ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
КРЕМ'Є ПРОТИ ФРАНЦІЇ
У справі «Крем'є проти Франції» 1
Європейський суд з прав людини, засідаючи палатою — згідно зі статтею 43 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція)2 та відповідними положеннями Реґламенту Суду, — до складу якої увійшли судді:
п. Р. Бернхардт (R. Bernhardt), голова
п. Тор Вільялмcсон (Tho r Vilhj a lmsson )
п. Ф. Матчер (F. Matscher)
п. Л.-Е. Петтіті (L.-E. Pettiti)
п. К. Руссо (C. Russo)
п. Н. Валтікос (N.Valticos)
п. Ж. М. Моренілла (J. M. Morenilla)
п. М. А. Лопес Роча (M.A. Lopes Rocha)
п. Л. Вільдхабер (L. Wildhaber),
а також п. М.-А. Ейссен (M.-A. Eissen), Секретар Суду , та п. Г. Пецольд (H. Petzold), заступник Секретаря ,
після нарад за зачиненими дверима 24 вересня 1992 року та 27 січня 1993 року
постановляє таке рішення, ухвалене в останній із зазначених днів:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа передана до Суду Європейською комісією з прав людини (Комісія) 13 грудня 1991 року, в межах тримісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 32 і статтею 47 Конвенції. Справу розпочато за заявою (№ 11471/85) проти Французької Республіки, поданою до Комісії на підставі статті 25 громадянином Франції п. Полем Крем'є ( Paul Cremieux ) 11 березня 1985 року.
У своєму запиті Комісія посилалася на статті 44 і 48 Конвенції, а також на заяву Франції про визнання обов'язкової юрисдикції Суду (стаття 46). Запит подано з метою отримання рішення стосовно того, чи свідчать факти у справі про порушення державою-відповідачем своїх зобов'язань за пунктом 3 статті 6 і статтями 8 і 10 Конвенції.
2. У відповідь на запит, зроблений згідно з пунктом 3 (d) правила 33 Реґламенту Суду, заявник повідомив про свій намір взяти участь у провадженні і призначив адвоката, який представлятиме його (правило 30).
3. 24 січня 1992 року Голова Суду, відповідно до пункту 6 правила 21 та в інтересах належного здійснення правосуддя, вирішив, що для розгляду цієї справи та справ «Функе проти Франції» ( Funke c. France ) і «Міай проти Франції» ( Miailhe c. France) 3 необхідно сформувати склад окремої палати. До складу палати увійшли за посадою п. Л.-Е. Петтіті, суддя, обраний від Франції (стаття 43 Конвенції), та п. Р. Рюссдаль ( R . Ryssdal ), Голова Суду (пункт 3 (b) правила 21). Того самого дня у присутності Секретаря Голова Суду визначив жеребкуванням імена інших семи членів палати, а саме: п. Тора Вільялмссона, п. Ф. Матчера, п. К. Руссо, п. Н. Валтікоса, п. Ж. М. Моренілли, п. М. А. Лопеса Рочі та п. Л. Вільдхабера (стаття 43, у кінці, Конвенції та пункт 4 правила 21).
4. Заступивши на посаду голови палати (пункт 5 правила 21), п. Рюссдаль через Секретаря Суду провів консультації з уповноваженою особою Уряду Франції (Уряд), представником Комісії та адвокатом заявника щодо організації провадження (пункт 1 правила 37 і правило 38). Відповідно до виданого після цього розпорядження, Секретар Суду одержав 16 червня 1992 року меморандум заявника, а 19 червня — меморандум Уряду. 17 липня Секретар Комісії повідомив Секретаря Суду, що представник Комісії висловить свої зауваження під час розгляду справи.
24 липня у відповідь на запит Секретаря, поданий за дорученням Голови Суду, Комісія надала матеріали провадження у справі, яке вона здійснила.
5. Згідно з рішенням Голови Суду, відкрите слухання відбулося 21 вересня 1992 року в Палаці прав людини у Страсбурзі. Перед цим Суд провів підготовче засідання. Пан Р. Бернхардт, заступник Голови Суду, замінив п. Рюссдаля, який не зміг брати участь у розгляді справи (пункт 5 (2) правила 21).
