Рада Європи. Комітет міністрів
(Ухвалено 8 січня 2004 року
на 867-му засіданні заступників міністрів)
Комітет міністрів, відповідно до пункту b статті 15 Статуту Ради Європи,
беручи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами задля збереження й утілення ідеалів і принципів, які є їхньою спільною спадщиною, та сприяння їхньому економічному й соціальному прогресу,
беручи до уваги, що цієї мети можна досягти, крім іншого, спільними діями в економічних, соціальних, правових і адміністративних справах,
зважаючи на положення Європейської хартії місцевого самоврядування, яку він ухвалив як міжнародний договір 15 жовтня 1985 року та яку вже ратифікувала переважна більшість держав-членів Ради Європи,
зважаючи на перелічені нижче доповіді Керівного комітету з питань місцевої й регіональної демократії (CDLR):
— "Вплив обмежень національного державного боргу, впроваджених на європейському рівні на фінансову незалежність органів місцевої й регіональної влад" (2000);
— "Методи визначення суми потрібних видатків органів місцевої влади і методи оцінювання прибутку" (2001);
— "Ризик фінансових зобов'язань органів місцевої влади" (2002);
— "Оздоровлення органів місцевої й регіональної влад, що перебувають у фінансовій скруті" (2002);
— "Бюджетні процедури й бюджетне управління на місцевому рівні" (2002),
беручи до уваги висновок № 20 (2003) Конгресу місцевих і регіональних влад Європи (КМРВЄ) про попередній проект рекомендації Комітету міністрів державам-членам "Про фінансове й бюджетне управління на місцевому й регіональному рівнях",
свідомий того, що місцеве, а де воно є, і регіональне самоврядування передбачають певний рівень незалежності фінансового й бюджетного управління, без чого органи місцевої й регіональної влад не могли б звітувати за ту частку громадських справ, за яку вони відповідають, а також контролювати й управляти нею,
вірячи в те, що державні кошти витрачаються відкрито і згідно з законом, а також у те, що процедури фінансового й бюджетного управління мають у цьому визначальне значення,
беручи до уваги, що для більшої ефективності процедури фінансового й бюджетного управління слід узгоджувати з потребами місцевих і регіональних громад,
рекомендує урядам держав-членів:
1) формувати політику фінансового й бюджетного управління на місцевому й регіональному рівнях, виходячи з таких принципів:
а) забезпечення відповідності національної економічної політики макроекономічним завданням;
b) досягнення й підтримання фінансової стабільності органів місцевої й регіональної влад;
c) забезпечення належної ефективності послуг, що надаються громаді;
d) забезпечення відкритості рішень і відповідальності за них;
2) належними засобами забезпечувати повагу цих принципів, зокрема використовуючи за потреби національне законодавство для внесення змін до регуляторних рамок фінансового й бюджетного управління на місцевому й регіональному рівнях та застосовуючи Керівні принципи, додані до цієї Рекомендації;
3) залучати органи місцевої й регіональної влад або їхніх представників до обговорення та здійснення реформ, які можуть виявитися потрібними у сфері фінансового й бюджетного управління на місцевому й регіональному рівнях, а також до фінансових відносин між різними рівнями управління, зокрема з метою розвитку цих рекомендацій;
4) перекласти дану Рекомендацію державною мовою (мовами) та поширити її серед органів місцевої й регіональної влад та їхніх асоціацій, пропонуючи враховувати Керівні принципи, наведені для них у частині ІІ Додатку.
ДОДАТОК ДО РЕКОМЕНДАЦІЇ RЕС(2004)1
Частина І
КЕРІВНІ ПРИНЦИПИ ДЛЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ
Ці принципи призначено для центральних органів влади, оскільки саме вони відповідають за випрацювання правових рамок і здійснення нагляду за діяльністю органів місцевої й регіональної влад.
У деяких федеративних державах ці повноваження належать федеральним утворенням, тоді Керівні принципи призначено саме для них. Центральні органи влади мають донести ці Керівні принципи до уваги таких утворень.
Загальні принципи
1. Органи місцевої й регіональної влад уповноважені в рамках національної економічної політики мати передбачені ресурси, які відповідали б їхнім повноваженням і обов'язкам та давали б змогу ефективно здійснювати ці повноваження, а також якими вони мали б право вільно розпоряджатися.
