ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВИ ЄРОПЕЙСЬКОГО СУДУ
№ 12843/87

КОСТЕР ПРОТИ НІДЕРЛАНДІВ

У справі «Костер проти Нідерландів» 1
Європейський суд з прав людини, засідаючи палатою — згідно зі статтею 43 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція) 2 та відповідними положеннями Реґламенту Суду 3, — до складу якої увійшли такі судді:

п. Дж. Кремона ( J . Cremona ) , голова
п. Тор Вільялмссон ( Thor Vilhjalmsson )
пані Д. Біндшедлер-Роберт ( D . Bindschedler - Robert )
п. Ф. Гьольчюклю ( F . Golcuklu)
п. Л.-Е. Петтіті ( L .- E . Pettiti )
п. Ж. Де Мейєр ( J . De Meyer ),
п. С. К. Мартенс ( S . K . Martens )
пані Е. Палм ( E . Palm )
п. А. Н. Лоїзу ( A . N . Loizou ),

а також п. М.-А. Ейссен ( M .- A . Eissen ), Секретар Суду , та п. Г. Пецольд ( H . Petzold ), заступник Секретаря ,

після нарад за зачиненими дверима 28 вересня та 22 жовтня 1991 року

постановляє таке рішення, ухвалене в останній із зазначених днів:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа передана до Суду Європейською комісією з прав людини (Комісія) 12 листопада 1990 року в межах тримісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 32 та статтею 47 Конвенції. Справу розпочато за заявою (№ 12843/87) проти Королівства Нідерланди, поданою до Комісії на підставі статті 25 громадянином Нідерландів Якобусом Петрусом Костером ( Jacobus Petrus Koster ) 31 березня 1987 року.

У своєму запиті Комісія посилалася на статті 44 і 48 та на заяву Нідерландів про визнання обов'язкової юрисдикції Суду (стаття 46). Запит було подано з метою отримання рішення про те, чи становлять факти у справі порушення державою-відповідачем своїх зобов'язань за пунктом 3 статті 5 Конвенції.

2. У відповідь на запит, зроблений згідно з пунктом 3 ( d ) правила 33 Реґламенту Суду, заявник повідомив про свій намір узяти участь у провадженні і призначив адвоката, який представлятиме його (правило 30).

3. До складу палати увійшли за посадою п. С.К. Мартенс, суддя, обраний від Нідерландів (стаття 43 Конвенції), та п. Р. Рюссдаль ( R . Ryssdal ) , Голова Суду (пункт 3 ( b ) правила 21). 22 листопада 1990 року в присутності Секретаря Голова Суду жеребкуванням визначив імена інших семи членів палати, а саме: п. Тора Вільялмссона, пані Д. Біндшедлер-Роберт, п. Ф. Гьольчюклю, п. Л.-Е. Петтіті, п. Ж. Де Мейєра, пані Е. Палм та п. А.Н. Лоїзу (статті 43, у кінці, Конвенції та пункт 4 правила 21).

4. Заступивши на посаду голови палати (пункт 5 правила 21), п. Рюссдаль через Секретаря Суду провів консультації з уповноваженою особою Уряду Нідерландів (Уряд), представником Комісії та адвокатом заявника щодо організації провадження (пункт 1 статті 37).

5 та 10 квітня 1991 року адвокат п. Костера, а після цього й Уряд поінформували Секретаря Суду про те, що вони не подаватимуть меморандуми. 4 липня Секретар отримав вимоги заявника відповідно до статті 50 Конвенції.

5. 22 серпня Комісія подала Секретареві Суду документи, із запитом про які він звернувся до неї за дорученням Суду.

6. Провівши через Секретаря консультації з усіма учасниками судового засідання, 11 лютого 1991 року Голова Суду розпорядився про відкриття усного провадження 28 вересня (правило 38).

7. Відкрите слухання відбулося в призначений день у Палаці прав людини в Страсбурзі. Пана Рюссдаля, який не зміг взяти в ньому участь, замінив на посаді голови палати п. Дж. Кремона, заступник Голови Суду (пункт 5 (2) правила 21). Перед цим Суд провів підготовче засідання.

