Рекомендація № R (85) 4* (Прийнята Комітетом міністрів 26 березня 1985 року Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи, вважаючи, що сім’я є основним організаційним утворенням у демократичному суспільстві, вважаючи, що охорона сім’ї передбачає захист усіх її членів від будь-якої форми насильства, що досить часто трапляється між ними, вважаючи, що насильство притаманне будь-якій дії або бездіяльності, яка завдає шкоди життю, фізичній чи психологічній недоторканності та свободі людини або суттєво перешкоджає розвиткові особистості, вважаючи, що подібне насильство зачіпає, зокрема, з одного боку, інтереси дітей, з іншого — жінок, хоча і різним чином, вважаючи, що дітям належить право на особливий захист з боку суспільства від будь-якої з форм дискримінації чи пригноблення, а також від будь-якого зловживання владою у сім’ї та інших утвореннях, вважаючи, що те саме стосується жінок, оскільки вони де-факто є об’єктом певної нерівності, а це перешкоджає надходженню повідомлень про будь-які порушення, де жінки виступають потерпілою стороною, беручи до уваги в цьому випадку свою Резолюцію (78) 37 Про рівність подружжя у цивільному праві, беручи до уваги Рекомендацію № R (79) 17 Про захист дітей від поганого поводження, беручи до уваги матеріали 4-го Колоквіуму Ради Європи з питань кримінології, що стосуються поганого поводження з дітьми у сім’ї, беручи до уваги Рекомендацію 561 (1969) Консультативної асамблеї Ради Європи Про захист меншин від поганого поводження, рекомендує урядам держав-членів: I. З метою запобігання насильству в сім’ї: 1. Збудити громадську думку стосовно поширення, серйозності та специфічних рис насильства в сім’ї, з тим щоб отримати підтримку для здійснення заходів, спрямованих на боротьбу з цим явищем; 2. Сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрісімейних конфліктів; 3. Забезпечити відповідну професійну підготовку для всіх осіб, які є відповідальними за втручання у випадках прояву насильства в сім’ї, зокрема для тих, які за своїми функціональними обов’язками мають виявляти такі випадки або мати справу з жертвами цих випадків; 4. Налагодити і сприяти організації та підтриманню роботи агенцій, асоціацій чи фондів, які мають на меті надання допомоги жертвам випадків насильства в сім’ї, виявляючи належну повагу до приватного життя інших осіб; 5. Створити адміністративні відділи або багатопрофільні заклади,
метою яких було б піклування про жертв насильства в сім’ях і які мали б повноваження
розглядати ці випадки. — отримувати повідомлення про вчинення актів насильства в сім’ї; 6. Обмежити ці відділи або управління суворими правилами стосовно розголошення інформації, до якої вони мають доступ при здійсненні своїх повноважень. II. З метою повідомлення про акти насильства у сім’ї: 7. Для осіб, які дізнались про випадки насильства в сім’ї, поширити спеціальну інформацію про доцільність та можли-вість повідомити про це уповноважені органи, зокрема ті, які зазначені в пунктах 4 та 5, або про безпосереднє втручання для надання допомоги особі, яка перебуває в небезпеці; 8. Розглянути можливість скасування зобов’язання, яке накладається на представників певних професій, щодо збереження таємниці і, таким чином, дозволити їм надавати органам, зазна-ченим у пункті 5, будь-яку інформацію стосовно випадків насильства у сім’ї. III. З метою втручання держави відразу після акту насильства в сім’ї: 9. Робити кроки задля гарантування того, щоб у випадках насильства в сім’ї було швидко вжито відповідних заходів, хоча б і тимчасових, для захисту жертви та запобігання подібним інцидентам; 10. Вжити заходів, які у випадку конфлікту між подружжям гарантуватимуть захист дітей від будь-якого насильства, до якого може призвести конфлікт, що може серйозно зашкодити розвиткові особистості дитини; 11. Вжити необхідних заходів для гарантування того, щоб інтересам жертви не завдавалась шкода внаслідок застосування громадських, адміністративних та каральних заходів, усвідомлюючи, що останні можуть використовуватись тільки в крайньому разі; 12. Переглянути законодавство стосовно права карати дітей на предмет обмеження або заборони тілесних покарань, навіть якщо порушення такої заборони не обов’язково має наслідком кримінальну відповідальність; 13. Вивчити можливість передачі справ про випадки насильства в сім’ї тільки фахівцям — працівникам органів прокуратури, слідства або судам першої інстанції; 14. Зробити кроки, спрямовані на забезпечення проведення в таких випадках, як правило, психосоціального дослідження, та щоб саме на підставі результатів дослідження і відповідно до критеріїв, які враховують інтереси жертви, так само, як і дітей в сім’ї, прокуратура або суд могли запропонувати або вжити заходів некримінального характеру, особливо у випадках, коли підозрюваний або обвинувачений дає згоду на здійснення нагляду з боку уповноважених соціальних, медико-соціальних органів чи установ, що здійснюють умовне звільнення; 15. Не розпочинати судового переслідування за фактами насильства в сім’ї, крім випадків, коли цього вимагає жертва чи потребують громадські інтереси; 16. Вжити заходів для забезпечення захисту членів сім’ї, які дають свідчення у справі про насильство в сім’ї, від зовнішнього тиску. Зокрема, неповно-літнім має надаватись допомога відповід-ного адвоката. Більше того, правила присяги не повинні зменшувати доказову силу такого свідчення; 17. Вивчити можливість запровадження спеціальних обвинувачень за правопорушення, вчинені в сім’ї. *Неофіційний переклад |