На судовому розгляді були присутні:
– від Уряду
п. Б. Ґен ( B. Gain ),
заступник директора
відділу прав людини Управління з юридичних
питань Міністерства закордонних справ, уповноважена особа ,
пані М. Пікар ( M. Picard ),
маґістрат за призначенням до Управління
з юридичних питань Міністерства
закордонних справ,
п. Ж. Каррер ( J . Karr e re ),
маґістрат за призначенням
до Управління з кримінальних
справ і питань помилування
Міністерства юстиції,
пані K. Сіньрінікр ( C. Signerinicre ),
начальник відділу з юридичних питань
Генерального управління митної
служби при Міністерстві бюджету,
пані Р. Кодвель ( R. Codevelle ),
інспектор митних служб
Генерального управління митної служби
при Міністерстві бюджету,
п. Ж. Ротюро ( G. Rotureau ),
головний інспектор митних служб
реґіонального управління
митної служби в Страсбурзі, консультанти ;
– від Комісії:
п. С. Трешель ( S. Trechsel ), представник ;
– від заявника:
пані К. Імбах ( C. Imbach ), адвокат, захисник .
Суд заслухав звернення п. Ґена від Уряду, п. Трешеля від Комісії і пані Імбах від заявника.
ЩОДО ФАКТІВ
І. Обставини справи
6. Громадянин Франції п. Поль Крем'є, 1908 року народження, пенсіонер, живе у своєї подруги в Марселі. На час, про який ідеться у справі, був президентом і генеральним директором компанії SAPVIN (компанії з постачання виноробної продукції), зареєстрованої у Марселі.
А. Огляди за місцем проживання та накладення арешту на документи
7. Під час перевірки діяльності компанії SODEVIM у жовтні 1976 року працівники митних служб наклали арешт на документи, які стосувалися комерційних угод між SAPVIN та іноземними підприємствами.
8. Після цього адміністрація митних служб з 27 січня 1977 року по 26 лютого 1980 року провела 83 операції, здійснивши допити і огляди офісу SAPVIN , житла та іншого володіння заявника, а також інших причетних осіб. Внаслідок цих дій було вилучено нові документи.
Кожен з цих оглядів здійснювався згідно зі статтями 64 і 454 Митного кодексу (див. нижче пункти 19–20). Огляди проводили представники Національного управління митних розслідувань ( DNED ) у присутності офіцера судової поліції ( officier de police judiciaire ) ; щоразу складався відповідний протокол і проводився допит п. Крем'є.
9. Кілька оглядів було проведено 23 січня 1979 року.
Один з них розпочався о 7 годині в паризькому помешканні заявника за його відсутності. Син заявника зустрів представників митних служб, які провели огляд кабінету і вилучили 518 документів, хоч деякі з них, за словами п. Крем'є, не мали жодного стосунку до митного розслідування; син п. Крем'є підписав список вилучених документів. Заявник, який прибув о 9.10 і підписав протокол разом із сином, заперечує надання йому можливості, як стверджує Уряд, переглянути ці матеріали.
Інший огляд розпочався о 8 годині у подруги п. Крем'є, за якою, як стверджує заявник, представники DNED зайшли навіть до ванної кімнати, де вона хотіла надіти халат. Тоді було вилучено багато особистих паперів.
Окрім того, огляди проводились і в помешканнях інших осіб, які підтримували ділові відносини із заявником та його фірмою.
10. 24 січня і 17 травня 1979 року п. Крем'є допитували представники митних служб.
16 лютого 1979 року вони відкрили його особистий сейф, який він тримав в офісі SAPVIN , і вилучили звідти 17 документів.
В. Судове провадження
1. Кримінальне провадження у справі проти заявника
11. За скаргою міжреґіонального управління митних служб Середземномор'я прокуратура м. Марселя розпочала судове розслідування у справі п. Крем'є та семи інших осіб. 16 червня 1981 року справу було передано судді-слідчому.
12. 29 листопада 1982 року суддя-слідчий висунув їм обвинувачення у порушенні законодавчих і нормативних положень, що реґулюють фінансові відносини з іноземними країнами.
Оскільки адміністрація митних служб погодилася на дружнє вреґулювання справи з обвинуваченими (див. нижче пункт 23) за умови, що заявник сплатить 1 400 000 французьких франків, а компанія SAPVIN — 20 000 000 французьких франків, 16 червня 1987 року суддя-слідчий видав розпорядження про припинення справи.
2. Провадження, розпочате заявником з метою визнання протоколів і накладень арешту недійсними
а) Звернення до судді - слідчого м. Марселя
13. 8 серпня 1983 року, а потім 4 та 11 квітня 1984 року заявник звернувся до судді-слідчого м. Марселя з проханням винести рішення про недійсність протоколів огляду і незаконність вилучення документів представниками митних служб.
24 квітня 1984 року суддя подав запит прокуророві Республіки у м. Марселі, щоб отримати його висновок стосовно розслідування, проведеного у справі п. Крем'є та інших обвинувачених.