2. Загальна система місцевих і регіональних фінансів має бути спрямована на встановлення потрібної рівноваги між фінансовими трансферами, серед них субсидіями й тією часткою податків, що призначаються державою, з одного боку, і податками та зборами, що справляються за рішеннями органів місцевої влади, — з іншого. Така рівновага має забезпечити право узгоджувати рівні прибутків і видатків з місцевими пріоритетами, а також забезпечувати, щоб місцеві послуги відповідали мінімальним стандартам незалежно від рівня місцевих чи регіональних фінансових можливостей.
3. Органи влади вищої ланки, чиї рішення спричиняють додаткові витрати органів місцевої й регіональної влад, мають забезпечити, щоб ці витрати відшкодовувалися за рахунок нових фінансових ресурсів, наприклад, додаткових бюджетних ресурсів, серед них фінансових трансферів чи інших фінансових засобів.
4. Законодавство має передбачити норми розроблення, затвердження й виконання місцевих і регіональних бюджетів, а також нагляду за їхнім виконанням та розумним і збалансованим управлінням на майбутнє.
5. Забороняється доручати затверджувати бюджет і звіт про його виконання будь-якому комітетові чи органові, крім обраного дорадчого органу місцевого або регіонального органу влади.
6. Орган місцевої чи регіональної влади повинен у рамках законодавства мати право незалежно затверджувати бюджет, адаптувати відповідні чинні норми для бюджету й застосовувати їх у конкретній ситуації.
7. Орган місцевої чи регіональної влади повинен мати змогу виділяти з коштів бюджетного року кредитові сальдо на разові витрати (наприклад, на самофінансування капіталовкладень, зменшення місцевого боргу, накопичення ресурсів, формування резервних фондів) й переносити дебетові сальдо (з метою поліпшення ситуації), виділяючи кошти з майбутніх бюджетів та списуючи їх.
Обмеження фінансової незалежності органів місцевої й регіональної влад
8. Держава або законодавчо заснований наглядовий орган може вживати заходів з метою обмеження фінансової незалежності органу місцевої чи регіональної влади або обмеження чи зменшення призначених їм обсягів фінансування. Такі заходи слід вживати в рамках, визначених законом; вони не повинні бути надмірними чи загрожувати принципу місцевої автономії.
9. Такі обмежувальні заходи можуть бути загальними (застосовуються до всіх органів влади) або конкретними (застосовуються до обмеженої кількості органів влади, зважаючи на їхнє конкретне становище). Їхньою метою має бути:
— підтримання здорової макроекономічної політики на державному рівні, з одного боку, та
— забезпечення розумного й надійного управління за умови додержання норм, закріплених у законодавстві та адміністративному праві, а також подолання фінансових труднощів або розв'язання особливих проблем, з якими стикаються органи місцевої чи регіональної влади, які підлягають обмеженням, — з іншого.
10. Обмеження, які держава може накладати на фінансову незалежність органів місцевої чи регіональної влади, мають бути визначені законодавством. Вони повинні ґрунтуватися на об'єктивних, прозорих і таких, що можна перевірити, критеріях, які слід застосовувати чесно й так, щоб уникнути бухгалтерських механізмів, що можуть спотворити правду.
11. Органи місцевої чи регіональної влади слід заздалегідь інформувати, згідно з відповідними процедурами про вжиття будь-якого заходу, спрямованого на обмеження їхньої фінансової або бюджетної незалежності; має бути повідомлено про застосування й наслідки будь-якого заходу. Слід створити інституційні механізми регулярного діалогу, консультацій і співробітництва між усіма рівнями управління.
12. Центральний орган влади повинен регулярно проводити перевірки з метою визначення, чи такі обмеження справді потрібні й ефективні.
13. Конкретні заходи, що обмежують фінансову й бюджетну свободу деяких органів місцевої чи регіональної влади, мають бути короткотерміновими й скасованими одразу, щойно вони досягнуть мети.
14. Обмеження, що накладаються на кожний орган влади, мають бути чіткими, об'єктивними й чітко визначеними.
15. Обмеження мають бути пропорційними бажаній меті й вільними від будь-якого карального змісту.
