала особі право на пенсію в половинному розмірі тільки «в разі скрутних обставин»; сьогодні ж, щоб особа мала право на чверть пенсії, ступінь втрати її працездатності має становити принаймні 40%.
Частина друга передбачає:
«Щоб оцінити ступінь непрацездатності, дохід, який застрахована особа могла отримати після втрати працездатності і здійснення належних кроків до професійної перепідготовки ( rehabilitation measures ), що їх можна було б від неї небезпідставно очікувати в умовах стабільного ринку праці, порівнюється з доходом, який би вона могла отримати, якби не втратила працездатності».
Розмір пенсії обчислюють на основі середньорічного доходу застрахованої особи, який вираховують шляхом поділу сукупного доходу – як основи для визначення розміру внесків – на число років, упродовж яких ці внески сплачувалися (стаття 36 і наступні статті IIA , в поєднанні зі статтею 29 і наступними статтями OASIA ). Розмір повної звичайної пенсії дорівнює мінімальному розмірові помноженому на два.
Внески захищені правовими санкціями, а право вимоги щодо них обмежене строком п'ять років (статті 15 і 16 OASIA ).
B. Процедура оскарження
1. Доступ до матеріалів справи
36. Із статті 4 Федеральної Конституції, яка закріплює принцип рівності, федеральний суд виснував наявність у особи права ознайомлюватися з матеріалами її справи, що зберігаються в архіві судового органу.
Право, про яке йдеться, забезпечує можливість отримати доступ до офіційних документів і робити з них витяги, але забороняє виносити ці документи чи вимагати виготовлення копій та їх передання (рішення від 31 березня 1982 року, «Рішення Швейцарського федерального суду» ( Judgment of the Swiss Federal Court ) ( ATF ), том 108, ч. Ia, с. 5–9).
Втім, щодо останнього пункту федеральний суд погодився, що фізичні особи можуть попросити виготовити копії, якщо це не пов'язано з надмірним обсягом роботи або зі значними витратами з боку відповідного органу влади (рішення від 4 вересня 1986, ATF , том 112, ч. Ia, с. 377-381).
2. Слухання
a) Апеляційні інстанції
37. У першому реченні статті 85(2)(e) OASIA передбачено таке: «Якщо обставини цього вимагають, сторонам надсилається повістка з'явитися на слухання».
b) Федеральний страховий суд
38. Згідно з пунктом 2 правила 14 реґламенту Федерального страхового суду,
«Сторони апеляційного провадження не мають права вимагати проведення усного розгляду. За клопотанням однієї зі сторін чи з власної ініціативи головуючий суддя може, за погодженням із колеґією, винести постанову про усне провадження. Сторони мають право до його початку ознайомитися з матеріалами справи...»
ПРОВАДЖЕННЯ В КОМІСІЇ
39. Пані Шулер-Зґраґґен звернулася до Комісії 29 грудня 1988 року. Вона стверджувала, по-перше, що порушено її право на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції) внаслідок недостатнього доступу до справи в архіві Апеляційної комісії та відсутність усного провадження у Федеральному страховому суді, і, по-друге, що висловлене цим судом припущення, ніби вона залишила б роботу, навіть якби не мала проблем зі здоров'ям, являло собою дискримінацію за ознакою статі (стаття 14 у поєднанні з пунктом 1 статті 6).
40. 30 травня 1991 року Комісія визнала заяву (№ 14518/89) прийнятною. У своїй доповіді від 7 квітня 1992 року (відповідно до статті 31) Комісія зробила висновок, що:
a) порушення пункту 1 статті 6 не було ні з огляду на відсутність усного провадження (10 голосами проти 5), ні у зв'язку з доступом до матеріалів справи (13 голосами проти 2);
b) порушення статті 14 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 також не було (9 голосами проти 6).
Повний текст висновків Комісії і шість окремих думок, що містилися в доповіді, долучено як додаток до цього рішення 3.
ОСТАТОЧНІ ПОДАННЯ ДО СУДУ
41. У своєму меморандумі Уряд просив Суд
«постановити, що в цій справі (настільки, наскільки застосовним до неї є пункт 1 статті 6 Конвенції і наскільки заявниця – щодо цієї конкретної скарги – є потерпілою, а щодо іншої скарги – вичерпала національні засоби правового захисту) порушення пункту 1 статті 6 Конвенції чи будь-якого іншого її положення не було».
