Рада Європи
 
Історія
    Сучасність
основні відомості
більш докладна інформація
Держави - члени
    Робочі органи
Комітет міністрів
Парламентська асамблея
Конгрес місцевих та регіональних властей Європи
 
Прапор та логотипи
Рада Європи у фотографіях
Історія

Десять держав-засновниць Ради Європи, які підписали Статут цієї організації, фактично підтвердили своє членство в організації шляхом передачі документів про ратифікацію на зберігання до уряду Великої Британії. Усі держави, які згодом приєдналися до Ради Європи, зробили це через підписання Статуту.

Держава, яка отримує пропозицію Комітету міністрів стати членом Ради Європи, набуває членства в організації з моменту передачі на зберігання свого документа про приєднання до Статуту. Німеччина, проте, після передачі на зберігання документа про приєднання до Статуту у 1950 році стала лише асоційованим членом Ради Європи, і лише після Резолюції (51) 15 Комітету Міністрів від 2 травня 1951 року набула повного членства в організації.

5 травня 1949 Статут Ради Європи підписали 10 держав - засновниць: Велика Британія, Бельгія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швеція.

9 серпня 1949 – Греція і Туреччина
9 березня 1950 – Ісландія

2 травня 1951 Німеччина (Німеччина була асоційованим членом Ради Європи відтоді, як передала на зберігання документ про приєднання 13 липня 1950 року: Федеральна земля Саар була асоційованим членом з 13 травня 1950 по 1 січня 1957 року, відколи вона увійшла до складу Федеральної Республіки Німеччини).

Квітень 1956 – Австрія
24 травня 1961 –- Кіпр
6 травня 1963 – Швейцарія
29 квітня 1965 – Мальта
22 вересня 1976 – Португалія
24 листопада 1977– Іспанія
23 листопада 1978 – Ліхтенштейн
16 листопада 1988 – Сан-Марино
5 травня 1989 – Фінляндія
6 листопада 1990 – Угорщина
21 лютого 1991 – Чехословаччина (членство припинилося після розподілу Чехословаччини 31 грудня 1992 року)
26 листопада 1991 – Польща
7 травня 1992 – Болгарія
14 травня 1993 – Естонія, Литва, Словенія
30 липня 1993 – Чеська Республіка, Словацька Республіка
7 жовтня 1993 – Румунія
10 листопада 1994 – Андорра
10 лютого 1995 – Латвія
13 липня 1995 – Албанія, Молдова
9 листопада 1995 – Україна, „колишня югославська республіка Македонія”
28 лютого 1996 – Росія
8 листопада 1996 – Хорватія
27 квітня 1999 – Грузія
25 січня 2001 – Азербайджан
25 січня 2001 – Вірменія
24 квітня 2002– Боснія і Герцеговина
квітень 2003 – Сербія
5 жовтня 2004 – Монако
11 травня 2007 – Чорногорія

На членство у Раді Європи також подали заяву Білорусь

Генеральні секретарі Ради Європи:

1949 - 1953 Жак-Камій Парі (Франція)
1953 - 1956 Леон Маршал (Франція)
1957 - 1963 Людовіко Бенвенутті (Італія)
1964 - 1969 Петер Смітерс (Великобританія)
1969 - 1974 Люджо Тончік-Соріні (Австрія)
1974 - 1979 Георг Кан-Акерман (Німеччина)
1979 - 1984 Франц Каразек (Австрія)
1984 - 1989 Марселіно Ореха Агірре (Іспанія)
1989 - 1994 Катрін Лялум`єр (Франція)
1994 - 1999 Даніель Таршиз (Швеція)
1999 - 2004-Вальтер Швіммер (Австрія)
2004 - 2009 Террі Девіс.
2009           Турбйорн Ягланд