Адміністрація митних служб і прокуратура зробили висновок про чинність зазначених протоколів і про законність оглядів за місцем проживання.
b) Звернення до обвинувального відділу апеляційного суду м. Екс-ан-Прованса
14. 22 червня 1984 року суддя-слідчий видав розпорядження, яким справу було передано безпосередньо до обвинувального відділу апеляційного суду м. Екс-ан-Прованса ( Aix-en-Provence ) для винесення рішення щодо законності розслідування (стаття 171 Кримінально-процесуального кодексу).
15. 30 липня 1984 року обвинувальний відділ підтвердив чинність усіх оскаржуваних протоколів.
Суд відхилив прохання п. Крем'є винести рішення про незаконність дій за статтями 454 і 64 Митного кодексу, посилаючись на рішення Конституційної ради від 29 грудня 1983 року ( Journal officiel , 30 грудня 1983 року, с. 3871):
«Поль Крем'є посилається на рішення Конституційної ради, де зазначено: “для того, щоб повністю задовольнити як вимоги особистої свободи і недоторканності житла, так і вимоги боротьби з податковими порушеннями, положення статті 89 Закону про бюджет на 1984 рік мали супроводжуватися розпорядженнями і уточненнями, які б виключили будь-яке неправомірне тлумачення або неправомірну практику, а отже, як такі вони не можуть вважатися відповідними Конституції”.
Обвинувальний відділ не може виносити рішення про конституційність статей 454 і 64 Митного кодексу, незалежно від того, в якій формі і в якому контексті стверджується їхня неконституційність.
Стаття 27 Кримінального кодексу визнає винними у правопорушенні “суддів..., які припиняють або зупиняють застосування закону...”, що мають нести відповідальність за неправомірні дії ».
Обвинувальний відділ не виніс рішення щодо питання (яке заявник поставив перед суддею-слідчим), чи відповідають дії адміністрації митних служб статті 8 Конвенції.
с) Звернення до Касаційного суду
16. Пан Крем'є подав касаційну скаргу. Перший з трьох його доводів стосувався, окрім іншого, порушення Конвенції:
«Порушення через відмову застосування статей 62 та 66 Конституції від 4 жовтня 1958 року і статті 8 Конвенції..., порушення через неправильне застосування статей 64 і 454 Митного кодексу, статті 593 Кримінально-процесуального кодексу;
Апеляційний суд в оскаржуваному рішенні визнав законними огляди за місцем проживання, проведені відповідно до статей 64 і 454 Митного кодексу з 27 січня 1977 року по 26 лютого 1980 року представниками адміністрації митних служб у присутності службової особи судової поліції, і зокрема огляд 23 січня 1979 року, проведений у помешканні заявника;
З огляду на те, що обвинувальний відділ не може виносити рішення про конституційність статей 454 і 64 Митного кодексу, незалежно від того, у якій формі та в якому контексті стверджується їхня неконституційність, і що стаття 127 Кримінального кодексу визнає винними у кримінальному правопорушенні “суддів..., які припиняють або зупиняють застосування закону” при виконанні службових обов'язків;
По-перше, у статті 66 Конституції від 4 жовтня 1958 року зазначено, що огляд житла підозрюваного можна проводити за попереднім дозволом судового органу: статті 64 і 454 Митного кодексу, що не передбачали таких ґарантій, аж до прийняття Конституції 4 жовтня 1958 року, були неявно, але безумовно скасовані цією Конституцією, стаття 62 якої зобов'язує суди, не вимагаючи при цьому перевірки конституційності правових актів; а отже, обвинувальний відділ порушив наведені вище положення;
По-друге, положення статей 64 і 454 Митного кодексу суперечать положенням статті 8 Конвенції..., які беззастережно зобов'язують національні суди забезпечувати право на недоторканність приватного житла; отже, обвинувальний відділ порушив і це положення;
Як альтернатива, статті 64 і 454 Митного кодексу, навіть якщо вони не втратили чинності після прийняття Конституції 4 жовтня 1958 року, вимагають, згідно з положеннями Конституції, від представників адміністрації перед проведенням огляду за місцем проживання зробити запит і отримати попередній дозвіл судового органу; якщо у протоколі про огляд за місцем проживання немає запису про виконання цієї формальності, він вважається недійсним; з огляду на ці обставини, обвинувальний відділ порушив наведені вище положення».
17. Палата з кримінальних справ Касаційоного суду 21 січня 1985 року відхилила цю скаргу. Стосовно наведеного доводу вона заявила:
«Статті 454 і 64 Митного кодексу, ґрунтуючись на Законі від 28 грудня 1966 року, мають законодавчий характер і не були скасовані; таким чином, оцінка їхньої конституційності не належить до юрисдикції звичайних судів. Крім того, їхні положення відповідають вимогам статті 8 Конвенції..., пункт 2 якої дозволяє втручання органу державної влади у приватне житло особи, якщо це втручання відбувається “згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам”».