42. Захисник заявниці просив Суд
a) «і далі дотримуватися позиції, з якою Суд визначився в рішеннях у справах Фельдбрюґґе ( Feldbrugge ) і Доймланд ( Deumeland ), і постановити, що права, які обстоює заявниця, в цій справі також є переважно правами цивільними, що належать до сфери реґулювання пункту 1 статті 6 Конвенції»;
b) «постановити, що пункт 1 статті 6 було порушено стосовно права на розгляд на засадах змагальності»;
c) «постановити, що Федеральний страховий суд допустив порушення статті 14 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції».
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6
43. Пані Шулер-Зґраґґен стверджувала, що постраждала внаслідок порушення пункту 1 статті 6, яка передбачає:
«Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків..., має право на справедливий і відкритий розгляд... судом...»
A. Застосовність пункту 1 статті 6
44. І заявниця, і Комісія вважають, що в цій справі пункт 1 статті 6 є застосовним.
45. Уряд заперечує проти цього, на його думку, наявні у справі публічно-правові аспекти помітно переважають. По-перше, заявлене право не випливало з трудової угоди, оскільки сплачувати відповідні внески зобов'язані і самозайняті працівники, і безробітні. По-друге, призначення пенсії залежало тільки від ступеня втрати працездатності, без урахування доходів застрахованого, його забезпеченості чи сплати страхових внесків. По-третє, швейцарська система має, зокрема, ту особливість, що її фонд створюється за рахунок відрахувань із заробітної плати, солідарної частини та частини податкових надходжень.
46. Перед Судом знову постало питання застосовності пункту 1 статті 6 до спорів, що виникають у сфері соціального забезпечення. Ця проблема виникала й раніше, у справах «Фельдбрюґґе проти Нідерландів» ( Feldbrugge v . the Netherlands ) і «Доймланд проти Німеччини» ( Deumeland v . Germany ), рішення в яких постановлено 29 травня 1986 року (серія A, № 99 і 100). Тоді Суд відзначив велике розмаїття, яке характеризує законодавство і практику держав – членів Ради Європи щодо природи права на страхову допомогу відповідно до програм соціального забезпечення. Проте зміни в галузі права, започатковані цими рішеннями, та й принцип однакового ставлення ( equality of treatment ) дають підстави вважати, що нині загальною нормою є застосовність пункту 1 статті 6 у галузі соціального страхування, до якого зараховують і матеріальну допомогу (див. рішення у справі «Салезі проти Італії» ( Salesi v . Italy ) від 26 лютого 1993 року, серія A, № 257-E, с. 59–60, п. 19).
Як і в двох згаданих справах, рішення в яких було ухвалено 1986 року, в цій справі також недостатньо втручання самої лише держави для висновку про незастосовність пункту 1 статті 6. Інші міркування свідчать на користь застосовності цього положення. Чи не найважливішим є факт, що, незважаючи на публічно-правові риси, на які вказував Уряд, шкоди було завдано не лише відносинам заявниці з адміністративними органами як такими – вона зазнала також обмеження засобів до її існування, з огляду на що посилалася на своє особисте, економічне право, закріплене у відповідних нормах федерального законодавства (див. пункт 35 вище).
Загалом Суд не бачить жодної переконливої підстави для того, щоб відокремлювати право пані Шулер-Зґраґґен на пенсію у зв'язку з інвалідністю від права на допомогу із соціального страхування, обстоюваного пані Фельдбрюґґе і п. Доймландом.
Отже, пункт 1 статті 6 у цій справі є застосовним.
B. Дотримання пункту 1 статті 6
1. Доступ до матеріалів справи в Апеляційній комісії
47. Пані Шулер-Зґраґґен скаржилася насамперед на обмеження доступу до матеріалів своєї справи в архіві Апеляційної комісії.
a) Попереднє заперечення Уряду
48. Як і під час провадження в Комісії, Уряд заперечував прийнятність справи з причини відсутності статусу потерпілої, стверджуючи, що заявниця не скористалась із можливості ознайомитися з матеріалами своєї справи в канцелярії Апеляційної комісії.