16. Слід уникати заходів, що мають значний вплив на фінансову незалежність органу місцевої чи регіональної влади, наприклад, загального й суворого обмеження рівнів видатків та оподаткування, якщо можна застосувати лояльніші заходи, наприклад, стимули та гнучкі обмеження (які відрізняються в часі та враховують становище, а також середні рівні витрачання й оподаткування для певного типу громади).
Методи фінансового оцінювання
17. Слід розробити й опублікувати прогнозні дані про зростання сум потрібних видатків та можливих прибутків, фінансових трансферів та критеріїв розподілу цих трансферів на національному рівні. Їх треба розглядати як попередні оцінки й регулярно коригувати. Вони мають ґрунтуватися на прозорих, сталих, справедливих і об'єктивних формулах обчислення.
18. Метою такого оцінювання є забезпечення інформацією про зміну в макроекономічній ситуації та передбачуваному обсязі трансферного фінансування, яке може бути виділено органам місцевої й регіональної влад центральними органами влади, а також надання можливості, де це прийнятно, справедливо розподіляти трансфери між різними органами влади.
19. За потреби держава має сприяти впровадженню стандартів основних місцевих і регіональних служб, а також розробленню схем процедур фінансового оцінювання суми потрібних видатків на місцевому й регіональному рівнях.
Оцінювання фінансових ризиків та управління ними
20. Оцінювання фінансових ризиків має охоплювати попередній нагляд [за прибутками, видатками, заборгованістю, відсотковими ставками, основними базами оподаткування тощо] й механізми запобігання [цим ризикам] (наприклад, таблиці, в яких відображено зростання прибутків і видатків, заборгованості та відсоткових ставок, основних баз оподаткування тощо), а також втручання й процедури нагляду. Слід віддати перевагу підходу, що передбачає механізми загального регулювання, а не нагляд за окремими видами діяльності.
21. Органам місцевої й регіональної влад слід заборонити ризиковані капіталовкладення. Якщо орган місцевої чи регіональної влади хоче робити капіталовкладення на ринку цінних паперів, це слід робити професійно.
22. Будь-які способи фінансування, що мають на меті або наслідком яких є приховування рівня заборгованості органу місцевої чи регіональної влади, слід заборонити. Всі способи фінансування мають відповідати умовам, що забезпечують чи відновлюють прозорість фінансового становища ситуації або обмежують відповідні ризики.
23. Законодавство має унеможливити чи обмежити можливість використання будинків і майна, потрібних для здійснення мандатних або пов'язаних з мандатом завдань органу місцевої чи регіональної влади, як застави під гарантування позики.
24. Загалом органи місцевої й регіональної влад повинні мати право робити позики лише з метою фінансування капіталовкладень, а не поточних видатків. Рівень заборгованості може бути встановлений відносно обсягу власних ресурсів органу влади, їхнього розміру, стабільності та передбачуваного розвитку.
Представники, обрані на місцевому рівні, і службовці
25. Якість і точність фінансової й бюджетної інформації, що подається органом місцевої чи регіональної влади, має бути підтверджена його головою, головою виконавчого органу влади або будь-яким іншим обраним представником чи виконавчим органом, призначеним згідно з законом, який бере на себе відповідальність.
26. Службовці, котрі відповідають за справляння місцевих чи регіональних податків та/або здійснення місцевих чи регіональних видатків і мають певний ступінь незалежності в здійсненні своїх обов'язків, повинні згідно з законом персонально відповідати за свої управлінські дії.
27. Центральний орган влади має забезпечити місцевим і регіональним службовцям та обраним представникам відповідне професійне навчання. Якщо орган місцевої чи регіональної влади або їхня асоціація не організовують такого навчання, то центральний орган влади може, наприклад, встановити відповідні стандарти, організувати навчання й допомогти органові місцевої чи регіональної влади або їхньому об'єднанню організувати таке навчання для обраних представників і службовців.
Нагляд
28. Зовнішні процедури нагляду мають бути передбачені законом, бути пропорційними й чесними. Процедура має обмежуватися аналізом законності рішень. У разі незгоди процедура має забезпечити наглядовому органові можливість звертатися до компетентного судового органу.
29. Загалом слід надавати перевагу контролю, що здійснюється після, а не до попереднього схвалення чи надання дозволу.
30. Якщо цього не зроблено, а потрібне попереднє схвалення, зокрема для здійснення делегованих повноважень, закон має встановити наглядовому органові розумне часове обмеження для ухвалення рішення, яке вважатиметься законним за умови, що жодної іншої відповіді не надійде протягом визначеного часу.