На судовому розгляді були присутні:

а) від Уряду

п. К. де Вей Местдаг ( K . de Vey Mestdagh ),
заступник радника з правових питань,
Міністерство закордонних справ,                                                            уповноважена особа;

пані М. В. Й. Бехґер ( M . W . J . Bechger ) , начальник
правового департаменту, Міністерство юстиції,

п. Й. Й. Бейрма ( J . J . Buirma ) , голова
департаменту військового кримінального права
та кримінальної процедури, Міністерство оборони,                                консультанти;

b ) від Комісії

п. Г. Ґ. Схермерз ( H . G . Schermers ) ,                                                      представник;

c ) від заявника

п. Е. Гуммельс ( E . Hummels ) ,
адвокат при прокуратурі,                                                                         захисник .

Суд заслухав звернення п. де Вея Местдага від Уряду, п. Схермерза від Комісії та п. Гуммельса від заявника.

ЩОДО ФАКТІВ

І. Конкретні обставини справи

8. Пан Якобус Костер громадянин Нідерландів, нині проживає в Ґайнсвілі ( Gainesville ), штат Флорида (Сполучені Штати Америки).

9. 11 березня 1987 року, перебуваючи на військовій службі, він, незважаючи на попередження, категорично відмовився виконати наказ, за яким повинен був отримати зброю та військову форму. У зв'язку з цим того самого дня о 15.45 його було заарештовано і поміщено до камери, що о 16.30 підтвердив офіцер, який командував цим підрозділом. О 19.00 п. Костера допитала військова поліція ( Koninklijke marechaussee ) .

10. У п'ятницю 13 березня заявника, у присутності адвоката, призначеного згідно із законом, припровадили до військового дізнавача ( officier - commissaris ), якому було доручено розслідування цієї справи.

11. Під час закритого засідання військового суду, яке відбулось у понеділок 16 березня, адвокат п. Костера подав скаргу про те, що тривалість тримання його клієнта під вартою перевищила чотириденний строк, який, за твердженням адвоката, випливає з пункту 3 статті 5 Конвенції. Він також заявив, що військовий суд не був достатньо незалежним та неупередженим, щоб розглядати питання такого роду.

Однак військовий суд підтвердив попереднє рішення про тримання під вартою і подовжив його до 30 днів, щоб — як зазначив суд — забезпечити військову дисципліну. На думку суду, пункт 3 статті 5 не встановлює точних часових рамок. І все ж таки суд зібрався на засідання в якнайкоротший строк, з огляду на те, що члени зазначеного суду брали участь у великих військових навчаннях, які проходили один раз на два роки і припали саме на цей час. Окрім того, четвертим днем арешту була неділя. На додаток до цього, Європейська комісія у своєму висновку стосовно заяв ван дер Слейса ( van der Sluijs) (№ 9362/81), Зейдервельда ( Zuiderveld) (№ 9363/81) та Клаппе ( Klappe) (№ 9387/81) визнала, що вирішення подібних питань належить до компетенції військових судів.

12. 9 вересня 1987 року Вищий військовий суд засудив заявника до одного року позбавлення волі, врахувавши в цей строк також увесь час перебування його під вартою.

ІІ. Відповідне національне право

13. На час, коли відбувалися ці події, процедура кримінального переслідування в сухопутних та повітряних військах, зокрема в питаннях арешту і запобіжного ув'язнення, реґулювалася Процесуальним кодексом сухопутних та повітряних сил ( Rechtspleging bij de Land - en Luchtmacht — Військовий кодекс), останні зміни до якого були внесені 24 листопада 1978 року і який втратив чинність 1 січня 1991 року.

14. Кожний офіцер або унтер-офіцер має право заарештувати нижчого за чином військовослужбовця, який підозрюється у вчиненні серйозного правопорушення і коли обставини вимагають негайного позбавлення його свободи (стаття 4 Військового кодексу). Таке тримання під вартою не може тривати понад 24 години, якщо тільки командир підрозділу не продовжить його, відповідно до статті 7 (стаття 5).

