ПРЕАМБУЛА

Держави-члени Ради Європи та інші держави-учасниці Європейської культурної конвенції, які підписали цю Конвенцію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням,

вважаючи, що гідність та однакова цінність кожної людини є важливими складовими цих принципів,

вважаючи, що свобода виявлення поглядів та інформації, яку закріплено у статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, є одним із найважливіших принципів демократичного суспільства та однією з головних умов його прогресу та розвитку кожної людини,

знову підтверджуючи свою відданість принципам вільного поширення інформації та ідей і незалежності телеорганізацій, що є необхідним підгрунттям їхньої політики в галузі телемовлення,

підтверджуючи важливість телемовлення для розвитку культури і вільного формування думок в умовах забезпечення плюралізму та рівних можливостей для усіх демократичних груп і політичних партій,

переконані в тому, що подальший розвиток інформаційної та комунікаційної технології має сприяти здійсненню, попри всіх кордонів, права виражати, шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї незалежно від їхнього джерела,

бажаючи розширювати коло телепрограм для масового споживача, зміцнювати у такий спосіб європейську спадщину та розвивати її аудіовізуальну творчість, а також сповнені рішучості досягти цієї культурної мети завдяки зусиллям, спрямованим на розширення виробництва та розповсюдження високоякісних програм і задоволення таким чином потреб масового споживача у політичній, освітній та культурній сферах,

визнаючи необхідність зміцнення спільної загальної нормативної бази,

беручи до уваги резолюцію No. 2 і Декларацію Першої Європейської конференції з питань політики засобів масової інформації на рівні міністрів,

бажаючи розвивати принципи, викладені в існуючих рекомендаціях Ради Європи стосовно принципів телевізійної реклами, рівності жінок і чоловіків у засобах масової інформації, використання супутникового теле- і радіомовлення та розвитку аудіовізуального виробництва в Європі,

погодились про таке:

Глава І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1

Предмет і мета

Ця Конвенція стосується трансляції телевізійних програм. Її метою є сприяння Сторонам у транскордонній трансляції та ретрансляції телевізійних програм.

Стаття 2

Терміни

Для цілей цієї Конвенції:

Стаття 3

Сфера застосування

Ця Конвенція застосовується до будь-якої програми, яка транслюється або ретранслюється організаціями чи технічними засобами, що знаходяться під юрисдикцією Сторони, кабельними каналами, за допомогою наземного передавального пристрою або супутника, і яка може прийматися прямо або опосередковано на території однієї чи більше Сторін.

Стаття 4

Свобода приймання та ретрансляції

Сторони забезпечують свободу виявлення поглядів та інформації відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, гарантують свободу приймання і не обмежують ретрансляцію на своїй території програм, які відповідають положенням цієї Конвенції.

Стаття 5

Обов”язки транслюючих Сторін

1. Кожна транслююча Сторона забезпечує за допомогою відповідних засобів і компетентних органів дотримання положень цієї Конвенції в усіх програмах, які транслюються організаціями чи технічними засобами, що знаходяться під її юрисдикцією за змістом статті 3.

2. Для цілей цієї Конвенції транслюючою Стороною вважається:

3. Якщо програми, що транслюються з держав, які не є учасницями цієї Конвенції, ретранслюються організаціями чи технічними засобами, що знаходяться під юрисдикцією Сторони за змістом статті 3, ця Сторона, що виступає як транслююча Сторона, забезпечує за допомогою відповідних засобів і своїх компетентних органів дотримання положень цієї Конвенції.

Стаття 6

Надання iнформацiї

1. Обов”язки телеорганізації чiтко i належним чином визначаються у дозволi, який надається компетентним органом кожної Сторони, або у договорi, що укладається з ним, чи у будь-якому iншому правовому актi.

2. Компетентний орган транслюючої Сторони на запит надає інформацiю про відповідну телеорганізацію. У такій iнформацiї зазначається якнайменш назва, мiсцезнаходження та статус телеорганізації, прізвище законного представника, структура капiталу, характер, мета та порядок фiнансування програми, яку телеорганізація розповсюджує чи має намiр розповсюджувати.