ІІ. Відповідне митне право
18. Карні положення митного права у Франції становлять окрему частину кримінального права.
А. Встановлення правопорушення
1. Службові особи, що встановлюють правопорушення
19. Цих осіб стосуються два положення Митного кодексу:
Стаття 453
«Вказані нижче службові особи уповноважені встановлювати порушення законодавчих і нормативних положень, що реґулюють фінансові відносини з іноземними країнами:
1. Службові особи митних служб;
2. Інші службові особи фінансових відомств, щонайменше у ранзі інспектора;
3. Службові особи судової поліції.
Протоколи, які підтверджують правопорушення, оформлюються службовими особами судової поліції, після чого мають бути передані міністрові економіки і фінансів, який у разі необхідності звертається до прокуратури».
Стаття 454
«Службові особи, зазначені у попередній статті, мають право здійснювати огляди за місцем проживання за умов, передбачених статтею 64 цього Кодексу».
2. Огляди за місцем проживання
а) Положення, застосовувані на той час
20. На час, коли були проведені оскаржувані огляди (23 січня 1979 року), стаття 64 Митного кодексу була викладена так:
«1. З метою розшуку товарів, незаконно утримуваних у митній зоні, за винятком поселень, населення яких складає щонайменше 2000 осіб, а також для розшуку у будь-якому місці товарів, що підлягають вимогам статті 215, представники митних служб можуть проводити огляди за місцем проживання у супроводі службової особи місцевого муніципалітету або службової особи судової поліції.
2. У жодному випадку ці огляди не можуть проводитися вночі.
3. Працівники митних служб можуть діяти без присутності представника місцевого муніципалітету або службової особи судової поліції в таких випадках:
а) при проведенні огляду, інвентаризації та контролю — за місцем проживання володільців відкритих рахунків на тварин або власників права на пасовисько;
b) під час розшуку товарів, які, за даними спостережень, передбачених статтею 332, були внесені до будинку або до іншої будівлі, навіть якщо ця будівля розташована поза митною зоною.
4. У разі відмови відчинити двері представники митних служб можуть відчинити їх силоміць у присутності представника місцевого муніципалітету або службової особи судової поліції».
b) Наступні дії
21. У зв'язку з прийняттям Законів про бюджет від 30 грудня 1986 року (стаття 80-І і ІІ) та від 29 грудня 1989 року (стаття 108-ІІІ, 1–3) до статті 64 внесені зміни, які передбачають:
«1. З метою виявлення і встановлення митних правопорушень, про які йдеться у статтях 414 – 429 і 459 цього Кодексу, представники митних служб, уповноважені з цією метою генеральним директором Митної служби і акцизних зборів, можуть здійснювати огляди в будь-якому місці, навіть у приватному помешканні, якщо існує припущення, що там сховані товари і документи, які підверджують правопорушення. Ці посадові особи можуть також накладати на них арешт у присутності службової особи судової поліції.
2. а) Крім випадків очевидного злочину, на кожний огляд має бути дозвіл, затверджений розпорядженням голови суду вищої інстанції департаменту, в якому міститься адміністрація митних служб і якому підпорядкований відділ, що веде провадження, або призначений ним суддя.
Це розпорядження може підлягати лише касаційній апеляції за правилами, передбаченими Кримінально-процесуальним кодексом; але це не є підставою для зупинення виконання рішень. Строки подання касаційної скарги обчислюються від дати офіційного повідомлення або підписання розпорядження.
Розпорядження включає:
– у відповідному випадку, позначку про доручення від голови суду вищої інстанції;
– адресу місця, де проводиться огляд;
– прізвище і посаду уповноваженого службовця, який зробив запит і отримав дозвіл на проведення огляду.
Суддя мотивує своє рішення наявністю фактичних і юридичних підстав, які він визнав обґрунтованими і які дозволяють припустити в цьому конкретному випадку порушення закону, для підтвердження чого треба знайти докази.
Якщо під час огляду уповноважені особи виявляють наявність банківського сейфа, який належить особі, що займає приміщення, де відбувається огляд, і в цьому сейфі, за припущенням, зберігаються папери, документи, речі або товари, що стосуються дій, зазначених у пункті 1, уповноважені особи можуть, за наявності дозволу, виданого на законній підставі суддею, негайно оглянути цей сейф. Запис про такий дозвіл заноситься до протоколу, як зазначено в пункті 2 (b).