15. Командир підрозділу повинен без зволікань розглянути цю справу. Він може віддати наказ взяти підозрюваного під варту або продовжити тримання його під вартою, зокрема, коли це спричинено необхідністю додержання військової дисципліни. Він має доповісти начальникові вищого рівня про кожний випадок арешту, тривалість якого перевищує чотири дні (пункти 1, 2, 6 статті 7).

16. Якщо це необхідно, начальник вищого рівня наказує віддати обвинуваченого до військового суду (пункт 1 статті 11). Такий наказ має бути оформлений письмово, і в ньому повинні бути вказані підстави для звільнення з-під варти обвинуваченого або для подовження строку тримання під вартою, викладені в статті 7 (пункти 1, 2 статті 14).

17. Тримання під вартою, яке було застосоване або продовжене рішенням про передання військовослужбовця до суду, не може тривати понад 14 днів, якщо тільки на вимогу військового прокурора ( auditeur - militair ) воно не буде продовжене військовим судом ще на 30 днів (стаття 31). Кожного обвинувачуваного, який перебуває під вартою згідно з рішенням, про яке йшлося вище, має вислухати командир підрозділу в якнайкоротший строк, але в жодному разі не пізніше, ніж через 4 доби від початку затримання. У зв'язку з цим обвинуваченому може бути надана допомога порадника (пункт 1 статті 33). Перед тим як подовжити строк тримання під вартою, військовий суд повинен надати можливість обвинуваченому та його порадникові навести свої арґументи (пункт 2 статті 33).

18. Питання про те, коли військовослужбовці, що перебувають під вартою, мають постати перед суддею, вреґульоване директивою від 21 березня 1983 року таким чином:

«Відповідно до пункту 3 статті 5 Європейської конвенції з прав людини, у випадку, коли військовослужбовця беруть під варту, мають бути вжиті належні заходи, які забезпечать, щоб протягом чотирьох днів від моменту арешту його справу було передано до військового суду, який, засідаючи за зачиненими дверима, для підтвердження або продовження тримання під вартою.

У зв'язку з цим мають бути дотримані такі правила:

1. Кожний офіцер або унтер-офіцер, який здійснює арешт військовослужбовця, що підозрюється у правопорушенні, негайно повідомляє про це офіцера, який командує підрозділом, де проходить службу заарештований військовослужбовець.

2. Якщо, заслухавши обвинувачуваного, командир підрозділу вважає, що тримання під вартою має продовжуватись або його тривалість має бути збільшена, він інформує про це по телефону військового прокурора ( auditeur - militair / fiscaal ) не пізніше ніж протягом двох діб від початку арешту, особисто або через призначену ним особу (наприклад, це може бути офіцер, який командує відповідним відділенням військової поліції).

3. Якщо обвинувачуваний постає перед військовим прокурором, то останній має разом з командиром підрозділу або від його імені призначити час і місце, аби забезпечити, щоб — за нормальних обставин — протягом чотирьох діб арешту:

a ) обвинувачуваний міг бути доставлений до військового прокурора;

b ) цей останній міг передати свій висновок до органу, компетентного ухвалити рішення щодо передання справи до військового суду;

c ) такий орган міг підготувати наказ про передачу обвинувачуваного (у наказі має також міститися рішення щодо тримання під вартою);

d ) обвинувачуваного міг допитати командир підрозділу;

e ) військовий прокурор може поставити питання про підтвердження або подовження військовим судом строку перебування обвинувачуваного під вартою.

4. Різні військові служби повинні привести у відповідність свої нормативні документи ( VS 27-1 та VVKM 142)».

19. Цю директиву було внесено до Правил застосування військового кримінального та дисциплінарного права ( Voorschrift Toepassing Militair straf - en tuchtrecht KL / Flu )» постановою міністерства від 19 грудня 1983 року.