Глава II

ЗМІСТ ПРОГРАМ

Стаття 7

Обов”язки телеорганізації

1. Усi відеосюжети програм у тому, що стосується їхніх презентації та змiсту, мають поважати гiдність людини та основні права інших людей.

Зокрема, вони не повиннi:

2. Усi відеосюжети програм, якi можуть завдати шкоди фiзичному, психічному чи моральному розвитку дiтей та пiдлiткiв, не повиннi транслюватись, якщо під час трансляції та приймання вони мають змогу їх дивитися.

3. Телеорганізація забезпечує об”єктивне висвiтлення фактiв i подiй та сприяє вiльному формуванню думок.

Стаття 8

Право на вiдповiдь

1. Кожна транслююча Сторона забезпечує фiзичнiй чи юридичнiй особi, незалежно вiд громадянства та мiсця проживання, можливість здiйснювати право на вiдповiдь або використовувати iнші порівнянні правові чи адмiнiстративні засоби захисту стосовно програм, якi транслюються або ретранслюються органiзацiями чи технiчними засобами, що знаходяться пiд її юрисдикцiєю за змістом статті 3. Зокрема, вона забезпечує, щоб термiни та iншi умови здiйснення права на вiдповiдь були достатніми для ефективного здійснення цього права. Ефективне здiйснення цього права чи використання iнших порівнянних правових або адмiнiстративних засобiв захисту забезпечується як стосовно термiнів, так і процедур.

2. Для цього пiд час трансляцiї за допомогою вiдповiдних засобiв періодично позначається назва телеорганізації, що вiдповiдає за програму.

Стаття 9

Доступ масового споживача до головних подiй

Кожна Сторона розглядає питання про вжиття правових заходів з метою запобiгання порушенню права масового споживача на iнформацiю внаслідок здiйснення телеорганізацією виключних прав на трансляцiю чи ретрансляцiю, за змістом статті 3, події великого суспільного значення, в результаті якого значна частина масового споживача в одній чи бiльше Сторін позбавляється можливостi спостерiгати за цiєю подiєю по телебаченню.

Стаття 10

Культурнi цiлi

1. Кожна транслююча Сторона забезпечує, коли це можливо i вiдповiдними засобами, щоб телеорганізації виділяли європейським програмам бiльшу частину свого ефірного часу, за винятком часу, призначеного для новин, спортивних подiй, iгор, реклами та телетексту. Така частина забезпечується поступово на основi прийнятних критерiїв з урахуванням iнформаційних, освiтнiх, культурних та розважальних обов”язкiв телеорганізації перед її глядачами.

2. Якщо мiж приймаючою Стороною і транслюючою Стороною виникає спір щодо застосування попереднього пункту, на прохання однієї із Сторін до Постiйного комiтету може подаватися звернення з метою отримання його консультативного висновку з цього питання. Такий спір на арбітражний розгляд, передбачений у статтi 26, не передається.

3. Сторони зобов”язуються спільно шукати найбiльш прийнятні засоби та процедури пiдтримки - без дискримiнацiї телеорганізацій - дiяльностi та розвитку виробництва європейських програм, особливо у країнах з низьким потенцiалом аудiовiзуального виробництва або з районами обмеженого використання мов.

4. Сторони у дусi спiвробiтництва та взаємодопомоги, що складає підгрунтя цiєї Конвенцiї, докладають зусиль для того, щоб трансляцiя чи ретрансляцiя програм органiзацiями або технiчними засобами, що знаходяться пiд їхньою юрисдикцiєю за змістом статті 3, не ставила пiд загрозу плюралiзм преси i розвиток кiноiндустрiї. Відповідно кiнематографічна продукція може включатися до таких програм лише через два роки пiсля її першого показу в кiнотеатрах, якщо власники авторських прав i телеорганізація не домовилися про iнше; для кiнематографічної продукції спiльного з телеорганізацією виробництва цей термiн становить один рiк.