49. Суд зазначає, що скарга заявниці стосується не стільки ознайомлення з матеріалами справи, як отримання цих документів на руки або ж принаймні їхніх фотокопій. Заперечення відхиляється.
b) Суть скарги
50. Обставини справи, викладені в поданні пані Шулер-Зґраґґен, – як це часто трапляється в ділянці соціального забезпечення, – достатньо складні, через що в неї виникла необхідність показати документи фахівцям. З огляду на це їй мало бути забезпечене таке саме сприяння, що й адміністративним підрозділам, у яких ці матеріали перебували на постійному зберіганні. Однак доступу до висновку лікаря F . щодо стану її легенів вона не мала взагалі, а отже, не мала змоги проконсультуватися щодо нього із власним експертом.
51. Уряд заперечив це твердження. Під час провадження в Апеляційній комісії заявниця не скористалася можливістю ознайомитися з частиною матеріалів справи і занотувати собі необхідну інформацію. У Федеральному страховому суді вона отримала доступ до всіх документів – так само як і її адвокат – і зробила потрібні фотокопії. Щодо висновку лікаря F ., то він, строго кажучи, не був частиною справи, як це, поміж іншим, зазначив Федеральний страховий суд у своєму рішенні від 21 червня 1988 року. До того ж його стислий виклад містився у висновку медичного центру від 14 січня 1986 року, котрий заявниця бачила. Отже, принцип рівності сторін жодним чином не було порушено.
52. Суд робить висновок, що під час провадження в Апеляційній комісії пані Шулер-Зґраґґен не мала можливості скласти повну й детальну картину щодо матеріалів своєї справи, поданих цій комісії. Проте він вважає, що Федеральний страховий суд виправив цей недолік, зобов'язавши комісію забезпечити заявниці можливість отримати всі документи, після чого вона змогла виготовити з них копії і передати своєму адвокатові (див. найостанніше джерело, mutatis mutandis , рішення у справі «Едвардз проти Сполученого Королівства» ( Edwards v . the United Kingdom ) від 16 грудня 1992 року, серія A, № 247-B, с. 34–35, п. 34–39). Крім того, зауважено, що висновків лікаря F . не було ні в Апеляційній комісії, ні у Федеральному страховому суді.
Таким чином, оскільки оскаржуване провадження, загалом беручи, було справедливим, положень пункту 1 статті 6 у цьому аспекті порушено не було.
2. Розгляд у Федеральному страховому суді
53. Пані Шулер-Зґраґґен скаржилася також на відсутність слухань у Федеральному страховому суді.
a) Попереднє заперечення Уряду
54. Згідно з твердженнями Уряду, заявниця не вичерпала національних засобів правового захисту, оскільки не клопотала перед Федеральним страховим судом про усне провадження і відкритий розгляд. Загальновідомо, що суд не часто вдається до слухання справи, але з цього не випливає, що таке клопотання, якби воно було, неодмінно залишилося б без задоволення.
55. Щодо цього попереднього заперечення є процесуальний відвід, оскільки Уряд заявив його вже після ухвалення Комісією рішення про прийнятність заяви, хоч нічого не заважало йому зробити це раніше (див. найостанніше джерело, mutatis mutandis , рішення у справі «”Пайн Веллей Девелопментс Лтд” та інші проти Ірландії» ( The Pine Valley Developments Ltd and Others v . Ireland ) від 29 листопада 1991 року, серія A, № 222, с. 21, п. 45).
b) Суть скарги
56. Пані Шулер-Зґраґґен твердила, що Федеральний страховий суд мусив провести слухання, щоб вона могла скласти про нього власну думку, тим самим було б забезпечено її право на справедливий судовий розгляд.
57. Уряд натомість вважає, що в певних галузях лише письмове судове провадження аж ніяк не шкодить інтересам сторін. При цьому наголошується на кількох аспектах. По-перше, усний виклад традиційних для спорів у ділянці соціального захисту арґументів, які рясніють технічними подробицями та численними цифровими даними, доволі ускладнює провадження. По-друге, Федеральний страховий суд кожну подану йому справу може вільно розглядати як щодо фактів, так і щодо права. У цьому він подібний до звичайного апеляційного суду, а надто у справах стосовно адміністративного права, бо в цьому разі федеральний суд може виносити постанови щодо відповідності оскаржуваних рішень, не будучи зв'язаним ні фактами, встановленими у справі кантональним органом, ні доводами сторін. По-третє, число ухвалюваних рішень – близько 1200 на рік – значно зменшилося б, якби відкриті усні провадження стали за правило. У такому разі зростання тривалості провадження серйозно перешкоджало б доступові до суду найвищої інстанції.
