Парламентська Асамблея Ради Європи

25 червня 1996 року

1403-25/6/96 док. 7589

Доповідь ¹
про скасування смертної кари в Європі

(Доповідач - пані Ренате Вольвенд, Ліхтенштейн, група Європейської народної партії)

Короткий виклад

Від часу останнього обговорення у 1994 році Парламентською Асамблеєю питання про скасування смертної кари відбулись нові зміни: чотири держави - члени Ради Європи повністю скасували смертну кару, а окремі нові держави - члени зобов”язазались зробити те ж саме у визначений строк, водночас увівши мораторій на виконання смертних вироків.

На жаль, Асамблея має підстави вважати, що деякі країни не дотримуються своїх зобов”язань і страчували ув”язнених, або збираються це робити. Асамблея настійливо вимагає, щоб Росія, Україна і Литва поважали свої зобов”язання щодо негайного введення мораторію на виконання вироків та скасування смертної кари. Вона застерігає ці країни щодо наслідків, передбачених Директивою № 508 (1995), якщо і надалі будуть порушуватись їхні зобов”язання , зокрема виконуватимуться смертні вироки.

Крім того, Асамблея знову висловлює свою пропозицію щодо підтримки країн, які хочуть скасувати смертнe карe і рекомендує Комітету Міністрів nt; здійснювати таку підтримку.

 _______________________________

¹ Комісії з правових питань та прав людини 

I. Проект резолюції

1. Парламентська Асамблея нагадує про свою Резолюцію 1044 відносно скасування смертної кари. Вона вітає повне скасування протягом двох останніх років смертної кари в Італії, Іспанії, Молдові та Бельгії, що є найкращим прикладом для наслідування іншими державами.

3. Дізнавшись, що мораторій на виконання смертних вироків, який Росія зобов”язалась ввести під час вступу до Ради Європи, знаходиться під загрозою зриву, Асамблея вимагає, щоб Росія поважала зобов”язання, які вона взяла на себе, і припинила виконання смертних вироків. Зокрема, Асамблея зазначила, що сорок шість засуджених до смертної кари осіб знаходяться в камерах смертників, а заяви про їхнє помилування були відхилені в цьому році Президентом Російської Федерації.

4. Асамблея закликає Росію, Україну та Литву поважати їхні зобов”язання стосовно введення мораторію на виконная смертних вироків та негайного скасування смертної кари. Вона попереджає ці країни про те, що подальші порушення їхніх зобов”язань, особливо страта засуджених на смерть, матимуть наслідки, які передбачені в Директиві № 508.

5. З огляду на незаперечні доводи проти застосування смертної кари Асамблея настійно запрошує Литву негайно запровадити мораторій на виконання смертних вироків. Вона запрошує держави - члени Ради Європи, в законодавстві яких закріплено інститут смертної кари, однак це покарання практично не застосовується (Албанія, Болгарія, Естонія, Кіпр, Мальта, Об”єднане Королівство, Польща, Туреччина), скасувати якомога швидше смертну кару de jure. Вона також запрошує всі держави - члени Ради Європи, які ще цього не зробили, підписати та ратифікувати Протокол № 6 до Європейської Конвенції з прав людини. 

6. Посилаючись на Резолюцію 1044 (1994), Асамблея нагадує державам - кандидатам на вступ до Ради Європи, що для неї є найбільш вагомою умовою волевиявлення підписати та ратифікувати Протокол № 6 до Європейської Конвенції з прав людини, а також введення мораторію до вступу в члени. Вона також рекомендує державам - кандидатам переглянути з часом їхню політику стосовно смертної кари.

7. Асамблея заявляє про свою волю допомагати тим державам, які бажають скасувати смертну кару, і буде продовжувати слідкувати з близьких позицій за розвитком ситуації.

8. В інтересах побудови світу, основою якого буде повага до життя, прав людини та верховенства права, Асамблея запрошує всі парламенти світу, які ще цього не зробили, скасувати до кінця цього тисячоліття смертну кару за всі злочини, наслідуючи в цьому приклад більшості держав Ради Європи.