Глава III

РЕКЛАМА

Стаття 11

Загальнi вимоги

1. Уся реклама має бути добросовiсною i достовiрною.

2. Реклама не повинна вводити в оману i завдавати шкоди iнтересам споживачiв.

3. Реклама, розрахована на дiтей або iз залученням дiтей, не повинна містити того, що може завдати шкоди їхнiм iнтересам, i вона має враховувати їхню особливу чутливість.

4. Рекламодавець не повинен здiйснювати нiякого редакцiйного впливу на змiст програм.

Стаття 12

Тривалiсть

1. Час, вiдведений на рекламу, не може перевищувати 15% щоденного ефірного часу. Однак ця частка може збільшуватися до 20% у випадках використання таких форм реклами, як прямi пропозицiї споживачам з метою продажу, купiвлi або оренди товарiв чи надання послуг, за умови, що обсяг рекламних спотів не перевищує 15%.

2. Обсяг рекламних спотів за повний 60-хвилинний проміжок часу не повинен перевищувати 20%.

3. Такi форми реклами, як прямi пропозицiї споживачам з метою продажу, купiвлi або оренди товарiв чи надання послуг, не повиннi перевищувати однiєї години на день.

Стаття 13

Форма та презентацiя

1. Реклама як така має чiтко відрізнятися та відмежовуватися вiд iнших елементів програми за допомогою оптичних або акустичних засобів. Вона, як правило, транслюється блоками.

2. Реклама, що діє на пiдсвiдомiсть, не дозволяється.

3. Прихована реклама, зокрема презентацiя товарiв i послуг у програмах, якщо це робиться з рекламною метою, не дозволяється.

4. У рекламi не повиннi брати участь нi у вiзуальнiй, нi у звуковiй формi особи, що регулярно ведуть програми новин та поточних подiй.

Стаття 14

Розмiщення реклами

1. Реклама розмiщується у перервах мiж програмами. За умови дотримання вимог, зазначених у пунктах 2-5 цiєї статтi, реклама може показуватися пiд час трансляцiї програм таким чином, щоб не завдавати шкоди цiлiсностi та цiнностi програм i правам власникiв авторських прав.

2. У програмах, що складаються з окремих частин, або у спортивних програмах i в аналогiчно побудованих показах подiй i виставах реклама розмiщується тiльки у промiжках мiж частинами та у перервах.

3. Трансляцiя аудiовiзуальних творiв, таких як повнометражнi кiнофiльми i телефiльми (за винятком серiй, серiалiв, легких розважальних програм i документальних фiльмiв), за умови їх тривалостi понад сорок п”ять хвилин, може перериватися один раз за кожний повний 45-хвилинний проміжок часу. Подальше переривання дозволяється, якщо їхня тривалiсть перевищує не менше нiж на двадцять хвилин два або бiльше повних 45-хвилинних проміжків часу.

4. У разi переривання для реклами програм, якi не охоплюються пунктом 2, проміжок часу перед кожною наступною рекламною паузою має становити не менше двадцяти хвилин.

5. Реклама не включається до трансляцiї релiгiйних служб. Програми новин i поточних подiй, документальнi фiльми, релiгiйнi програми i програми для дiтей тривалiстю менше тридцяти хвилин рекламою не перериваються. Якщо їхня тривалiсть становить тридцять хвилин i бiльше, до них застосовуються положення попереднiх пунктiв.

Стаття 15

Реклама деяких товарiв

1. Реклама тютюнових виробiв не дозволяється.

2. Реклама алкогольних напоїв усiх видів має задовольняти таким вимогам:

3. Реклама лiкiв і засобiв лiкування, якi у транслюючій Стороні можна придбати лише за рецептом лiкаря, не дозволяється.

4. Реклама всiх iнших лiкiв i засобiв лiкування повинна чітко відрізнятися як така, повинна бути достовiрною і правдивою, пiддаватися перевiрцi i вiдповiдати вимозi незаподіяння шкоди людині.