Суддя повинен пересвідчитися, що підстави для отримання дозволу на огляд обґрунтовані; запит повинен містити всю необхідну інформацію, яку має адміністрація і яка є підставою для огляду.
Суддя призначає представника судової поліції, якому доручено бути присутнім під час проведення цих дій та інформувати про їхній перебіг.
Огляд відбувається під контролем судді, який видав дозвіл. Якщо цей огляд має місце за межами територіальної юрисдикції суду вищої інстанції, він передає судове доручення стосовно здійснення контролю голові суду вищої інстанції, у межах юрисдикції якого відбувається огляд.
Суддя може бути присутнім під час операції.
Він може в будь-який момент винести рішення про припинення або зупинення огляду.
Із судовим розпорядженням має бути усно ознайомлений на місці огляду власник приміщення або його представник, який має одержати копію розпорядження і розписатися в додатку до протоколу, передбаченого пунктом 2 (b). Якщо власник приміщення або його представник відсутній, розпорядження після огляду приміщення має бути надіслане рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Повідомлення вважається дійсним від дати вручення, зазначеної на ньому.
Якщо розпорядження не було отримано, повідомлення про нього здійснюється згідно зі статтями 550 і наступними Кримінально-процесуального кодексу.
Встановлені строки і порядок подання апеляції зазначаються на документах про повідомлення і вручення постанови.
b) Заборонено проводити огляд до 6 години або після 21 години. Огляд проводиться в присутності власника помешкання або його представника; якщо їхня присутність неможлива, службова особа судової поліції запрошує двох свідків. Свідками не можуть бути його підлеглі та особи, які мають стосунок до митної служби.
Представники митних служб, про яких ішлося вище у пункті 1, власник помешкання або його представник та службова особа судової поліції мають бути ознайомлені з речовими доказами і документами, що підлягають вилученню.
Представник судової поліції повинен забезпечити дотримання професійної таємниці і право захисту, згідно з положеннями пункту 3 статті 56 Кримінально-процесуального кодексу; також може бути застосована стаття 58 цього Кодексу.
Протокол і доданий до нього список вилучених товарів і документів підписують представники митних служб, службова особа судової поліції та особи, зазначені в пункті 1 (b); про відмову підписати протокол також робиться запис.
Якщо інвентаризація на місці становить труднощі, речові докази і документи опечатуються. Власник помешкання або його представник попереджаються про те, що один з них може бути присутній при розпломбуванні, яке відбувається в присутності службової особи судової поліції; тоді ж робиться інвентарний опис.
Один примірник протоколу та інвентарного опису у триденний строк передається власникові помешкання або його представникові.
Один примірник протоколу та інвентарного опису передається судді, який видав розпорядження.
3. Працівники митних служб можуть діяти без присутності службової особи судової поліції в таких випадках:
а) при проведенні огляду, інвентаризації та контролю — за місцем проживання володільців відкритих рахунків на тварин або власників права на пасовисько;
b) під час розшуку товарів, які, за даними спостережень, передбачених статтею 332, були внесені до будинку або до іншої будівлі, навіть якщо ця будівля розташована поза митною зоною.
4. У разі відмови відчинити двері представники митних служб можуть відчинити їх силоміць у присутності службової особи судової поліції».
В. Кримінальне переслідування
22. У статті 458 Митного кодексу зазначено:
«Переслідування з метою запобігання порушеням законодавчих і нормативних положень, що реґулюють фінансові відносини з іноземними країнами, може здійснюватися лише за поданням міністра економіки і фінансів або одного з уповноважених представників».
С. Дружнє вреґулювання
23. Адміністрація митних служб за певних умов може погодитися на дружнє вреґулювання з особами, переслідуваними за митні порушення або за порушення законодавчих і нормативних положень, що реґулюють фінансові відносини з іноземними країнами (стаття 350 Митного кодексу).
ПРОВАДЖЕННЯ В КОМІСІЇ
24. Пан Крем'є звернувся до Комісії 11 березня 1985 року зі скаргою на огляди і накладення арешту, проведені в його будинку та заміських будівлях представниками митних служб. Він посилався на три положення Конвенції: статтю 8 стосовно порушення його права на повагу до приватного життя, житла і до таємниці кореспонденції; пункт 3 статті 6 у зв'язку з недотриманням необхідних формальностей; статтю 10 у зв'язку з неповагою до його права на свободу вираження поглядів.
25. Комісія одержала заяву (№ 11471/85) 19 січня 1989 року. У своїй доповіді від 8 жовтня 1991 року (стаття 31) вона висловила думку про відсутність порушення статті 8 (одинадцять голосів проти трьох), пункту 3 статті 6 (одноголосно) і статті 10 (одноголосно). Повний текст висновку Комісії та окремих думок, що не збігаються з позицією більшості, наведено в додатку до цього рішення 4.