9. Нарешті, Асамблея звертається до глав держав та всіх парламентів, в країнах яких були винесені смертні вироки, з тим, щоб вони виявили своє милосердя до засуджених. 

ІІ. Проект рекомендації

1. Асамблея нагадує про свою Рекомендацію 1246 (1994) відносно скасування смертної кари. Вона вітає рішення Комітета Міністрів від 16 січня 1996 року щодо заохочення держав-членів, які ще не скасували смертну кару, встановити de facto чи de jure мораторій на виконання смертних вироків. 

2. В той же час вона шкодує за тим, що Комітет Міністрів ще не прийняв рішення щодо найбільш важливих пропозицій, які вміщено в параграфі 6 цих рекомендацій.

3. Асамблея рекомендує, щоб Комітет Міністрів, не вагаючись, почав діяти у відповідності до Рекомендації 1246 (1994). Зокрема, Асамблея рекомендує Комітету Міністрів виробити додатковий протокол до Європейської Конвенції з прав людини, який скасує смертну кару як в мирний, так і в воєнний час, і зобов”язуватиме держави, що його підпишуть, не вводити знову смертну кару ні за яких обставин, а також встановити механізм контролю під наглядом Генерального Секретаря. 

4. Посилаючись на Резолюцію ... (1996) Асамблея рекомендує, між іншим, щоб Комітет Міністрів надавав допомогу в її зусиллях домагатися скасування смертної кари в усіх державах - членах Ради Європи через:

і. надання фінансової та матеріально-технічної підтримки тим країнам, які виступають з пропозицією провести національну кампанію по інформуванню щодо скасування смертної кари; 

іі. організацію широкомасштабної міжнародної конференції про зміни в сфері скасування смертної кари, яку буде проведено в 1997 році в країні, яка ще не відмінила de facto смертну кару;

ііі. звернення уваги на ставлення держав - кандидатів до смертної кари в той час, коли приймається рішення про їхнє прийняття в повноправні члени Ради Європи та враховуючи ставлення країн, що зберігають це покарання, під час процесу моніторинга з боку держав -членів над їхніми зобов”язаннями.

III. Проект розпорядження

1. Асамблея, посилаючись на Резолюцію ... (1996) та Рекомендацію ... (1996), звертається до своїх комісій, які вповноважені здійснювати нагляд над зобов”язаннями та угодами держав-членів, приділити особливу увагу тому, як окремі держави дотримуються взятих ними зобов”язань ввести мораторій на виконання смертних вироків та підписати, ратифікувати і застосовувати Протокол № 6 до Європейської Конвенції з прав людини, який скасовує смертну кару в мирний час. 

2. Крім того, Асамблея дає доручення своїй комісії з правових питань та прав людини організувати один або два семінари зі смертної кари в Європі і підготувати доповідь про подальший розвиток цього питання.

IV. Пояснювальний меморандум пані Вольвенд

А. Вступ

1. 4 жовтня 1994 року Асамблея прийняла Резолюцію 1044 (1994) та Рекомендацію 1246 (1994) щодо скасування смерної кари (додаток І), на основі доповіді (Док. 7154), яку представив мій попередник пан Ханс Гьоран Франк. Доповідач на підставі об”єктивних даних визначив сильну аболіціоністичну тенденцію, яка існувала на той час в державах - членах Ради Європи. Асамблея підтримала його, рекомендувавши Комітетові Міністрів розробити додатковий протокол до Європейської Конвенції з прав людини (ЄКПЛ), який скасує смертну кару як в мирний, так і в воєнний час, і зобов”язуватиме держави, що його підпишуть, не вводити знову смертну кару ні за яких обставин. Асамблея також рекомендувала встановити механізм контролю під наглядом Генерального Секретаря та організувати у 1995 роуці конференцію з питання скасування смертної кари.

2. Окрім того - і це, можливо, є більш значимим - Асамблея прийняла рішення про те, що волевиявлення ратифікувати Протокол № 6 ЄКПЛ, який скасовує смертну кару в мирний час, має бути визначальною умовою при вступі до Ради Європи. Внаслідок цього з жовтня 1994 року всі держави - кандидати повинні були під час процедури прийняття в члени брати на себе зобов”язання по відношенню до Асамблеї підписати та ратифікувати у визначений срок названий протокол. Держави, в яких, ще здійснювалась страта ув”язнених, що їх було засуджено до смертної кари, зобов”язувались, між тим, ввести мораторій на виконання смертних вироків. Мораторій мав набрати чинності від дати їхнього приєднання до Ради Європи.