58. Суд повторює, що публічний характер судового розгляду є засадничим принципом, закріпленим у пункті 1 статті 6. Ні буква, ні дух цієї норми не перешкоджають особі з власної волі відмовитися, прямо чи опосередковано, від права на публічний розгляд її справи, але в кожному разі така відмова має бути виражена цілком однозначно і не суперечити тому чи тому важливому суспільному інтересові (див., з-поміж інших джерел, рішення у справі «Гоканссон і Стюрессон проти Швеції» ( Hakansson and Sturesson v . Sweden ) від 21 лютого 1990 року, серія A, № 171-A, с. 20, п. 66).
У цій справі реґламент Федерального страхового суду чітко передбачає слухання у відкритому засіданні «на клопотання однієї зі сторін або за власною ініціативою [головуючого судді]» (п. 2 правила 14 – див. пункт 38 вище). Оскільки провадження в цьому суді зазвичай відбуваються без відкритих слухань, можна було очікувати, що пані Шулер-Зґраґґен подасть клопотання про проведення такого засідання, якщо воно було для неї важливе. Однак вона цього не зробила, тому є підстави вважати це за недвозначну відмову заявниці від свого права на розгляд у відкритому засіданні під час провадження у Федеральному страховому суді.
До того ж сам спір, як видається, не порушував питань такої суспільної ваги, щоб була потреба розглядати його у відкритому засіданні. Навпаки, з огляду на значний обсяг формально-юридичних аспектів спору, розглядати його було доцільніше в письмовому провадженні, ніж у рамках судових дебатів сторін. Мало того, немає сумніву, що приватні медичні подробиці не спонукали заявницю наполягати на присутності публіки.
Нарешті, цілком зрозуміло, що в цій сфері національні органи влади мають дбати про економічну ефективність та ощадливість. Систематичне проведення судових слухань могло б завадити виявленню «особливої ретельності, котрої вимагають справи стосовно соціального захисту» (див. згадуване раніше рішення у справі «Доймланд проти Німеччини», с. 30, п. 90), і, зрештою, унеможливити дотримання «розумного строку», якого вимагає пункт 1 статті 6 (див., mutatis mutandis , рішення у справі «Боддерт проти Бельгії» ( Boddaert v . Belgium ) від 12 жовтня 1992 року, серія A, № 235-D, с. 82–83, п. 39).
Отже, пункту 1 статті 6 стосовно публічного провадження порушено не було.
3. Незалежність медичних експертів
59. Під час слухань у Суді адвокат пані Шулер-Зґраґґен поставив під сумнів незалежність лікарів, зв'язаних довгостроковим контрактом з інституцією соціального захисту, на тій підставі, що більшу частину своїх доходів вони отримували саме від цієї інституції.
60. Цю претензію висловлено вперше. Під час провадження в Комісії щодо прийнятності скарги про неї не йшлося в контексті встановлених фактів. З огляду на це, Суд не компетентний її розглядати (див. найостанніше джерело, mutatis mutandis , рішення у справі «Олссон проти Швеції» ( Olsson v . Sweden ) (№ 2) від 27 листопада 1992 року, серія A, № 250, с. 30–31, п. 75).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 У ПОЄДНАННІ З ПУНК T ОМ 1 СТАТТІ 6
61. Насамкінець пані Шулер-Зґраґґен заявила, що, здійснюючи своє право на справедливий судовий розгляд, вона зазнала дискримінації за ознакою статі, що суперечить статті 14, яка передбачає:
«Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, ґарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин».
A. Попереднє заперечення Уряду
62. Як і під час провадження в Комісії, Уряд заперечив прийнятність заяви з огляду на невичерпання національних засобів правового захисту. Заявниця, на його погляд, обмежилася тим, що схарактеризувала дане Апеляційною комісією формулювання як «свавільне», і, таким чином, не заявила у Федеральному страховому суді чіткої претензії щодо дискримінації, якою закінчилася її спроба здійснити ґарантоване Конвенцією право.
63. Суд визнає мотивацію Комісії. По-перше, пані Шулер-Зґраґґен заперечувала проти твердження, сформульованого в рішенні Федерального страхового суду від 21 червня 1988 року, щодо якого не було подано апеляції. По-друге, у своїй апеляції, поданій в адміністративно-правовому порядку, вона вже оскаржувала (схоже) припущення, яке зробила Апеляційна комісія в рішенні від 8 травня 1987 року. Тому заперечення Уряду є необґрунтованим.