Стаття 16

Реклама, що безпосередньо розрахована

на одну Сторону

1. Для того щоб не порушувати умови конкуренцiї та телевiзiйну систему тієї чи іншої Сторони, реклама, що безпосередньо та з певною перiодичнiстю транслюється для телеглядачів однієї Сторони, яка не є транслюючою Стороною, повинна вiдповiдати правилам телевiзiйної реклами цієї Сторони.

2. Положення попереднього пункту не застосовуються, якщо:

Глава IV

СПОНСОРСТВО

Стаття 17

Загальнi вимоги

1. Якщо програма або серiя програм повнiстю або частково фінансується спонсором, це чiтко зазначається у відповідних титрах напочатку i/або наприкiнцi програми.

2. Спонсор за будь-яких обставин не має права впливати на змiст i час виходу в ефiр програми, що ним фінансується, і таким чином порушувати вiдповiдальність та редакторську незалежність телеорганізації стосовно такої програми.

3. Програми, що фінансуються спонсором, не повиннi заохочувати продаж, купiвлю або оренду товарiв чи послуг спонсора або третьої сторони, особливо шляхом спецiальних нагадувань, якi сприяють реалiзацiї цих товарiв або послуг.

Стаття 18

Заборона спонсорства

1. Спонсорами програм не можуть бути фiзичнi або юридичнi особи, головною дiяльнiстю яких є виготовлення або продаж товарiв, чи надання послуг, рекламу яких заборонено згідно зі статтею 15.

2. Фінансування спонсором програм новин i поточних подiй не дозволяється.

Глава V

ВЗАЄМОДОПОМОГА

Стаття 19

Спiвробiтництво мiж Сторонами

1. Сторони зобов”язуються надавати одна однiй допомогу з метою виконання цiєї Конвенцiї.

2. Для цього:

3. Призначений Стороною орган:

Глава VI

ПОСТIЙНИЙ КОМIТЕТ

Стаття 20

Постiйний комiтет

1. Для цілей цiєї Конвенцiї створюється Постiйний комiтет.

2. Кожна Сторона може бути представлена у Постійному комітеті одним чи більше делегатами. Кожна делегація має один голос. В межах своєї компетенції Європейське економічне співтовариство здійснює своє право голосу тією кількістю голосів, що дорівнює кількості його держав-членів, які є Сторонами цієї Конвенції; Європейське економічне співтовариство не здійснює свого права голосу, якщо відповідні держави-члени здійснюють його самостійно та навпаки.

3. Будь-яка держава, яка згадана у пункті 1 статтi 29 і яка не є Стороною цiєї Конвенцiї, може бути представлена у Постiйному комiтетi спостерiгачем.

4. Для виконання своїх функцiй Постiйний комiтет може використовувати послуги експертiв. На свою власну iнiцiативу чи на прохання заінтересованого органу вiн може запропонувати будь-якiй мiжнароднiй чи нацiональнiй урядовiй або неурядовiй органiзацiї, що має технiчні можливості у питаннях, якi охоплюються цiєю Конвенцiєю, бути представленою спостерiгачем на одному його засiданнi або частинi одного з його засiдань. Рiшення про запрошення таких експертiв чи органiзацiй приймається бiльшiстю у три чвертi голосiв членiв Постiйного комiтету.

5. Постiйний комiтет скликається Генеральним секретарем Ради Європи. Його перше засiдання проводиться упродовж шести мiсяцiв вiд дати набрання Конвенцією чинностi. В подальшому вiн збирається на засiдання на вимогу однiєї третини Сторін або Комiтету мiнiстрiв Ради Європи, або на iнiцiативу Генерального секретаря Ради Європи у вiдповiдності до положень пункту 2 статтi 23, або на вимогу однієї чи більше Сторін у вiдповiдності до положень пiдпункту c статтi 21 та пункту 2 статтi 25.

6. Кворум для проведення засiдання Постiйного комiтету складає бiльшiсть Сторін.

