Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами,

усвідомлюючи зростаючу стурбованість збільшенням кількості терористичних актів,

бажаючи вжити ефективних заходів для забезпечення того, щоб виконавці таких актів не уникали кримінального переслідування та покарання,

переконані у тому, що для досягнення цієї мети особливо ефективним заходом є видача правопорушників,

погодились про таке:

Стаття 1

Для цілей видачі правопорушників між Договірними Державами, жодне з нижченаведених правопорушень не вважається політичним правопорушенням або правопорушенням, пов’язаним з політичним правопорушенням, або правопорушенням, вчиненим з політичних мотивів:

Стаття 2

1. Для цілей видачі правопорушників між Договірними Державами Договірна Держава може вирішити не вважати політичним правопорушенням або правопорушенням, пов’язаним з політичним правопорушенням, або правопорушенням, вчиненим з політичних мотивів, не охоплене статтею 1 серйозне правопорушення із застосуванням насильства проти життя, фізичної недоторканості або свободи особи.

2. Це правило застосовується до не охопленого статтею 1 серйозного правопорушення проти власності, якщо таке діяння створило колективну небезпеку для осіб.

3. Це правило застосовується до замаху на вчинення будь-якого з вищенаведених правопорушень або участі як спільника особи, що вчиняє або намагається вчинити таке правопорушення.

Стаття 3

Положення усіх договорів і угод про видачу правопорушників, що застосовуються між Договірними Державами, включаючи Європейську конвенцію про видачу правопорушників, у відносинах між Договірними Державами змінюються у тій частині, в якій вони є несумісними з цією Конвенцією.

Стаття 4

Для цілей цієї Конвенції і якщо будь-яке правопорушення, згадане у статті 1 або 2, не визначається як правопорушення, що тягне видачу, у будь-якій конвенції чи будь-якому договорі про видачу правопорушників, що існує між Договірними Державами, воно вважається включеним в них як таке.

Стаття 5

Ніщо у цій Конвенції не тлумачиться як таке, що покладає зобов’язання видавати правопорушника, якщо запитувана Сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення правопорушення, згаданого у статті 1 або 2, був зроблений з метою кримінального переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин.

Стаття 6

1. Кожна Договірна Держава вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення своєї юрисдикції над правопорушенням, згаданим у статті 1, коли підозрюваний правопорушник перебуває на її території і вона не видає його після отримання запиту про видачу від Договірної Держави, юрисдикція якої грунтується на принципі юрисдикції, що існує також у законодавстві запитуваної Держави.

2. Ця Конвенція не виключає здійснення будь-якої кримінальної юрисдикції у відповідності до національного законодавства.

Стаття 7

Якщо Договірна Держава, на території якої виявлено особу, підозрювану у вчиненні правопорушення, згаданого у статті 1, і яка отримала запит про видачу за обставин, визначених у пункті 1 статті 6, не видає цю особу, вона передає справу без жодного винятку і без невиправданої затримки своїм компетентним органам для кримінального переслідуваня. Ці органи приймають рішення у такий самий спосіб, як і у випадку будь-якого правопорушення серйозного характеру, покарання за яке передбачається законодавством цієї держави.

Стаття 8

1. Договірні Держави надають одна одній якнайширшу взаємну допомогу у кримінальних справах у зв’язку із кримінальним переслідуванням правопорушень, згаданих у статті 1 або 2. В усіх випадках застосовується законодавство запитуваної Держави про взаємну допомогу у кримінальних справах. Проте у такій допомозі не може бути відмовлено лише на тій підставі, що вона стосується політичного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з політичним правопорушенням, або правопорушення, вчиненого з політичних мотивів.

2. Ніщо у цій Конвенції не тлумачиться як таке, що покладає зобов’язання надавати взаємну допомогу, якщо запитувана Держава має достатньо підстав вважати, що прохання про надання взаємної допомоги у зв’язку із правопорушенням, згаданим у статті 1 або 2, було зроблене з метою кримінального переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин.

3. Положення усіх договорів і угод, що стосуються взаємної допомоги у кримінальних справах і що застосовуються між Договірними Державами, включаючи Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах, у відносинах між Договірними Державами змінюються у тій частині, в якій вони є несумісними з цією Конвенцією.

Стаття 9

1. Європейський комітет Ради Європи з проблем злочинності інформується щодо застосування цієї Конвенції.

2. Він вживає всіх необхідних заходів для сприяння дружньому врегулюванню будь-яких труднощів, які можуть виникнути у зв’зку з її виконанням.