B. Суть скарги
64. За твердженням заявниці, Федеральний страховий суд обґрунтував своє рішення «припущенням, що спиралося на життєвий досвід», а саме – що багато заміжніх жінок після народження першої дитини залишають роботу й лише згодом знову починають працювати (див. пункт 29 вище). З рішення випливало, що пані Шулер-Зґраґґен пішла б з роботи, навіть якби не мала проблем зі здоров'ям. Заявниця переконана, що якби вона була чоловіком, то Федеральний страховий суд ніколи б не зробив такого припущення, яке спростовують численні наукові дослідження.
65. Уряд обстоював думку, що пункт 1 статті 6 і, опосередковано, стаття 14 тут не застосовні, оскільки претензія стосувалася приймання доказів – ділянки, що посутньо належить до компетенції держави.
66. Суд повторює, що питання про прийнятність доказів вирішується головним чином на підставі норм внутрішнього права і що зазвичай саме національним судам належить оцінювати подані їм докази. Завдання Суду, згідно з Конвенцією, – переконатися, чи було справедливим провадження в цілому, включно зі способом подання доказів (див. найостанніше джерело, mutatis mutandis , рішення у справі «Люді проти Швейцарії» ( Ludi v . Switzerland ) від 15 червня 1992 року, серія А, № 238, с. 20, п. 43, та раніше згадуване рішення у справі «Едвардз проти Сполученого Королівства», с. 34–35, п. 34).
67. У цій справі Федеральний страховий суд цілковито довірився припущенню, яке зробила Апеляційна комісія, а саме – що жінки залишають роботу після народження дитини, і не зробив жодної спроби перевірити обґрунтованість цього припущення, не зваживши на контрарґументи.
У тому вигляді, в якому його сформулював у своєму рішенні федеральний суд, це припущення аж ніяк не скидається – як намагається запевнити Уряд – на багатослівне, але малозначне побіжне зауваження. Навпаки, воно править за єдину підставу, на якій ґрунтується мотивація суду, а отже, має вирішальне значення і запроваджує відмінність у ставленні винятково за ознакою статі.
Подальше забезпечення рівності статей у державах – членах Ради Європи є нині одним із головних завдань, і для того, щоб таку відмінність у ставленні можна було вважати за сумісну з Конвенцією, потрібні дуже вагомі причини (див., mutatis mutandis , рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» ( Abdulaziz, Cabales and Balkandali v . the United Kingdom ) від 28 травня 1985 року, серія А, № 77, с. 38, п. 78). Такої причини у цій справі Суд не вбачає і тому робить висновок, що, з огляду на відсутність будь-якого раціонального, об'єктивного обґрунтування, мало місце порушення статті 14 у поєднанні з пунктом 1 статті 6.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 50
68. Згідно зі статтею 50,
«Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід судового або будь-якого іншого органу влади Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечить зобов'язанням, які випливають з... Конвенції, і якщо внутрішнє право цієї Сторони передбачає лише часткову компенсацію за наслідки такого рішення чи заходу, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
1. Моральна шкода
69. Пані Шулер-Зґраґґен заявила про моральну шкоду, якої вона зазнала під час провадження в органах Конвенції, і, не конкретизуючи її, вимагала присудити їй компенсацію у вигляді умовної суми 22 500 швейцарських франків.
70. На думку Уряду, вимоги статті 50 задовольнить оприлюднене рішення про встановлений факт порушення. Представник Комісії не висловив своїх міркувань.
71. Суд вважає, що ухвалене рішення є достатньою сатисфакцією за, можливо, завдану заявниці моральну шкоду.
2. Матеріальна шкода
72. Пані Шулер-Зґраґґен заявила також, що через провадження, яке суперечило положенням пункту 1 статті 6 і статті 14, вона тепер позбавлена змоги отримувати повну пенсію у зв'язку з непрацездатністю. Проте конкретної суми компенсації вона не обумовила.
73. Уряд зазначив, що, починаючи з 15 лютого 1992 року, швейцарське законодавство надає потерпілому внаслідок порушення, факт якого був встановлений Судом або Комітетом міністрів Ради Європи, можливість клопотати про поновлення оскаржуваного провадження. Отже, це питання ще не готове до вирішення.
