Європейські міністри, відповідальні за питання культури, зустрічаючись у Палермо з 24 по 26 квітня 1990 року на 6 конференції:

Нагадуючи, що різні аспекти теми цієї Декларації стосуються питань, які вже обговорювались під час минулих конференцій та були висвітлені у низці текстів, під якими підписались міністри;

Підтверджуючи, що багатство європейської культури витікає з розмаїття та життєздатності національних, регіональних та місцевих культур та з їхньої здатності до сприйняття духовних, інтелектуальних та творчих спрямувань в інших частинах світу;

Визнаючи, що європейська культура відзначається низкою етичних, релігійних, політичних, правових, творчих та наукових ідеалів і цінностей, які своїм корінням заглиблюються в європейську історію та є суттєвою частиною людської спадщини;

Висловлюючи впевненість у тому, що основні свободи та права людини, які пройшли процес становлення впродовж історії Європи і часом потребували болючих зусиль, є невід’ємною спадщиною нашої цивілізації, її фундаментом та рушійною силою;

Беручи до уваги, що вищезгадані ідеали та цінності виражаються у визнанні громадянських та політичних прав, що гарантує всім і кожному можливість виявити свою відмінність не лише у духовних, релігійних, політичних або філософських поглядах, але також у способах життя та вираження; такі особисті свободи здійснюються шляхом, який відповідає суспільству, що базується на повазі до особи, терпимості та солідарності;

Вважають,

Що народи Європи зобов’язані зберігати та сприяти тому, що відрізняє їх один від одного, з огляду на багатство, представлене плюралізмом культурного вираження; і в той самий час вони мають бути обізнані з концепцією європейської культури, яка виходить зі спадщини і з майбутнього, що є незамінною цінністю для виживання Європи та її майбутнього розвитку;

Що збереження та сприяння цим місцевим, регіональним, національним та європейським спільним рисам не можна уявити в атмосфері вилучення та ізоляції, а діалог між культурами є життєвим елементом для продовження існування цих ідей у світі, відкритому для нових та різноманітних впливів та для міграції осіб, які приносять із собою власну культурну спадщину. Ця нова ситуація представляє європейські суспільства з проблемами та можливостями - проблемами, які потребують єднання, можливостями для здійснення ідеалів;

Що, маючи таку перспективу, європейці мають бути обізнані та почувати причетність до власних культур і при цьому мати відкритий доступ до інших культур та бути задіяними в позитивному діалозі і плідному обміні ідеями, що дасть користь усім;

Що це плідне мультикультурне суспільство потребує певних зусиль, які, в свою чергу, приводять до зобов’язань у освітній та культурній структурах.

Оголошують,

Що у мультикультурному світі, який завжди є більш незалежним, їхні політичні акції мають включати три вимоги:

Мають намір спрямувати свої зусилля

на те, щоб кожен європеєць вважав себе зацікавленим у цій спадщині, яка є результатом накопичення особистого досвіду. Цей досвід несе в собі багатство розуму та серця і в ньому чітко виявляються риси Європи з притаманним їй плюралізмом культури;

на те, щоб сприяти поширенню цієї концепції, разом з ідеалами та цінностями, на яких вона базується, серед різних верств населення, і за допомогою цього забезпечити існування європейських країн з їхніми спільними долями та переконаннями;

на те, щоб заохотити розвиток культури, яка постійно стає все відкритішою, надаючи можливість створити суспільство, яке є більш великодушним та братерським;

на те, щоб посилити між країнами Європи обмін інформацією, здобутою в результаті багатьох спроб, заходів та політичних акцій, що проводились у цих країнах, та щоб загальні висновки могли дати користь кожній договірній стороні Європейської культурної конвенції.