Стаття 10

1. Будь-який спір між Договірними Державами стосовно тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не був врегульований в рамках пункту 2 статті 9, передається на прохання будь-якої сторони у спорі до арбітражу. Кожна сторона призначає арбітра, а два арбітри призначають головуючого. Якщо одна із сторін не призначила свого арбітра упродовж трьох місяців після подання прохання про арбітраж, він призначається на прохання іншої сторони Головою Європейського суду з прав людини. Якщо останній є громадянином однієї із сторін у спорі, таке призначення здійснюється заступником Голови Суду або, якщо заступник Голови є громадянином однієї із сторін у спорі, - найстаршим суддею Суду, який не є громадянином однієї із сторін у спорі. Така сама процедура застосовується, якщо арбітри не можуть дійти згоди щодо вибору головуючого.

2. Арбітражний суд встановлює свою власну процедуру розгляду. Він ухвалює свої рішення більшістю голосів. Його рішення є остаточним.

Стаття 11

1. Цю Конвенцію вiдкрито для пiдписання державами-членами Ради Європи. Вона пiдлягає ратифiкацiї, прийняттю або затвердженню. Ратифiкацiйнi грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Конвенція набирає чинностi через три місяці вiд дати здачi на зберiгання третьої ратифiкацiйної грамоти або третього документа про прийняття чи затвердження.

3. Стосовно будь-якої держави, яка пiдписала цю Конвенцію і яка ратифiкуватиме, прийматиме або затверджуватиме її пiсля набрання нею чинностi, Конвенція набирає чинностi через три місяці вiд дати здачi на зберiгання її ратифiкацiйної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 12

1. Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або свого документа про прийняття чи затвердження може визначити територiю (територiї), до якої застосовуватиметься ця Конвенція.

2. Будь-яка держава пiд час здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або свого документа про прийняття чи затвердження або в будь-який iнший час пiсля цього заявою на iм'я Генерального секретаря Ради Європи може поширити дiю цієї Конвенції на будь-яку iншу територiю (територiї), яка визначена в цiй заявi i за мiжнароднi вiдносини якої вона несе вiдповiдальнiсть або вiд iменi якої вона уповноважена брати зобов'язання.

3. Будь-яка заява, зроблена вiдповiдно до попереднього пункту, може стосовно будь-якої територiї, визначеної в цiй заявi, бути вiдкликана шляхом подання відповідного повiдомлення на iм'я Генерального секретаря Ради Європи. Таке вiдкликання набирає чинностi одразу або у будь-який інший час, який може бути визначений у повідомленні.

Стаття 13

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи затвердження може заявити про те, що вона залишає за собою право відмовити у видачі правопорушника у зв’язку із будь-яким правопорушенням, згаданим у статті 1, яке вона вважає політичним правопорушенням, правопорушенням, пов’язаним з політичним правопорушенням, або правопорушенням, вчиненим з політичних мотивів, якщо вона зобов’язується належним чином врахувати при визначенні характеру правопорушення будь-які особливо серйозні ознаки правопорушення, включаючи:

2. Будь-яка держава, що заявила застереження згiдно з попереднiм пунктом, може повнiстю або частково вiдкликати його шляхом подання вiдповiдної заяви на iм'я Генерального секретаря Ради Європи, яка набирає чинностi вiд дати її отримання.

3. Держава, яка заявила застереження згідно з пунктом 1 цієї статті, не може вимагати застосування статті 1 будь-якою iншою державою; однак, якщо її застереження є частковим або умовним, вона може вимагати застосування цієї статті у тому обсязi, в якому вона сама її прийняла.

Стаття 14

Будь-яка Договірна Держава може денонсувати цю Конвенцію шляхом подання відповідного письмового повiдомлення на iм'я Генерального секретаря Ради Європи. Будь-яка така денонсацiя набирає чинностi одразу або у будь-який інший час, який може бути визначений у повідомленні.

Стаття 15

Ця Конвенція припиняє дію стосовно будь-якої Договірної Держави, яка виходить з неї або перестає бути членом Ради Європи.

Стаття 16

Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє держави-члени Ради про:

На посвiдчення чого нижчепiдписанi належним чином на те уповноваженi представники пiдписали цю Конвенцію.

Вчинено у Страсбурзi двадцять сьомого дня січня мiсяця 1977 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примiрнику, який зберiгатиметься в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвiдченi копiї Конвенції кожнiй державi, яка пiдписала цю Конвенцію.

European Treaty Series/90