74. Цю думку поділяє й Суд: питання слід відкласти і визначити майбутню процедуру, зважаючи на можливість обопільної згоди між державою-відповідачем і заявницею (пункти 1 і 4 правила 54 Реґламенту Суду).
B. Судові витрати
75. Пані Шулер-Зґраґґен вимагала відшкодувати їй 7130 швейцарських франків 90 сантимів як витрати і видатки у зв'язку з провадженням у національних судових органах (300 швейцарських франків п. Дерреру ( Derrer ), 2694,20 – п. Штеклі ( Stockli ), 2936,70 – п. Верлі ( Wehrli ), а також власні видатки в сумі 1200 швейцарських франків) та 14 285 швейцарських франків 70 сантимів – в органах Конвенції, не враховуючи витрат, пов'язаних з участю у двох засіданнях Європейського суду – від 26 січня 1993 року та того, на якому було винесено рішення.
Урядові ці претензії видаються надмірними. Заявниця не зазнала жодних судових витрат у зв'язку з провадженням у кантональних органах, Федеральному страховому суді та в Комісії з питань страхування на випадок інвалідності. На цих етапах вона послуговувалася допомогою трьох правників і не заявляла якихось скарг із посиланням на Конвенцію. Одноразової виплати 5000 швейцарських франків – цілком достатньо, щоб покрити всі видатки та витрати, зазнані в Швейцарії і в Страсбурзі.
Представник Комісії, вважаючи, що витрати, понесені під час провадження в Апеляційній комісії, не були пов'язані з усуненням порушення Конвенції, запропонував Суду, на основі свого прецедентного права, на власний розсуд вирішити питання про витрати, пов'язані з провадженням у страсбурзьких інституціях.
76. Оцінюючи розмір відшкодування тією мірою, якою це питання може бути вирішене, і відповідно до вимог статті 50 – на засадах справедливості та на основі критеріїв, застосовуваних у цій ділянці, Суд присуджує заявниці за цим пунктом 7500 швейцарських франків.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД
1. Постановляє одноголосно, що пункт 1 статті 6 є застосовним до цієї справи.
2. Відхиляє одноголосно попередні заперечення Уряду.
3. Постановляє одноголосно, що розгляд скарги щодо незалежності медичних експертів не належить до його юрисдикції.
4. Постановляє, вісьмома голосами проти одного, що порушення пункту 1 статті 6 не було.
5. Постановляє, вісьмома голосами проти одного, що було порушено статтю 14 у поєднанні з пунктом 1 статті 6.
6. Постановляє одноголосно, що це рішення є достатньою сатисфакцією за стверджувану моральну шкоду.
7. Постановляє , враховуючи готовність питання для ухвалення рішення, вісьмома голосами проти одного, що Швейцарська Конфедерація має протягом трьох місяців виплатити заявниці 7500 (сім тисяч п'ятсот) швейцарських франків на відшкодування судових витрат.
8. Постановляє, вісьмома голосами проти одного, що питання про застосовність статті 50 не готове до вирішення щодо оцінки матеріальної шкоди, і
відповідно:
a) відкладає вирішення цього питання;
b) закликає Уряд і заявницю впродовж наступних шести місяців подати в письмовому вигляді свої міркування з цього питання і, зокрема, в разі досягнення якоїсь згоди, повідомити про це Суд;
c) відкладає подальший розгляд, делеґуючи голові палати право призначити його, якщо виникне така потреба.
Учинено англійською та французькою мовами й оголошено на відкритому засіданні в Палаці прав людини, Страсбурґ, 24 червня 1993 року.
Рудольф Бернхардт,
голова
Марк-Андре Ейссен,
Секретар
Відповідно до пункту 2 статті 51 Конвенції та пункту 2 правила 53 Реґламенту Суду, до цього рішення додано окремі думки п. Гьольчюклю і п. Волша, які не збігаються з позицією більшості.
Парафовано : Р. Б.
Парафовано : М.-А. Е.
ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ ГЬОЛЬЧЮКЛЮ, ЯКА НЕ ЗБІГАЄТЬСЯ З ПОЗИЦІЄЮ БІЛЬШОСТІ, ЩОДО СТАТТІ 14 У ПОЄДНАННІ З ПУНКТОМ 1 СТАТТІ 6
На превеликий жаль, не можу погодитися з думкою більшості щодо застосування статті 14 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Заявниця критикувала рішення Федерального страхового суду щодо цього дражливого питання, а саме: його висновок – опертий, відповідно до викладених мотивів, на життєвий досвід, – що протягом певного часу (після народження дитини) її діяльність, найімовірніше, буде обмежена лише виконанням материнських обов'язків – якщо дозволить здоров'я.