31. Якщо бюджет не затверджено у визначений строк або якщо орган місцевої чи регіональної влади не може виконати свої зобов'язання (наприклад, невведення до бюджету видатків, які є обов'язковими за законом чи договором, помилки в статтях бюджету, грубе порушення бюджетних процедур тощо), має існувати законний граничний термін затвердження місцевих чи регіональних бюджетів та механізми забезпечення неперервності в діяльності громадських служб. Такі механізми уможливлюють втручання центрального органу влади, наглядового органу чи незалежного адміністративного органу з метою виправлення ситуації з одночасною гарантією того, що втручання відповідне його причині, неполітичне, ненадмірне, не загрожує місцевому чи регіональному самоврядуванню, а також не триватиме довше, ніж це потрібно для виправлення становища або подолання виявлених вад.
32. Слід робити статистичний і порівняльний аналізи виконання бюджету, витрачання й динаміки витрачання з метою виявлення відхилень та вжиття відповідних запобіжних заходів, а не давати постійних дозволів, які унеможливлюють динамічний огляд стану справ.
33. Центральний орган влади має забезпечити, щоб було укладено угоди, які дадуть змогу порівнювати бюджети найбільш схожих за розмірами й соціально-економічними показниками міст і регіонів, а також контролювати їхнє виконання (завдяки оприлюдненню в пресі або в інтернеті). До них слід додавати пояснювальні матеріали (пояснення змісту використовуваних покажчиків тощо).
Фінансове оздоровлення органів місцевої й регіональної влад,
які перебувають у скруті
34. Як правило, центральний орган влади не повинен виступати гарантом позик органу місцевої чи регіональної влади.
35. Поточні видатки органу місцевої й регіональної влад фінансуються за рахунок поточних прибутків та з резервних фондів загального призначення, за винятком особливих грошових авансів і короткотермінових позик.
36. Держава чи наглядовий орган мають встановити процедури контролю за фінансовим станом органів місцевої й регіональної влад завдяки збору фінансової інформації та її поширенню. Ця інформація надаватиме громадянам, органові місцевої чи регіональної влади й урядові змогу бути поінформованими про фінансовий стан даного органу влади, порівняти його з іншими органами влади, що мають схожі характеристики, та за потреби вжити відповідних заходів згідно з законом, щоб уникнути будь-яких можливих фінансових труднощів.
37. Мають існувати процедури, що давали б змогу органові місцевої чи регіональної влади розв'язувати локальну короткотермінову фінансову кризу без допомоги вищого органу влади чи держави. Такі процедури можуть бути впроваджені, наприклад, у рамках кодексу органів місцевої й регіональної влад з банкрутства та неплатоспроможності.
38. Держава чи наглядовий орган має розробити чіткі норми втручання й додержуватися їх з метою подання допомоги органові місцевої чи регіональної влади, який перебуває у фінансовій скруті.
39. Норми втручання мають переслідувати таку мету — фінансове оздоровлення відповідного органу місцевої чи регіональної влади, а також визначення обраних представників та службовців, відповідальних за дії, що призвели до цього. Крім того, повинні містити положення, що мають на меті запобігати чи уникати зворотного ефекту від втручань, наприклад, звички органів місцевої й регіональної влад звертатися по допомогу або виявляти легковажність у фінансовому управлінні чи змагатися за державну допомогу.
40. Якщо фінансові труднощі виникають через структурний дефіцит прибутків, центральна влада має не лише подати фінансову допомогу, а й втрутитися з метою викорінення причин такого структурного дефіциту.
41. Центральний орган влади має забезпечити спеціальні фінансові ресурси з метою надання допомоги органам місцевої й регіональної влад, які перебувають у надзвичайному стані або є жертвами природних катастроф чи постраждалими внаслідок глибокого економічного занепаду.
42. Фінансова допомога подається після діалогу з відповідним органом місцевої чи регіональної влади та на підставі плану економічного оздоровлення, який передбачає фінансові внески й зобов'язання самого органу влади.
43. Фінансова допомога має відповідати матеріальному становищу органу місцевої чи регіональної влади та середньостроковому економічному й бюджетному потенціалам.