7. З урахуванням положень пункту 4 цiєї статтi та пункту 3 статтi 23 рiшення Постiйного комiтету ухвалюються бiльшiстю у три чвертi голосiв присутнiх членiв.

8. З урахуванням положень цiєї Конвенцiї Постiйний комiтет встановлює свої власнi правила процедури.

Стаття 21

Функцiї Постiйного комiтету

Постiйний Комiтет вiдповiдає за здійснення нагляду за застосуванням цiєї Конвенцiї. Вiн може:

Стаття 22

Доповiдi Постiйного комiтету

Пiсля кожного засiдання Постiйний комiтет надсилає Сторонам і Комiтету мiнiстрiв Ради Європи доповiдь про обговорення, що мали мiсце, та про будь-якi ухвалені рiшення.

Глава VII

ПОПРАВКИ

Стаття 23

Поправки

1. Поправки до цiєї Конвенцiї можуть пропонуватися будь-якою Стороною.

2. Будь-яка пропозицiя щодо внесення поправки повідомляється Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає її державам-членам Ради Європи, iншим державам-учасницям Європейської культурної конвенцiї, Європейському економiчному спiвтовариству, а також будь-якій державі, що не є членом Ради Європи, яка приєдналася або якій запропоновано приєднатися до цiєї Конвенцiї у вiдповiдності до положень статтi 30. Генеральний секретар Ради Європи скликає засiдання Постiйного комiтету не раніше як через два мiсяці пiсля розсилки повiдомлення про таку пропозицiю.

3. Постiйний комiтет розглядає будь-яку запропоновану поправку та надсилає текст, ухвалений бiльшістю у три чвертi голосiв членiв Постiйного комiтету, Комiтету мiнiстрiв для затвердження. Пiсля його затвердження цей текст надсилається Сторонам для прийняття.

4. Будь-яка поправка набирає чинностi на тридцятий день від дати, на яку усi Сторони поінформували Генерального секретаря про її прийняття.

Глава VIII

ЗАЯВИ ПРО ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦIЇ

Стаття 24

Заяви про порушення Конвенцiї

1. Якщо Сторона виявляє порушення цiєї Конвенцiї, вона повiдомляє про це порушення транслюючу Сторону i обидві Сторони вживають заходів для розв”язання проблеми на основі положень статей 19, 25 i 26.

2. Якщо порушення має очевидний, серйозний та тяжкий характер, а також призводить до виникнення складних суспільних проблем i зачiпає положення пунктiв 1 або 2 статтi 7, перше речення пункту 1 статей 12,13, пунктiв 1 або 3 статей 14 або 15 i якщо воно триває протягом двох тижнiв пiсля повiдомлення про нього, приймаюча Сторона може тимчасово припинити ретрансляцiю програми, яка порушує Конвенцiю.

3. В усiх iнших випадках порушень, за винятком передбачених у пунктi 4 цiєї статтi, приймаюча Сторона може тимчасово припинити ретрансляцiю програми, яка порушує Конвенцiю, через вiсiм мiсяцiв пiсля повiдомлення про порушення, якщо це порушення триває.

4. Тимчасове припинення ретрансляцiї не дозволяється у випадку порушення пункту 3 статтi 7, статей 8, 9 або 10.

Глава IX

ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРIВ

Стаття 25

Примирення

1. У випадку виникнення труднощів у застосуванні цiєї Конвенцiї відповідні сторони докладають всіх зусиль для їхнього дружнього врегулювання.

2. За відсутності заперечень з боку однієї зі сторiн Постiйний комiтет може розглянути це питання, запропонувавши відповідним сторонам свої послуги з метою якнайшвидшого прийнятного врегулювання спору i у разi необхiдностi надання консультативного висновку з цього питання.

3. Кожна iз відповідних сторiн зобов”язується без зволікань надавати Постiйному комiтету всю необхiдну iнформацiю та сприяння для виконання ним своїх функцiй згідно з попереднім пунктом.