Ця скарга на дискримінацію за статевою ознакою є питанням матеріального права, тимчасом як пункт 1 статті 6, який встановлює процесуальний за своєю природою принцип справедливого судового розгляду, має стосунок тільки до питання форми.
Загалом заявниця в цій справі оспорювала мотиви, викладені Федеральним страховим судом у його рішенні за її апеляцією, а не той факт, що в рамках провадження в національних судових органах вона зазнала дискримінації через свою належність до жіночої статі і що стосовно неї було порушено котрісь із принципів чи стандартів справедливого судового розгляду.
З огляду на викладене, вважаю, що порушення статті 14 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 на підставі дискримінації заявниці за ознаками статі не було.
ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ ВОЛША, ЯКА ЧАСТКОВО НЕ ЗБІГАЄТЬСЯ З ПОЗИЦІЄЮ БІЛЬШОСТІ
1. На мою думку, пункт 1 статті 6 Конвенції було порушено стосовно доступу до матеріалів справи в Апеляційній комісії. Такий доступ мав бути забезпечений і до того документа, якому належало бути в справі, але якого бракувало, а саме – висновку пульмонолога. Він був доступний Апеляційній комісії, а заявниці – ні, через що вона опинилася в менш вигідному становищі.
2. Вважаю також, що пункт 1 статті 6 було порушено, з огляду на відсутність усного розгляду. Реґламент Федерального страхового суду передбачає проведення слухання на клопотання однієї зі сторін або за ініціативою головуючого судді. Конвенція вимагає проведення такого розгляду, якщо лише сторони не заявили про свою відмову від нього. Така сама позиція існує і щодо відкритого характеру розгляду: див. справу «Ле Конт, Ван Льовен і Де Меєр проти Бельгії» ( Le Compte, Van Leuven and De Meyere v . Belgium ) 4. Такої відмови від заявниці не надходило. Більше того, не встановлено, чи вона взагалі знала про існування такої можливості. Я не погоджуюся з думкою більшості складу Суду (а саме – з пунктом 58 рішення), що заявниця, мовляв, «відмовилася від свого права…», бо не зажадала усного відкритого розгляду. Стаття 6 не зобов'язує заявника вимагати відкритого слухання. Предметом спору були цивільні права заявниці. Я не погоджуюся з висновком, що міститься в третьому абзаці пункту 58 рішення Суду. Те, що суто технічне за своїм характером питання – хоч у цьому можна сумніватися – може спонукати сторони відмовитися від процедури розгляду, передбаченої пунктом 1 статті 6, не є підставою заперечувати можливість такого розгляду, а надто, коли заявниця на це згоди не висловлювала.
Крім того, дія пункту 1 статті 6 не залежить від того, чи є предметом спору «соціально важливі» питання. Спір був безумовно важливий з погляду заявниці, а вона безумовно була тією стороною, якій це положення Конвенції дає певні ґарантії захисту. Саме так приватна особа може продертися крізь нетрі бюрократії. Той факт, що її приватне право випливає з публічного права, робить застосування пункту 1 статті 6 ще важливішим, а те, що бюрократи можуть вважати таке застосування за невигідне, покликаючись на «потреби ефективності», навряд чи справедливо розглядати як виправдання, коли нехтуються вимоги цієї статті.
3. Я погоджуюсь із думкою Суду щодо застосування статті 6 у поєднанні зі статтею 14.
1 Примітки Секретаря Суду:
Справі привласнено номер 17/1992/362/436 . Перше число позначає порядковий номер у списку справ, переданих до Суду у відповідному році (друге число). Останні два числа вказують на порядкові номери справи у списку справ, переданих до Суду від часу його створення, і в списку відповідних початкових заяв до Комісії.
2 З поправками, внесеними на підставі статті 11 Протоколу № 8, який набрав чинності 1 січня 1990 року.
3 Примітка Секретаря Суду:
З практичних міркувань цей додаток з'явиться лише з друкованою версією судового рішення (том 263, серія A Публікацій Суду), але копію доповіді Комісії можна одержати в канцелярії Суду.
4 Примітка канцелярії :
23 червня 1981 року, серія А, № 43.