Частина ІІ
КЕРІВНІ ПРИНЦИПИ ДЛЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОЇ Й РЕГІОНАЛЬНОЇ ВЛАД
Органам місцевої й регіональної влад, формуючи політику в царині фінансового й бюджетного управління, слід брати до уваги перелічені нижче заходи, оскільки вони входять до сфери їхньої компетенції.
Загальний принцип
44. Новообраним місцевим чи регіональним виконавчим органам бажано на початку строку перебування при владі представити програму, визначивши в ній мету, пріоритети й заходи, а також терміни виконання та відповідні бюджетні ресурси.
45. Орган місцевої чи регіональної влади має розробити довгостроковий бюджетний план (що охоплює від двох до чотирьох років після поточного року), в якому визначити загальні завдання бюджету, вартість здійснюваної політики та взятих зобов'язань, а також майбутні бюджетні наслідки ухвалених чи таких, що ухвалюватимуться, рішень.
46. Проекти й пропозиції до бюджету слід готувати з залученням внутрішніх експертів (наприклад, скарбника, внутрішнього ревізора) та зважаючи на сторонні думки (економістів, незалежних аудиторів та ін.), зокрема в разі публічного обговорення (слухань у відповідних комітетах, місцевій чи регіональній раді тощо).
47. Якщо виконавчий орган або місцева чи регіональна рада ухвалюють рішення, слід чітко пояснювати бюджетні видатки на поточний і наступний фінансовий роки.
48. Як правило, засідання комітетів, що опікуються питаннями бюджету, мають бути відкритими для громадськості, а їхні документи — опублікованими й доступними для громадськості.
49. Обраним представникам і службовцям органів місцевої й регіональної влад слід запропонувати скористатися відповідними курсами навчання з бюджетних питань — як початковими, так і більш фаховими, які допоможуть їм розуміти документи, що до них надходять, та ухвалювати відповідні компетентні рішення. Службовців треба стимулювати до навчання, тісніше пов'язуючи його з підвищенням по службі.
50. Будь-яка дія органу місцевої чи регіональної влади, що може призвести до державних боргів чи спричинити значний фінансовий ризик, спочатку має бути узгоджена з відповідним обраним дорадчим органом.
Інформація й відкритість
51. Бюджетні й бухгалтерські документи мають бути легко зрозумілими й такими, що дають чітке й усебічне уявлення про бюджет (зокрема про основні баланси, проблеми й пріоритети, найважливішу інформацію тощо), а також містити достатні подробиці, потрібні для аналізу змісту бюджету та проведення відповідних порівнянь (з іншими фінансовими роками, іншими органами влади тощо).
52. Опубліковані, наприклад, в інтернеті документи мають містити належні пояснення, які зроблять їх більш зрозумілими для непідготовленої публіки.
53. У бюджетних документах видатки й прибутки слід подавати за видами й функціями, вказуючи, наскільки це можливо, різні сектори відповідного місцевого й регіонального управління, щоб можна було оцінити розподіл ресурсів між сферами діяльності.
54. За потреби до бюджетних документів слід додавати інформацію про діяльність місцевої чи регіональної служби управління (фінансові покажчики, покажчики з виробництва та підсумків діяльності, порівняння з роботою інших органів місцевої чи регіональної влади, а також тлумачення цієї інформації).
55. Орган місцевої чи регіональної влади має стимулювати участь громадян і соціальних партнерів у публічних справах завдяки регулярним консультаціям з ними та забезпечувати їх об'єктивною інформацією про фінансові сторони обговорюваних питань.
56. Орган місцевої чи регіональної влади повинен забезпечити інформування громадян про проекти бюджетів щойно їх буде передано до місцевих чи регіональних рад на остаточне затвердження. Коли бюджет затверджено, його зміст та наслідки для громади має бути оприлюднено, наприклад, з поясненням змін в оподаткуванні чи визначенні пріоритетів державного фінансування, а також із наведенням координат служб, готових детальніше інформувати громадськість.
Підготовка бюджету
57. Бюджет має готуватися спеціальним підрозділом органу місцевої чи регіональної влади, який добре розуміється на видатках відділів органу влади й на використанні бюджету і може запропонувати виконавчій владі різні варіанти, а також організувати внутрішнє обговорення перед розглядом на наступному етапі.