ПРОВАДЖЕННЯ В КОМІСІЇ

20. У своїй заяві від 31 березня 1987 року до Комісії (№ 12843 /87) п. Костер скаржився, що його не було припроваджено до військового суду «негайно», як цього вимагає пункт 3 статті 5.

21. Комісія визнала заяву прийнятною 6 вересня 1989 року. У своїй доповіді від 3 вересня 1990 року (стаття 31) вона висловила одностайну думку, що було допущено порушення наведеного вище положення. Повний текст висновку Комісії міститься в доповіді, наведеній у додатку до цього рішення 4.

ЩОДО ПРАВА

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявник скаржився на те, що він постав перед військовим судом Арнхема ( Arnhem ) через п'ять діб після арешту, що не узгоджується з вимогою, викладеною в пункті 3 статті 5, де зазначено:

«Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту с пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу...»

2 3. Уряд пояснював, що затримка в часі була викликана тим, що ці події припали на неділю, а також збіглися з великими військовими навчаннями, які відбуваються раз на два роки і в яких члени військового суду брали участь.

Під час слухань у Суді Уряд визнав порушення директиви від 21 березня 1983 року, в основі якої лежить пункт 3 статті 5 Конвенції і яка передбачає, що військовий суд повинен зібратися на засідання протягом чотирьох діб від моменту арешту (див. вище пункт 18).

24. Використання у французькому тексті слова « aussit o t » («негайно»), з його конотативним значенням невідкладності, підтверджує, що рівень гнучкості, яким наділене поняття « promptness » (швидкість, негайність), обмежений, навіть якщо обставини кожної справи не можуть бути проіґноровані при оцінюванні їх у контексті пункту 3. Якщо робиться оцінювання швидкості відповідно до особливостей кожної справи (див. рішення у справі де Йонґа, Бальєта і ван ден Брінка ( de Jong , Baljet and van den Brink ) від 22 травня 1984 року, серія А, № 77, с. 25, п. 52), значення, яке надається цим особливостям, ніколи не може сягати рівня, коли воно посягає на сам зміст права, ґарантованого пунктом 3 статті 5, тобто практично позбавлятиме державу обов'язку забезпечення швидкого звільнення з-під варти або ж негайного припровадження до судового органу (див. рішення у справі Броуґана та інших ( Brogan and Others ) від 29 листопада 1988 року, серія А, № 145-В, с. 32–33, п. 59).

25. Як і Комісія, Суд зазначив, що навчання, про які йдеться, аж ніяк не виправдовують затримку у здійсненні судового розгляду: оскільки навчання відбувались у чітко визначений час і були передбачувані, вони жодним чином не заважають військовому керівництву забезпечувати умови, щоб військовий суд міг збиратися для проведення засідань своєчасно, аби задовольнити вимоги Конвенції, якщо необхідно, то і в суботу або в неділю.

Виходячи з цього і враховуючи вимоги військового життя та військового судочинства (див. наведене вище рішення у справі де Йонґа, Бальєта і ван ден Брінка, серія А, № 77, с. 25, пункт 52), припровадження заявника до судового органу не відповідало вимогам негайності, сформульованим у пункті 3 статті 5.

26. Під час судових слухань 23 вересня 1991 року адвокат п. Костера оскаржив іще одне положення, а саме — що військовий суд не можна розглядати як «суддю» або «іншу службову особу, якій закон надає право здійснювати судову владу» в контексті пункту 3 статті 5, оскільки він не був достатньою мірою незалежним —двоє з трьох його членів були (молодшими) офіцерами, призначеними лише на дворічний строк.

Представник Комісії зауважив, що ця скарга не була сформульована в заяві до Комісії.

Суд зазначив, що, відповідно до рішення Комісії про прийнятність заяви, заявник скаржився лише на те, що він не постав «негайно» перед військовим судом. З огляду на усне формулювання заяви, Суд погодився з цим висновком, але зауважив, що він не має компетенції для розгляду цієї скарги.