ОСТАТОЧНІ ПОДАННЯ ДО СУДУ
26. У своєму меморандумі Уряд звернувся до Суду з проханням «відхилити заяву п. Крем'є через необґрунтованість усіх його скарг».
27. Одночасно адвокат заявника звернувся до Суду з проханням:
«Висловитися і винести рішення стосовно того, що в цій справі було порушення статей 8, 10 і пункту 3 статті 6… Конвенції…;
згідно зі статтею 50, беручи до уваги завдану моральну шкоду, присудити заявникові справедливу компенсацію в розмірі 500 000 французьких франків;
зобов'язати Французьку Республіку компенсувати судові витрати в розмірі 100 000 французьких франків;
...»
ЩОДО ПРАВА
І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8
28. Заявник стверджував, що проведення огляду і накладення арешту на документи, здійснені в його помешканні, спричинили порушення статті 8 Конвенції, яка передбачає:
«1. Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб».
А. Попереднє заперечення Уряду
29. Як і в Комісії, Уряд стверджував про неприйнятність заяви через невичерпання всіх національних засобів правового захисту, оскільки п. Крем'є не оскаржував у судовому порядку дії працівників митних служб (див. вище пункти 13–17), які перевищили свої повноваження, і вимагав компенсації за завдану шкоду.
30. Так само як заявник і Комісія, Суд зауважує, що заявник порушив провадження щодо визнання протоколів огляду і накладення арешту, здійснених представниками митних служб такими, що не мають юридичної сили (див. вище пункти 13–17), мотивуючи це порушенням статті 8 Конвенції. Не можна ставити йому на карб те, що він не скористався засобами правового захисту, які привели б до того самого результату і які майже ніколи не використовуються, оскільки в такому випадку він би напевне зазнав поразки. Отже, це зауваження слід відхилити.
В. Обґрунтованість скарги
31. Уряд погоджується з тим, що було порушено право заявника на повагу до його приватного життя, а Комісія, крім того, визнає порушення права на повагу до житла.
Суд поділяє думку п. Крем'є про те, що має місце порушення усіх прав, ґарантованих пунктом 1 статті 8, окрім поваги до сімейного життя. Отже, слід встановити, чи оскаржуване порушення відповідало вимогам пункту 2 статті 8.
1. «Згідно із законом»
32. Заявник вважає, що втручання було незаконним: стаття 64 Митного кодексу, чинна на той час, суперечила Конституції 1958 року, оскільки в ній не було зазначено про необхідність судового дозволу на огляд і накладення арешту за місцем проживання. До того ж зазначена стаття і не могла відповідати Конституції, оскільки набула чинності ще до прийняття Основного Закону. Однак у суміжних із податковою галузях Конституційна рада скасувала статтю 89 Закону про бюджет на 1984 рік стосовно розслідування правопорушень щодо податків на прибуток і на розмір торгового обороту; зокрема, вона визнала:
«якщо стягнення податкових платежів вимагатиме надання повноважень представникам податкової служби на проведення слідчих дій за місцнм проживання, такі слідчі дії мають здійснюватися лише згідно зі статтею 66 Конституції, яка покладає на органи судової влади відповідальність за забезпечення свободи конкретної особи у всіх аспектах, і зокрема стосовно поваги до житла. Втручання органів судової влади передбачається для здійснення покладеної на неї відповідальності і наданого їй права контролю» (рішення № 83-164 DC від 29 грудня 1983 року, Journal officiel, 30 грудня 1983 року, с. 3874).
33. Уряд, арґументи якого загалом підтримала і Комісія, вважає, що стаття 64 Митного кодексу, доповнена судовою практикою, чітко визначає право на огляд за місцем проживання і означає перенесення у сферу застосування митного законодавства та нормативних положень щодо реґулювання фінансових відносин з іноземними країнами аналогічного права на огляд, передбаченого в Кримінально-процесуальному кодексі. Започатковане Законом від 6 серпня 1791 року, а потім Декретом від 12 липня 1934 року, це право в 1945 році було поширене на розслідування правопорушень, пов'язаних із валютними операціями, а потім неодноразово підтверджувалося. Не може бути сумнівів у його конституційності, так само як не викликає сумнівів і стаття 454 цього Кодексу: контроль за конституційністю законів здійснюється у період між їхнім прийняттям у парламенті та оприлюдненням і покладається виключно на Конституційну раду.