58. Пропозиції до бюджету мають обговорити органи влади та особи, відповідальні за конкретні сфери діяльності, відтак — особи, відповідальні за фінанси: вони мають розглянути підсумкові баланси, загальний прибуток, позики та всі інші питання.
59. Слід робити об'єктивний вибір серед різних програм капіталовкладень, використовуючи, наприклад, систему оцінювання, що ґрунтується на кількох критеріях. Якщо обсяг запропонованої програми капіталовкладення відповідає цим критеріям, треба передбачити спільне обговорення програми за участю місцевої громади; в такому разі потрібно розробити відповідні процедури, що забезпечить належну організацію цього проекту.
60. Наслідки для бюджету зв'язків органу місцевої чи регіональної влади з ринковим сектором (наприклад, прибутки й видатки, пов'язані з участю в акціонерному капіталі або здійсненні наданих гарантій тощо) слід ретельно оцінювати згідно з нормами й процедурами оцінювання, що використовуються в приватному секторі.
Оцінювання фінансових ризиків і управління ними
61. Представлений бюджет і розрахунки мають давати якомога завершену й об'єктивну картину фінансового становища органу місцевої чи регіональної влади. З метою підготовки зведених рахунків органу місцевої чи регіональної влади слід звести результати та показати ризики й зобов'язання всіх підлеглих установ.
62. Якщо зведення рахунків неможливе, орган місцевої чи регіональної влади має подати звіт про свою участь у будь-якій зовнішній організації чи залучення до такої організації та ймовірні ризики, яких може зазнати організація, чиїм фінансовим акціонером є орган місцевої чи регіональної влади.
63. Представлення бюджету має супроводжуватися аналізом фінансових ризиків, яких може зазнати орган місцевої чи регіональної влади: підраховані ризики дають поштовх до створення резервних фондів, ступінь же ймовірного непідрахованого ризику слід оцінити.
64. У тих країнах, де органи місцевої чи регіональної влади можуть зберігати гроші в банках, які вони вважають надійними, потрібна система страхування або перестрахування задля захисту органів місцевої чи регіональної влади від втрати певних капіталів у разі банкрутства цього банку.
65. Мають бути опубліковані гарантійні чи гарантійні депозитні зобов'язання з окремим визначенням зобов'язань на поточний фінансовий рік, неповернутих позик і вартості цих гарантій; при цьому, щоб обмежити такі ризики, рекомендовано застосовувати коефіцієнти оцінювання ризиків.
66. Організація чи управління комерційними підприємствами та участь у таких підприємствах має бути обмежена в принципі діяльністю громадських служб чи діяльністю, в якій немає елементів вільного ринку, або діяльністю, спрямованою на сприяння розвитку економіки (наприклад, розвиток житлового будівництва, створення підприємницьких осередків, сприяння зайнятості тощо).
67. Якщо орган місцевої чи регіональної влади має право робити капіталовкладення на фінансовому ринку, він повинен у принципі обмежувати ці капіталовкладення ринком облігацій. Будь-який інший фінансовий продукт має стати суб'єктом спеціальних відносин для оцінювання його змінюваності й ризику (в будь-якому разі він підлягає професійному управлінню).
68. Слід впроваджувати вдосконалені системи й покажчики, найважливіші з яких треба оприлюднювати, щоб дати змогу порівнювати фінансові ситуації, аналізувати відхилення й запобігати ризикам.
69. Органи місцевої й регіональної влад повинні здобувати — індивідуально чи колективно — спеціальні знання, потрібні для управління ризиками, що виникають через їхні фінансові зобов'язання; це може бути навчання фінансових службовців місцевих адміністративних органів або залучення до нього на комерційній основі працівників державних служб чи незалежних публічних консультативних органів, об'єднань органів місцевої влади та приватного сектора. Функції консультанта й наглядача не може виконувати один і той самий орган.
70. Слід заохочувати горизонтальне й вертикальне співробітництво між органами влади з метою сприяння завершенню великих проектів завдяки розподілу видатків і ризиків.
71. Оцінюючи вартість проекту капіталовкладення, слід враховувати відповідні поточні видатки (наприклад, на утримання штату, функціонування, матеріально-технічне забезпечення), які, звичайно, слід передбачити в багаторічному спеціальному кошторисі.