Стаття 26

Арбiтраж

1. Якщо відповідні сторони не можуть врегулювати спiр у відповідності до положень статтi 25, вони мають право за обопільною згодою передати його до арбiтражу, процедуру якого наведено у додатку до цiєї Конвенцiї. За вiдсутностi такої згоди упродовж шести місяців після подання першого прохання розпочати процедуру примирення спiр може бути переданий до арбiтражу на прохання однiєї зi сторiн.

2. Будь-яка Сторона може у будь-який час заявити, що вона визнає обов”язковим ipso facto та без спецiальної згоди стосовно будь-якої іншої Сторони, яка бере на себе таке саме зобов”язання, застосування процедури арбітражу, передбаченої у додатку до цієї Конвенції.

Глава Х

ІНШІ МІЖНАРОДНІ УГОДИ ТА ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО СТОРІН

Стаття 27

Інші міжнародні угоди чи домовленості

1. Сторони, які є членами Європейського економічного співтовариства, у своїх взаємовідносинах застосовують правові норми Співтовариства, а положення цієї Конвенції застосовують тільки у випадках відсутності правової норми Співтовариства, що регулює відповідне конкретне питання.

2. Ніщо у цій Конвенції не перешкоджає Сторонам укладати міжнародні угоди, які доповнюють чи розвивають її положення або розширюють сферу їхнього застосування.

3. У випадку двосторонніх угод ця Конвенція не змінює прав та зобов”язань Сторін, які випливають з таких угод і які не перешкоджають іншим Сторонам здійснювати свої права чи виконувати свої зобов”язання за цією Конвенцією.

Стаття 28

Конвенція та внутрішньодержавне право Сторін

Ніщо у цій Конвенції не перешкоджає Сторонам застосовувати правила, більш суворі чи більш докладні від тих, що передбачені у цій Конвенції, до програм, які транслюються організаціями чи технічними засобами, що знаходяться під їхньою юрисдикцією зі змістом статті 3.

Глава ХІ

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 29

Підписання та набрання чинності

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання державами-членами Ради Європи, іншими державами-учасницями Європейської культурної конвенції та Європейським економічним співтовариством. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку сім держав, з яких не менше п”яти є членами Ради Європи, висловили свою згоду на обов”язковість для них Конвенції у відповідності до положень попереднього пункту.

3. Будь-яка держава під час підписання або у будь-який інший час до набрання Конвенцією чинності стосовно цієї держави може заявити про те, що вона застосовуватиме Конвенцію тимчасово.

4. Стосовно будь-якої держави, згаданої у пункті 1, або Європейського економічного співтовариства, що висловлюватиме свою згоду на обов”язковість Конвенції після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 30

Приєднання держав, що не є членами Ради Європи

1. Після набрання чинності цією Конвенцією Комітет міністрів Ради Європи після консультацій з Договірними Державами може запропонувати приєднатися до цієї Конвенції будь-якій іншій державі у рішенні, що ухвалюється більшістю голосів, передбаченою у статті 20d Статуту Ради Європи, та одностайним голосуванням представників Договірних Держав, які мають право засідати в Комітеті.

2. Стосовно будь-якої держави, що приєдналася до Конвенції, Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 31

Територіальне застосування

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію (території), до якої застосовуватиметься ця Конвенція.

2. Будь-яка держава у будь-який інший час після цього заявою на ім”я Генерального секретаря Ради Європи може поширити дію цієї Конвенції на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Стосовно такої території Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може стосовно будь-якої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана шляхом подання відповідного повідомлення на ім”я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 32

Застереження

1. Під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання:

Жодне інше застереження не дозволяється.

2. Застереження, заявлене у відповідності до попереднього пункту, опротестуванню не підлягає.