Що стосується «якості» національних правових положень з погляду Конвенції, вона забезпечується точністю, з якою законодавство і судова практика визначають обсяг та умови виконання повноважень конкретними органами влади, що має виключити будь-який ризик сваволі. Так, іще до реформи 1986–1989 років (див. вище пункт 21) суди забезпечували контроль a posteriori , дуже ефективний щодо розслідувань, які проводили представники митних служб. Зрештою, стаття 8 Конвенції не вимагає попереднього судового дозволу на проведення огляду і накладення арешту за місцем проживання.
34. Суд не вважає за необхідне в даному випадку вирішувати це питання, адже в кожному разі оскаржуване втручання несумісне зі статтею 8 з інших точок зору (див. нижче пункти 40–41).
2. Законна мета
35. Уряд і Комісія вважають, що таке втручання було викликане одночасно піклуванням про «економічний добробут країни» і прагненням «запобігти злочинам».
Незважаючи на те, що заявник з цим не погоджується, Суд вважає, що в будь-якому разі втручання відповідало першій із зазначених цілей.
3. «Необхідне в демократичному суспільстві»
36. Пан Крем'є стверджує, що зазначене втручання не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві»: будучи необмеженим у своєму обсязі, таке втручання могло, як він вважає, призвести до неприпустимих наслідків, що насамперед вражають своєю непропорційністю: 83 акти перевірки протягом трьох років, тоді як справа не була ні складною, ні дуже серйозною і закінчилася дружнім вреґулюванням; крім того, жоден із вилучених речових доказів не довів факту правопорушення з валютними операціями. Це втручання, на його думку, свідчить про неповагу представників митних служб, які заволоділи паперами і кореспонденцією суто особистого характеру, а також листами адвоката; пізніше вони повернули значну частину вилучених документів, які були визнані непотрібними для проведення слідства. Нарешті, воно свідчить про упереджене ставлення органів митної служби до заявника, адже огляди за місцем проживання ( visites domiciliaires ) перетворювалися на повсюдні загальні обшуки ( perquisitions ).
37. Уряд, до якого, власне, приєднується Комісія, вважає, що в цій справі огляди і вилучення документів за місцем проживання становили єдину можливість для органів влади розслідувати порушення законодавства, що реґулює фінансові відносини з іноземними країнами, і таким чином запобігти відпливу капіталів та ухиленням від сплати податків. У цій галузі, на їхню думку, майже неможливо виявити склад злочину, оскільки «фізична наявність» злочину міститься головним чином в документах, які порушник може легко сховати або знищити. Такі особи, проте, захищені значними ґарантіями, підсиленими суворим контролем з боку судів, а саме: прийняття рішення начальником митної дільниці, ранґ службової особи, уповноваженої встановити правопорушення, присутність представника судової поліції, час огляду, збереження професійної таємниці, якщо йдеться про адвокатів і лікарів, можливість звернутися до органів державної влади тощо. Отже, іще до реформи 1986–1989 років французька правова система вже забезпечувала справедливу рівновагу між необхідністю покарання і захистом особистих прав.
Стосовно обставин цієї справи Уряд висловив два зауваження. З одного боку, дружнє вреґулювання, на яке погодилися органи влади, означає визнання паном Крем'є вчиненого правопорушення; воно зовсім не свідчить про неважливість справи, а є звичайним і ефективним засобом, до якого вдаються митні служби з метою уникнення складнішої процедури, яка призводить до таких самих наслідків. З іншого боку, велика кількість оглядів за місцем проживання була викликана значною кількістю місць, де п. Крем'є міг тримати документи.
38. Як випливає з практики Суду, держави, що підписали Конвенцію, мають певну свободу розсуду стосовно необхідності втручання, але це супроводжується контролем з боку Європейського Суду. Винятки, про які йдеться в пункті 2 статті 8, вимагають конкретного пояснення (див. рішення у справі «Класс та інші проти Німеччини» ( Klass et autres c . Allemagne ) від 6 вересня 1978 року, серія А, № 28, с. 21, п. 42). Необхідність таких пояснень переконливо встановлено в цьому випадку.
39. Слід визнати, що в зазначеній сфері — запобігання відпливу капіталів і ухиленню від сплати податків — держави стикаються із серйозними труднощами, пов'язаними з обсягом і складністю банківських мереж та фінансових оборотів, а також з великими можливостями розміщення коштів за кордоном, що полегшується відносною прозорістю кордонів. Таким чином, Суд розуміє, що держави можуть визнати за необхідне вдаватися до таких заходів, як огляди за місцем проживання і накладення арешту, для отримання матеріальних доказів стосовно валютних правопорушень і в разі необхідності переслідувати винних у цьому. Але це вимагає, щоб їхнє законодавство та їхня практика у цій галузі надавали достатні й адекватні ґарантії недопущення зловживань (див., зокрема, mutatis mutandis , згадане вище рішення у справі Класса та інших, серія А, № 28, с. 23, п. 50).