72. У державно-приватному партнерстві ризики слід ділити реалістично, а орган місцевої чи регіональної влади має уникати — завдяки втручанню — ролі гаранта в ризикованих приватних капіталовкладеннях. Зокрема потрібна недвозначна державна гарантія, якщо характер структури чи служби є таким, що орган влади може опинитися у важкому становищі, пов'язуючи своє майбутнє з користувачем.
Затвердження бюджету
73. Стратегію бюджетного обговорення слід передбачити ще на початку бюджетної процедури, плануючи попереднє обговорення всіх завдань, визначених на рік та, можливо, на майбутні роки.
74. Орган місцевої чи регіональної влади має встановити достатній строк для того, щоб радники мали змогу ознайомитися з представленими бюджетними документами й проаналізувати їх.
75. Якщо обрані представники вважають, що подана інформація є невідповідною чи нечіткою, вони — індивідуально чи колективно (наприклад, в уповноважених комітетах) — повинні мати змогу запитувати додаткову інформацію, опитувати відповідних службовців і, за потреби, звертатися до експертів на свій вибір.
Виконання бюджету
76. За потреби обговорення стану виконання бюджету слід проводити через півроку, щоб внести зміни до бюджету на майбутнє або проаналізувати зміни в економічному, бюджетному й соціальному становищі, а також по закінченні фінансового року.
77. Рада має одержувати оновлені дані (наприклад, кожні три чи чотири місяці) нагляду за бюджетом. Якщо потрібно уточнити бюджет, бажано робити такі уточнення один чи два рази на рік, супроводжуючи це оглядом чи обговоренням [даних] нагляду за витрачанням бюджетних коштів.
78. Кількість поправок до бюджету та їхній обсяг слід обмежити, щоб уникнути відхилення від початкових бюджетних завдань. Внесення поправок слід організовувати так, щоб дати повну картину пропонованих змін та їхньої важливості. Поправки треба розглядати на такому самому рівні прозорості, гласності й додержання умов демократичного контролю, як і початкові бюджети.
Звіти про виконання бюджету
79. Звіт (за фінансовий рік n) слід представляти раді протягом розумного часу і, звичайно ж, до обговорення виконання бюджету наступного року (n+1), а також до планування бюджету наступного за ним року (n+2).
80. Звіти затверджуються після їх належного обговорення спочатку в комітеті, потім — у раді, з урахуванням сторонньої думки (наприклад, зовнішнього аудиту).
81. Місцевий чи регіональний виконавчий орган влади має забезпечувати опри-люднення бюджетних звітів комітетів та ради (це відкриває громадськості доступ до них чи консультації через інтернет).
Нагляд
82. Орган місцевої чи регіональної влади має розробити та впровадити в загальну практику процедуру внутрішнього аудиту (наприклад, кодекс етики, заходи незалежності, право ініціативи, умови втручання, повідомлення ради, контроль за термінами виконання, опублікування звітів тощо), а також подавати підтримку таким внутрішнім перевіркам (завдяки рекомендованій методології, зовнішнім технічним програмам).
83. Не відмовляючись від існуючих правових зобов'язань, орган місцевої чи регіональної влади має регулярно вдаватися до щорічного зовнішнього аудиту (в будь-якій формі) з метою підтвердження звітів та перевірки їхньої відповідності закону (зокрема, щоб запобігти шахрайству й корупції).
84. Орган місцевої чи регіональної влади має регулярно оцінювати ефективність свого управління, наприклад, за допомогою зовнішнього аудиту.
Фінансові труднощі
85. Орган місцевої чи регіональної влади не повинен звертатися по фінансову допомогу до держави чи наглядового органу, якщо можна виправити фінансове становище, використовуючи інші засоби.
86. Як тільки орган місцевої чи регіональної влади опиняється у фінансовій скруті, він має розробити й упровадити план фінансового оздоровлення, якщо потрібно, за допомогою держави чи наглядового органу, незалежних адміністративних органів влади чи приватних аудиторських фірм.
87. План оздоровлення слід обговорити й ухвалити на відкритому засіданні ради чи зборів. У плані мають бути визначені потрібні дані й зобов'язання, на яких мають ґрунтуватися відповідні бюджети. Залежно від законодавства, план може мати форму договору з органом, який забезпечуватиме фінансову допомогу відповідному органові місцевої чи регіональної влади.