Рекомендація № R (87) 20*
Комітету міністрів державам-членам
Про соціальний вплив на злочинність неповнолітніх

(Прийнята Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року
на 410-му засіданні заступників міністрів)

Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи,

вважаючи, що молоді люди — це особи, які перебувають у процесі розвитку, і, відповідно, всі заходи, що вживаються стосовно них, мають носити виховний характер,

вважаючи, що при соціальному впливі на злочинність неповнолітніх необхідно враховувати особистість та особливі потреби неповнолітніх, а також те, що вони потребують спеціалізованого втручання, а у разі необхідності — й особливого повод-ження, що грунтується, зокрема, на принципах, проголошених у Декларації Організації Об’єднаних Націй про права дитини,

упевнені в тому, що карна система стосовно неповнолітніх і надалі має бути спрямована на їхню освітню і соціальну інтеграцію, та, наскільки це можливо, запобігати позбавленню неповнолітніх волі,

вважаючи, що заходи стосовно неповнолітніх мають вживатися переважно у звичному для них оточенні та із залученням громадськості, зокрема на місцевому рівні,

упевнені, що неповнолітнім мають надаватись такі самі процедурні гарантії, як і дорослим,

враховуючи попередню діяльність Ради Європи стосовно злочинності неповнолітніх і зокрема Резолюцію (78) 62 Про злочинність неповнолітніх і соціальні зміни, а також висновки 14-ї наукової кримінологічної конференції «Запобігання злочинності неповнолітніх: Роль громадських установ у суспільстві, що змінюється»,

звертаючись до Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних Націй з відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила),

рекомендує урядам держав-членів переглянути, якшо це необхідно, їхнє законодавство і практику з метою:

І. Запобігання

Для цього:
1. Почати застосовувати або продовжити застосування конкретних заходів, спрямованих на усунення непристосованості та злочинності неповнолітніх, зокрема:

а) шляхом запровадження всебічної політики, що сприятиме соціальній інтеграції молоді;
b) шляхом надання спеціальної допомоги і запровадження в школах, молодіжних або спортивних закладах спеціалізованих експериментальних програм, спрямованих на кращу інтеграцію молоді, яка відчуває серйозні труднощі в цих питаннях;
с) шляхом вжиття технічних та ситуативних заходів задля обмеження існуючих можливостей для скоєння молоддю правопорушень;

ІІ. Непритягнення до відповідальності — посередництва

Для цього:
2. Сприяти розвиткові процесу непритягнення до відповідальності і посередництва на рівні органу, що притягає до відповідальності (відмова від порушення кримінальної справи) або на рівні поліції — в країнах, де поліція здійснює функції обвинувачення, — для того щоб запобігти притягненню неповнолітніх до відповідальності за системою кримінального судочинства з відповідними наслідками; залучати до цієї справи служби або комісії у справах захисту дітей;

3. Вживати необхідних заходів для забезпечення:

— згоди неповнолітнього на застосування заходів, згідно з якими непритягнення до відповідальності є умовним і, в разі необхідності, домогтися взаємодії з його сім’єю;
— належної уваги до прав та інтересів як постраждалого, так і неповнолітнього;

ІІІ. Відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх

Для цього:
4. Забезпечити, щоб справи стосовно неповнолітніх розглядались більш оперативно, уникати невиправданих відстрочок з метою створення ефективної виховної дії;

5. Уникати передачі неповнолітніх до судів для дорослих, якщо існують суди для неповнолітніх;

6. Уникати, по можливості, затри-мання неповнолітніх і за будь-яких обставин сприяти уповноваженим органам у здійсненні нагляду за умовами такого затримання;

7. Заборонити тримання неповнолітніх під вартою, крім особливих випадків скоєння більш дорослими підлітками дуже тяжких злочинів; у цих випадках обмежувати тривалість тримання неповнолітніх під вартою і тримати їх окремо від дорослих. Передбачити, щоб такі рішення приймались переважно після консультації з соціальною службою на предмет альтернативних пропозицій;

8. Зміцнювати правовий статус неповнолітніх під час розгляду справи, у тому числі під час розслідування поліцією, визнаючи, крім іншого:

— презумпцію невинуватості;
— право використовувати захисника, який може, у разі необхідності, бути офіційно призначений і послуги якого оплачує держава;
— право на присутність батьків або іншого законного представника, які мають бути поінформовані з самого початку процесу;
— право неповнолітніх на виклик свідків, проведення їх допиту та очних ставок;
— можливість для неповнолітніх просити проведення повторної експертизи або будь-якого іншого рівноцінного заходу розслідування;
— право неповнолітніх на висловлювання і, в разі необхідності, на вираження своєї думки з приводу заходів, що можуть бути вжиті стосовно них;
— право на апеляцію;
— право вимагати перегляду призначених заходів;
— право неповнолітніх на повагу до їхнього особистого життя;