3. Будь-яка Договірна Держава, що заявила застереження згідно з пунктом 1, може повністю або частково відкликати його шляхом подання відповідного повідомлення на ім”я Генерального секретаря Ради Європи. Відкликання набирає чинності від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

4. Сторона, що заявила застереження стосовно положення цієї Конвенції, не може вимагати застосування цього положення будь-якою іншою Стороною; однак, якщо її застереження є частковим або умовним, вона може вимагати застосування цього положення у тому обсязі, в якому вона сама його прийняла.

Стаття 33

Денонсація

1. Будь-яка Сторона може у будь-який час денонсувати цю Конвенцію шляхом подання відповідного повідомлення на ім”я Генерального секретаря Ради Європи.

2. Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 34

Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради, інші держави-учасниці Європейської культурної конвенції, Європейське економічне співтовариство та будь-яку державу, яка приєдналася або якій запропоновано приєднатися до Конвенції, про:

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Страсбурзі п”ятого дня травня місяця 1989 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній державі-члену Ради Європи, іншим державам-учасницям Європейської культурної конвенції, Європейському економічному співтовариству та будь-якій іншій державі, якій запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.

ДОДАТОК

АРБІТРАЖ

1. Будь-яке прохання про арбітраж повідомляється Генеральному секретарю Ради Європи. У ньому зазначаються назва іншої сторони у спорі та предмет спору. Генеральний секретар надсилає отриману таким чином інформацію всім Сторонам цієї Конвенції.

2. У випадку спору між двома Сторонами, одна з яких є державою-членом Європейського економічного співтовариства, яке саме є Договірною Стороною, прохання про арбітраж надсилається і державі-члену, і Співтовариству, які спільно упродовж одного місяця від дати отримання прохання повідомляють Генерального секретаря про те, хто буде стороною у спорі - чи держава-член, чи Співтовариство, або держава-член і Співтовариство разом. За відсутності такого повідомлення упродовж зазначеного проміжку часу держава-член і Співтовариство вважаються однією стороною у спорі для цілей застосування положень, що регулюють утворення і процедуру розгляду арбітражного суду. Таке саме правило застосовується, якщо держава-член і Співтовариство спільно виступають як сторона у спорі. У випадках, передбачених у цьому пункті, одномісячний період, встановлений у першому реченні пункту 4 нижче, подовжується до двох місяців.

3. До складу арбітражного суду входять три арбітри: кожна зі сторін у спорі призначає одного арбітра; призначені таким чином два арбітри призначають за обопільною згодою третього арбітра, який є головою арбітражного суду. Останній не може бути громадянином жодної зі сторін у спорі, мати постійне місце проживання на території будь-якої з цих сторін, працювати в жодній з них і не повинен мати попереднього відношення до справи у будь-якій іншій якості.

4. Якщо одна зі сторін не призначила арбітра упродовж одного місяця після повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи прохання про арбітраж, він призначається на прохання іншої сторони Головою Європейського суду з прав людини упродовж наступного одномісячного періоду. Якщо Голова Суду цього зробити не може або є громадянином однієї зі сторін у спорі, таке призначення здійснюється заступником Голови Суду або найстаршим за віком присутнім суддею, який не є громадянином жодної зі сторін у спорі. Така сама процедура застосовується, якщо упродовж одного місяця після призначення другого арбітра Голову арбітражного суду не призначено.

5. Положення пунктів 3 і 4 застосовуються у разі необхідності для заповнення будь-якої вакансії.

6. Дві чи більше сторін, які за згодою визначають, що вони мають спільні інтереси, призначають арбітра разом.

7. Сторони у спорі та Постійний комітет забезпечують арбітражний суд усіма засобами, які необхідні для ефективного арбітражного розгляду.

8. Арбітражний суд встановлює свої власні правила процедури. Він ухвалює рішення більшістю голосів своїх членів. Його рішення є остаточним і має обов”язкову силу.

9. Рішення арбітражного суду повідомляється Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає його усім Сторонам цієї Конвенції.

10. Кожна сторона у спорі покриває витрати призначеного нею арбітра; витрати третього арбітра, а також інші витрати, пов”язані з арбітражним розглядом, ці сторони розділяють порівну.