Комітет міністрів - керівний орган Ради Європи, до складу якого входять міністри закордонних справ 46 держав-членів Ради Європи або їхні постійні представники.

Комітет міністрів є органом Ради Європи, який ухвалює рішення. До його складу входять міністри закордонних справ 47 держав-членів Ради Європи або їхні постійні представники у Страсбурзі. Комітет міністрів є міждержавною інституцією, де погляди на проблеми, що постають перед європейським суспільством, можуть обговорюватися рівноправними партнерами, і в той же час спільним форумом, де відбувається пошук розв’язання на європейському рівні зазначених вище проблем. Разом з Парламентською асамблеєю Комітет міністрів стоїть на сторожі основних цінностей Ради Європи, і окрім того, він уповноважений здійснювати нагляд за дотриманням зобов’язань, які взяли на себе держави-члени.

Голос урядів Рішення та дії

Комітет міністрів ухвалює рішення щодо діяльності Ради Європи. Він також визначає, яких заходів слід ужити відповідно до рекомендацій Парламентської асамблеї та Конгресу місцевих і регіональних властей Ради Європи, пропозицій різних міжурядових комітетів та конференцій галузевих міністрів. Комітет міністрів затверджує програму діяльності та бюджет Ради Європи.

Діалог

Під час засідань Комітету міністрів обговорюються різні питання, що становлять спільний політичний інтерес, за винятком питань, пов’язаних з обороною: політичні аспекти європейської інтеграції, розвиток співробітництва, збереження демократичних інституцій та захист прав людини в усьому світі, всі проблеми, що вимагають пошуку рішення на європейському рівні.

Динамічна структура

Міністри закордонних справ держав-членів збираються, як мінімум, двічі на рік для оцінки співробітництва, що здійснюється на європейському рівні, для обговорення актуальних політичних питань та для надання необхідного політичного імпульсу діяльності Ради Європи. Їх заміщають, як правило, постійні представники уряду у Раді Європи, які наділені однаковими з міністрами повноваженнями щодо прийняття рішень і які контролюють діяльність Ради Європи. Постійні представники збираються щонайменше двічі на місяць для зустрічей на рівні послів (рівень А). Ці зустрічі доповнюються зустрічами на рівні заступників постійних представників (рівень Б) та зустрічами доповідачів, яким доручено поглиблено займатись окремими питаннями для підготовки прийняття рішення з цих питань. Міністри головують по черзі у Комітеті міністрів, перебуваючи на посаді голови протягом шести місяців. Зміни у головуванні відбуваються, зазвичай, у травні та листопаді.

Гнучка структура

Якщо якийсь із запропонованих проектів не підтримується всіма державами-членами, Комітет міністрів має можливість реалізувати цей проект в рамках часткової угоди, що дозволяє групі держав-членів здійснювати спільні програми в різних сферах. З іншого боку, розширені угоди дозволяють державам-членам (або ж якійсь частині цих держав) співпрацювати з державами, що не є членами Ради Європи, використовуючи при цьому існуючі структури організації.

Рішення європейського рівня Потужні документи

Рішення Комітету міністрів передаються урядам у вигляді рекомендацій або ж набувають оформлення як європейські конвенції та угоди, що мають бути ратифіковані урядами. Комітет міністрів також ухвалює декларації та резолюції з актуальних політичних питань. На сьогодні вироблено понад 200 конвенцій. Вони спрямовані на захист прав людини, однак охоплюють також і інші області діяльності організації, стверджуючи та посилюючи демократичну, соціальну та культурну єдність Ради Європи. Більшість рішень мають бути прийняті більшістю у дві третини голосів від загальної кількості, однак для ухвали рішення у процедурних питаннях достатньо простої більшості голосів.

Експерти вивчають проблеми

Конвенції та рекомендації розробляються у комісіях урядових експертів, яким Комітет міністрів надає відповідні повноваження, що породжує діалог між технічним та загальнополітичним підходами до проблеми. Багато політичних ініціатив приймаються також під час конференцій галузевих міністрів, які відбуваються регулярно.