9. Сприяти створенню умов для одержання всіма особами, які задіяні на різних етапах ведення слідства (поліція, захист, обвинувачення, судді, соціальні працівники), спеціальної підготовки в галузі прав неповнолітніх і щодо злочинності неповнолітніх;

10. Забезпечити, щоб записи в по-ліцейських протоколах, які стосуються неповнолітніх, були конфіденційними і надавались тільки органам судової влади або рівнозначним органам, а також щоб ці записи не використовувались після того, як особи, котрих це стосується, досягли повноліття, за виключенням вагомих на це підстав, визначених у національному законодавстві;

IV. Втручання

11. Забезпечити, щоб втручання, яке здійснюється відносно неповнолітніх правопорушників, відбувалось переважно у звичному для них оточенні, при повазі їхнього права на освіту та їхньої особи, а також задля сприяння їхньому особистому розвиткові;

12. Передбачити, щоб строк втручання мав точно визначені межі, щоб тільки судові або рівнозначні адміністративні органи мали право його встановлювати, щоб ці самі органи могли достроково припиняти втручання;

13. Якщо необхідна державна опіка:

— урізноманітнити форми державної опіки з метою створення для неповнолітнього найсприятливіших умов, які відповідали б його віку, проблемам і середовищу (прийомні родини, дитячі будинки);
— засновувати невеличкі виховні установи, які б вписувались у соціальне, економічне та культурне оточення неповнолітніх;
— передбачити, щоб особиста свобода неповнолітнього обмежувалась якнайменше і щоб спосіб здійснення цього обмеження перебував під контролем судових органів;
— сприяти, по можливості, підтриманню зв’язків неповнолітнього з його сім’єю при застосуванні всіх форм виховання під опікою. Для цього:
— уникати поміщення неповнолітнього у місцях, які знаходяться занадто далеко або є важкодоступними;
— підтримувати зв’язки між місцем перебування неповнолітнього та його сім’єю;

14. З метою поступової відмови від ув’язнення та збільшення кількості альтернативних заходів надавати перевагу тим із них, які дають більше можливостей для соціальної інтеграції неповнолітніх шляхом навчання і професійної освіти, а також шляхом використання дозвілля чи інших видів діяльності;

15. Серед таких заходів звернути особливу увагу на ті, які:

— передбачають умовний нагляд і надання допомоги;
— спрямовані на те, щоб подолати стійкість злочинної поведінки неповнолітніх шляхом покращення їхньої здатності до соціальної адаптації завдяки активним виховним діям (включаючи «інтенсивну посередницьку діяльність»);
— включають відшкодування збитків, завданих злочинними діями неповнолітнього;
— включають громадські роботи, які відповідають віку неповнолітнього та виховній меті;

16. У справах, коли за національним законодавством не можна уникнути покарання у вигляді позбавлення волі:

— встановити шкалу вироків, яка б найкращим чином відповідала становищу неповнолітніх; запровадити для них умови відбування покарання більш сприятливі, ніж для дорослих, зокрема що стосується напіввільного режиму та дострокового звільнення, а також призначення і відміни умовного покарання;
— вимагати від судів обгрунтування вироків про позбавлення волі;
— тримати неповнолітніх окремо від дорослих, або, у виняткових випадках, коли з міркувань дотримання режиму суд приймає рішення про спільне тримання, захищати неповнолітніх від шкідливого впливу дорослих;
— передбачити як загальноосвітнє, так і професійне навчання молодих в’язнів, бажано в колективі, або вживати будь-яких інших заходів, що допоможуть неповнолітнім повернутись до суспільства;
— передбачити надання неповнолітнім виховної підтримки і можливої допомоги після звільнення задля їх соціальної реабілітації;

17. Переглянути, у разі необхідності, своє законодавство стосовно підлітків-правопорушників, з тим щоб відповідні суди також мали змогу, зважаючи на особу правопорушника, виносити виховні за змістом вироки, що сприятимуть його соціальній інтеграції;

V. Дослідження

18. Сприяти та заохочувати проведення порівняльних досліджень щодо злочинності неповнолітніх з метою створення засад для формування політики з цього питання, приділяючи основну увагу:

— запобіжним заходам;
— взаємовідносинам між поліцією та молоддю;
— впливові нової кримінальної політики на функціонування правової системи стосовно неповнолітніх;
— спеціалізованому навчанню кожного, хто працює у цій галузі;
— порівняльній характеристиці злочинності неповнолітніх і молодих дорослих правопорушників, а також заходам перевиховання і соціальної інтеграції для кожної з цих вікових груп;
— заходам, альтернативним позбавленню волі;
— залученню громадськості до піклування про молодих правопорушників;
— взаємозв’язку між демографічними факторами та ринком праці, з одного боку, і злочинністю неповнолітніх, з іншого;
— ролі засобів масової інформації у питаннях, що стосуються злочинності та впливу на неї;
— закладам на зразок молодіжного омбудсмена або комісії з розгляду скарг щодо захисту прав молоді;
— заходів і процедур примирення молодих правопорушників з потерпілими.

* Неофіційний переклад