ІІ. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 50

27. У статті 50 Конвенції сказано:

« Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід судового або будь-якого іншого органу влади Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечить зобов'язанням, які випливають із… Конвенції, і якщо внутрішнє право цієї Сторони передбачає лише часткову компенсацію за наслідки такого рішення чи заходу, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію» .

28. Пан Костер вимагав 2400 ґульденів як компенсацію за завдану шкоду. Згідно з його арґументацією, військове командування для того, щоб не порушувати пункт 3 статті 5, повинно було звільнити його з-під варти, очікуючи на засідання військового суду. Маючи антимілітаристські погляди, заявник переживав ще більші страждання від свого ув'язнення.

На думку Уряду та Комісії, заявникові не було завдано ніякої іншої шкоди, окрім відсутності швидкого судового розгляду, оскільки зі строку основного покарання був вирахуваний час його перебування в запобіжному ув'язненні (див. вище пункт 12).

На думку Суду, почуття фрустрації, що його могло спричинити встановлене порушення, не може виправдати присудження грошової компенсації. У зв'язку з цим визнання порушення статті 5 саме по собі є достатньо справедливою сатисфакцією.

29. Заявник також вимагав компенсації детально розписаної ним суми в розмірі 11 376 ґульденів за витрати та гонорари адвокатові, який представляв його в Комісії та в Суді. Він додав до цієї суми 250 ґульденів як витрати, пов'язані з його захистом у Страсбурзі. Уряд не подав у зв'язку з цим жодного зауваження.

Заявлена сума відповідає критеріям, виробленим прецедентною практикою Суду. Тому Суд присуджує її в повному обсязі, з відрахуванням суми, наданої Радою Європи як правова допомога, а саме — 9 382 французькі франки і 50 сантимів.

НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Постановляє , що було допущено порушення пункту 3 статті 5.

2. Постановляє , що протягом трьох місяців Нідерланди повинні виплатити заявникові як компенсацію за судові витрати суму в 11 626 (одинадцять тисяч шістсот двадцять шість) ґульденів, з відрахуванням 9382 (дев'яти тисяч трьохсот вісімдесяти двох) французьких франків і 50 сантимів.

3. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

Учинено французькою та англійською мовами й оголошено на відкритому засіданні у Палаці прав людини, Страсбурґ, 28 листопада 1991 року.

Підпис : Джон Кремона,
голова

Підпис : Марк-Андре Ейссен,
Секретар Суду

Відповідно до пункту 2 статті 51 Конвенції та пункту 2 правила 53 Реґламенту Суду, до цього рішення додається окрема думка судді Де Мейєра.

Парафовано : J.C.
Парафовано : М.-А. Е.

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ ДЕ МЕЙЄРА

На мою думку, додаткова скарга, з якою звернувся під час засідання адвокат заявника 5, пов'язана не з компетенцією Суду, а з питанням прийнятності.

Суд, безперечно, має компетенцію розглядати таку скаргу 6. Однак найбільше, що він міг зробити в цій ситуації, це ухвалити рішення про те, що така скарга не може бути прийнятною на цьому етапі судового розгляду.


1 Примітки Секретаря Суду :
Справі привласнено номер 56 / 1990 / 247 / 318. Перше число позначає порядковий номер у списку справ, переданих до Суду у відповідному році (друге число). Останні два числа вказують на порядкові номери справи у списку справ, переданих до Суду від часу його створення, і в списку відповідних початкових заяв до Комісії.

2 З поправками, внесеними згідно зі статтею 11 Протоколу № 8, що набрав чинності 1 січня 1990 року.

3 З поправками до Реґламенту Суду, які набрали чинності 1 квітня 1989 року.

4 Примітка Секретаря Суду :
З практичних міркувань цей додаток з'явиться лише з друкованою версією рішення Суду (том 221 серії А Публікацій Суду), але копію доповіді Комісії можна одержати в канцелярії.

5 Пункт 26 справи.

6 Див. справу Де Вільде, Оомса та Версипа ( De Wilde , Ooms and Versyp ) від 18 червня 1971 року, серія А, № 12, с. 29 – 30, п. 47 – 52 (особливо п. 49).

до змісту