Конгрес,

1) зважаючи:

а) на підпункт b пункту 1 статті 2 резолюції Комітету міністрів (2000)1 про Конгрес [місцевих і регіональних влад] Ради Європи, в якому зазначено, що одним із завдань Конгресу є подання пропозицій Комітетові міністрів з метою сприяти місцевій демократії;

b) на пункт 3 статті 2 тієї самої резолюції, згідно з якою Конгрес має забезпечувати здійснення принципів Європейської хартії місцевого самоврядування (далі — "Хартія");

с) на пояснювальний меморандум про переваги й вади прямо обраної місцевої виконавчої влади (далі — "місцева виконавча влада, або голова") (CPL (11) 2, част. II);

d) на рекомендацію Конгресу 113(2002) "Про відносини між громадськістю, місцевою радою та виконавчою владою в місцевій демократії",

2) звертає увагу на те, що:

а) загалом тенденції свідчать: останнім часом в Європі загалом спостерігається перехід до прямих виборів місцевої виконавчої влади [народом];

b) у країнах, де непрямі вибори передбачають певне втручання центрального уряду або навіть королівську прерогативу, спостерігаються деякі ознаки поступового пом'якшення,

3) зважає на те, що викладені нижче причини, які ґрунтуються на практиці й досвіді протягом останніх 10 років місцевого самоврядування в Європі, засвідчують про користь прямого обрання виконавчої влади місцевого рівня. Серед них:

а) більша правомочність. Перевагою прямого обрання виконавчої влади є політична, демократична й моральна правомочність, що її забезпечує пряме обрання голови ради народом на противагу обранню меншою групою членів ради. Отже, на думку Конгресу, таке пряме обрання:

і) підвищує загальну правомочність політичної системи на місцевому рівні й дає подвійну змогу громадянам — голосувати як за кандидата партії, так і за незалежного кандидата;

іі) вочевидь забезпечує чіткіший розподіл влади між представницьким і виконавчим органами влади;

ііі) місцевому голові дає можливість діяти більш-менш незалежно попри політичний тиск членів ради, що належать до різних політичних партій;

iv) сприятиме незалежності ради від виконавчої влади й, відповідно, реальності її нагляду також;

b) більша ідентифікація. Перевагою, без сумніву, є ширша представницька демократія, залучення й відданість місцевого населення, які мають знайти своє відображення в рівні активності виборців. Тобто, на думку Конгресу, цей тип виборів:

і) сприяє зміцненню засад місцевої демократії на початкових етапах її розвитку й допомагає населенню чітко визначати місцевий рівень державної влади та зрозуміти ідею місцевого самоврядування;

іі) сприяє ширшій обізнаності населення з концепцією місцевого самоврядування загалом, а також глибшій інтеграції та ідентифікації мешканців з радою;

ііі) допомагає прямо обраному голові ради бути уособленням того, що хочуть мешканці, і таким, яким вони самі його уявляють;

iv) є простим, легким і дешевшим;

с) більша відповідальність. Система прямого обрання місцевого голови [народом] запроваджує прозору систему політичної відповідальності. Діяльність органу місцевої влади можна розглядати як засіб забезпечення [населення] послугами, а голови — особою, особисто відповідальною перед населенням, заради якого він чи вона працює або не працює. Громадяни почуваються більш причетними до управління справами місцевого значення після обрання особи, яка найбільше відповідає їхнім потребам. Отже, Конгрес вважає, що пряме обрання:

і) заохочує міцніше й більш підзвітне політичне керівництво, відкритіші порядки денних засідань і ширше залучення громадян;

іі) поліпшує образ місцевого голови, привертає до нього увагу ЗМІ, сприяє його більшій відкритості й, можливо, більшій підзвітності органові місцевої влади;

ііі) допомагає забезпечувати набагато невідкладнішу та, безсумнівно, ефективнішу відповідь на місцеві потреби;

d) нарешті, ліпше управління та більша стабільність. Прямо обраний орган виконавчої влади може бути чинником стабільності під час здійснення своїх повноважень. Розподіл влад є чіткішим та, відповідно, прозорішим, оскільки місцеве керівництво — виконавче й дорадче — не об’єднане в один орган. Ця система заохочуватиме:

і) ефективніше управління та єдність;

іі) пришвидчення адміністративної процедури та ухвалення рішень;

ііі) зменшення ризику політичної конфронтації, що може загрожувати керівництву,

4) з іншого боку, звертає увагу на те, що наведені нижче пункти можна вважати вадами системи та що за певних обставин вони можуть підривати мандат прямо обраного органу виконавчої влади:

а) політичні кризи. Загальновідомо, що найбільшу стурбованість спричинює ймовірність політичного конфлікту, якщо рада та її голова мають різні політичні погляди. Це може призвести до виникнення підвищеного ризику неефективності та кризових явищ в управлінні, зокрема в питаннях бюджету, а також до певного ризику політичної нестабільності загалом;

b) надмірна концентрація влади в одних руках. Другою вадою може стати побоювання можливості надмірної концентрації влади в руках голови, що, у свою чергу, дає поштовх таким небажаним явищам, як:

і) зменшення чинності представницької ради;

іі) поляризація процесу ухвалення рішень у раді;

ііі) персоналізація влади та створення так званих клієнтських мереж;

iv) персоналізація особи голови ради або подрібнення системи політичних партій;

v) скорочення кількості форм внутрішнього нагляду за діяльністю міської адміністрації;

с) ризик популізму. Відомо, що кандидати, які будують свою виборчу кампанію на одному питанні, або кандидати, які перебувають у центрі уваги ЗМІ, можуть сприяти популізму в місцевій політиці, оскільки посада привертає увагу кандидатів, які є відомими особистостями, але неспроможні виконувати обов'язки голови місцевої влади;

d) послаблення політичних партій та применшення значення політичних стимулів. Незалежні кандидати зменшують роль політичних партій у виборчому змаганні та роблять місцеві вибори менш політизованими,

5) зважаючи на всі ці доводи, Конгрес:

а) запрошує держави-члени Ради Європи враховувати наведені вище висновки Конгресу під час реформування місцевого урядового сектора;

b) закликає держави-члени, зокрема, приділяти належну увагу системі противаг і балансів між політичними представницькими й виконавчими органами; якщо її немає, це разом з браком представницької політичної культури у громадян або сталої громадської думки може призвести до переважання виконавчої влади над радою;

с) закликає держави-члени приділяти особливу увагу питанням управління комунальною власністю, що має відбуватися під наглядом ради;

d) нагадує, що принципи, які визначають відносини між радою й виконавчою владою, визначено Конгресом у його Рекомендації 113(2002) (Додаток, част. 3).