40. Однак у цій справі все відбувалося інакше. На той час — слід зазначити, що Суд не зобов'язаний висловлюватися з приводу законодавчих реформ 1986 і 1989 років, що мали на меті кращий захист особи (див. вище пункт 21), — адміністрація митних служб була наділена дуже широкими повноваженнями; зокрема, вона могла самостійно оцінювати необхідність, кількість, тривалість і розмах наглядових операцій. За відсутності вимоги отримання повноважень від суду, обмеження та умови, передбачені законодавством, як наголошував Уряд (див. вище пункт 37), були надто несміливими і неповними для того, щоб можна було визнати цілковиту пропорційність втручання у права заявника і законність поставленої мети.
41. Отже, було порушення статті 8.
ІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 10
42. Заявник посилався також на порушення пункту 3 статті 6 та статті 10.
Оскаржуване порушення прав щодо захисту і свободи вираження поглядів стосується тих самих фактів, які Суд визнав невідповідними статті 8; таким чином, вони не потребують окремого розгляду.
ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 50
43. Стаття 50 передбачає:
«Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід судового або будь-якого іншого органу влади Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечить зобов'язанням, які випливають із цієї Конвенції, і якщо внутрішнє право цієї Сторони передбачає лише часткову компенсацію за наслідки такого рішення чи заходу, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
А. Шкода
44. Пан Крем'є наполягав на тому, що він зазнав моральної шкоди, яку він оцінює у 500 000 французьких франків, але він залишає це питання на розсуд Суду в контексті його практики.
Уряд і представник Комісії не висловилися з цього приводу.
45. Суд вважає, що заявник зазнав моральної шкоди, але це рішення становить достатню компенсацію за неї.
В. Судові витрати
46. Пан Крем'є просить також про відшкодування витрат, пов'язаних із провадженням у судах Франції та інституціях Конвенції. Загалом він їх оцінює у 100 000 французьких франків. Беручи до уваги тривалість справи і смерть його першого адвоката, він визнає, що не може подати детальних грошових розрахунків.
Уряд і представник Комісії не висловилися з цього приводу.
47. Керуючись усталеними критеріями, Суд присудив заявникові 50 000 французьких франків.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД
1. Відхиляє одноголосно попереднє зауваження Уряду.
2. Постановляє , вісьмома голосами проти одного, що було порушення статті 8.
3. Постановляє , вісьмома голосами проти одного, що немає потреби розглядати справу у світлі пункту 3 статті 6 і статті 10.
4. Постановляє одноголосно стосовно моральної шкоди, завданої заявникові, що це рішення становить достатню справедливу сатисфакцію в цілях статті 50.
5. Постановляє одноголосно, що держава-відповідач має виплатити заявникові протягом трьох місяців 50 000 (п'ятдесят тисяч) французьких франків як відшкодування судових витрат.
6. Відхиляє одноголосно решту вимог заявника.
Учинено французькою та англійською мовами і прийнято на відкритому засіданні в Палаці прав людини, Страсбурґ, 25 лютого 1993 року.
Підпис : Рудольф Бернхардт,
Голова суду
Підпис : Марк-Андре Ейссен,
Секретар Суду
Відповідно до пункту 2 статті 51 Конвенції та пункту 2 правила 53 Реґламенту Суду, до цього рішення додається окрема думка п. Тора Вільялмссона, що не збігається з позицією більшості.
Парафовано : R. B.
Парафовано : М.-А. Е.
ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ ТОРА ВІЛЬЯЛМ С СОНА,
ЩО НЕ ЗБІГАЄТЬСЯ З ПОЗИЦІЄЮ БІЛЬШОСТІ
У цій справі я голосував проти визнання порушення статті 8 на тих підставах, що значною мірою збігаються з мотивами більшості членів Комісії, викладеними у доповіді.
1 Примітки Секретаря :
Справі привласнено № 83/1991/335/408. Перше число позначає порядковий номер у списку справ, переданих до Суду у відповідному році (друге число). Останні два числа вказують на порядкові номери справи у списку справ, переданих до Суду від часу його створення, і в списку відповідних початкових заяв до Комісії.
2 З поправками, внесеними згідно зі статтею 11 Протоколу № 8, що набрав чинності 1 січня 1990 року.
3 Справи № 82/1991/334/407 і №.86/1991/338/411 .
4 Примітка Секретаря : З практичних міркувань цей додаток з'явиться лише з друкованою версією судового рішення (том 256-В серії А Публікацій Суду), але копію доповіді Комісії можна одержати в канцелярії Суду.