Демократія та солідарність

Рада Європи розробила програми співробітництва та підтримки для нових держав-членів з тим, щоб надати цим країнам можливість використовувати досвід Ради Європи. Ці програми базуються на результатах міжурядового співробітництва Ради Європи, в рамках таких програм використовуються правові документи, мережа експертів, а також структури та механізми співробітництва. Метою програм є консолідація, посилення та прискорення демократичних реформ у цих країнах з тим, щоб надалі вони могли поступово і безконфліктно брати участь у процесах та структурах європейського співробітництва, передовсім у Раді Європи. Програму створення засобів довіри було започатковано для підтримки ініціатив, що виходили з громадянського суспільства, ініціатив, метою яких було покращити взаємну обізнаність та співпрацю між общинами меншин та общинами, в яких згруповане населення, що представляє більшість.

На сторожі цінностей Захист статуту

Країни, що приєднуються до статуту Ради Європи зобов’язуються визнавати принцип верховенства права, а також принцип, за яким кожна особа, що перебуває під їхньою юрисдикцією, може користуватись правами людини та основними свободами. Країни також зобов’язуються відкрито і активно співпрацювати з метою досягнути більш тісного взаємного єднання та прискорити економічний і соціальний прогрес. Кожна держава-член несе відповідальність за виконання цих зобов’язань, а Комітет міністрів відповідає за те, щоб держави дотримувались взятих зобов’язань.

Застосування конвенцій

Комітет міністрів також слідкує за застосуванням державами-членами конвенцій та угод, сторонами яких вони є. Такий контроль є особливо жорстким, коли йдеться про правозахисні документи, найголовніші серед яких (Європейська конвенція з прав людини, Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція у запобіганні катуванню та Рамкова конвенція про захист національних меншин) мають власний механізм контролю. Згідно Європейської конвенції з прав людини Комітет міністрів є частиною контрольного механізму, і він, зокрема, повинен ухвалювати останнє рішення у справах, які не передаються до Європейського суду з прав людини. Він також наділений повноваженнями контролювати виконання державами ухвалених Судом рішень. За Комітетом було залишено лише цю останню функцію після того, як Європейські суд та Комісію з прав людини було замінено єдиним Судом, що працює на постійній основі.

Виконання зобов’язань

Слідуючи філософії, яка є властивою Раді Європи в часи після падіння берлінського муру, Комітет міністрів здійснює свої повноваження неупереджено та конструктивно, приділяючи особливу увагу діалогові та поступовому створенню політичних і матеріальних умов, що повинно привести до подальшого позитивного розвитку. З цією метою Комітет запровадив систему контролю, що отримала назву “моніторинг”, і забезпечує виконання усіма державами-членами їхніх зобов’язань. Комітет пропонує всім державам-учасницям необхідні умови та засоби для того, щоб сприяти розвитку цінностей, на яких побудовано Раду Європи.

Діалог та розширення кола спілкування

Рада Європи поглиблює діалог з представниками, яких було обрано на національному та місцевому рівні, а також розширює межі свого політичного діалогу у спілкуванні з державами, які не є членами Ради Європи, включаючи й певну кількість неєвропейських держав, що наділені статусом спостерігачів (Ватикан, Канада, Мексика, Сполучені Штати Америки та Японія). Комітет також розширює співпрацю з іншими європейськими організаціями, зокрема з Європейським Союзом та Організацією з Безпеки та Співробітництво в Європі (ОБСЄ).

В новому тисячолітті

Для того щоб досягти змін в напрямках діяльності, коли потреба в таких змінах вже стала нагальною, Комітет міністрів скористався політичним імпульсом, який було надано на найвищому рівні. Через чотири роки після Віденського саміту (жовтень 1993 року) глави держав та урядів держав - членів Ради Європи зібрались на другу зустріч на найвищому рівні у Страсбурзі (10-11 жовтня 1997 року). Під час цієї зустрічі було визначено напрямки діяльності організації, з якими Рада Європи увійде в нове тисячоліття; реалізувати ці напрямки діяльності було доручено Комітету міністрів. ІІІ Саміт голів держав та урядів Ради Європи, проведений 16-17 травня 2005 року у Варшаві, закінчився ухваленням Політичної декларації та Плану дій у якому визначені основні завдання Ради Європи на наступні роки • сприяти дотриманню основоположних спільних цінностей: права людини, верховенство прав та демократія; • посилити безпеку європейських громадян; • розбудовувати більш гуманну та більш інклюзивну Європу; • розвивати співробітництво з іншими міжнародними та європейськими організаціями.