3. Ці заходи повинні були гарантувати припинення страти ув”язнених у всій Європі, що мало б знаменувати перший етап до цілковитого скасування смертної кари у всьому регіоні. Це має стати дійсністю в сучасних демократичних державах, які побудовані на засадах поваги до прав людини та верховенстві права. Хоч відразу після парламенських засідань у 1994 році і були зареєстровані значні здобутки - чотири країни повністю скасували смертну кару, - однак інші країни, на жаль, не відгукнулись на заклик Асамблеї, і не дотримуються взятих на себе в цій області зобов”язань.

4. Можливо, найбільш серйозним фактом є те, що багато держав - членів Ради Європи не дотримуються мораторію на виконання смертних вироків: держава вже позбавила життя багатьох ув”язнених - в більшості це молоді люди - та передбачає виконання нових смертних вироків. Такий розвиток видається катастрофічним не лише для радикалів-аболіціоністів, до яких я належу; навіть прибічники смертної кари - такої, що застовується як судове покарання - мають відчути жах від цих останніх подій. Врешті, важко розглядати судову систему країн, які здійснюють смертні вироки, як таку, що є достатньо сталою, для того щоб гарантувати цілком справедливе судове рішення, без ризику допуститися судової помилки. Ризик того, що може бути страченою невинна особа, є надміру високим, щоб можна було його приймати. 

5. Отримавши повідомлення про те, що засудженні до смертної кари злочинці могли б бути врятовані від неминучої смерті, якщо Рада Європи своєчасно втрутиться, та беручи до уваги наведені вище факти, Комісія з правових питань та прав людини запропонувала провести негайне обговорення, з тим, щоб здійснювати подальші кроки в руслі доповіді від 1994 року п. Франка. Враховуючи терміновість ситуації, я задовольнюсь звітом про події двох останніх років та роз”ясненням моїх рекомендацій. Для отримання більш детальної аргументації на користь скасування смертної кари я відсилаю зацікавлених читачів до прекрасної доповіді пана Франка.¹

Б. Позитивні та негативні факти, що мали місце від жовтня 1994 року

6. Наступні параграфи базуються на інформації, яку було отримано від влад Бельгії, Латвії, Литви та Польщі, що своєчасно відповіли на короткий перелік питань, який я розіслала на початку червня до декількох країн. Я висловлюю глибоку подяку владам цих країн за їхню швидку відповідь та добру співпрацю. Стосовно інших країн, то я посилаюсь на інформацію, яку було отримано від неурядових організацій (NGOs), з преси та з інших джерел. Я не розглядала країни, в яких ситуація залишилась незмінною від 1994 року², решта країн розташована в алфавітному порядку.

7. Комітет Міністрів Ради Європи в своїй проміжній відповіді від 16 січня 1996 року “заохотив дежави-члени, які ще не скасували смертної кари, ввести мораторій de facto чи de jure на виконання смертних вироків”. 

Албанія 

29 червня 1995 року Албанія взяла на себе зобов”язання “протягом трьох років з моменту приєднання підписати, ратифікувати та застосовувати Протокол № 6 Європейської Конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та ввести мораторій на виконання смертного вироку” (Висновок³ № 189 (1995), параграф 17.іі). Доповідачі, яким було доручено здіснювати нагляд за дотриманням Албанією зобов”язань та угод отримали від Президента Республіки запевнення, що Албанія в зазначений період дотримується офіційного мораторію на виконання смертних вироків. Однак, згідно деяким інформаційним джерелам, три особи були недавно засуджені до страти згідно закону Албанії про анти-геноцид. 

¹ Док. 7154, сторінки 5-11. 

² Зверніться, будь ласка, до документу 7154, стор. 11-19 за інформацією стосовно цих країн.

³ всі згадувані висновки є висновками Парламентської Асамблеї, які пропонуються під час прийняття держав до Ради Європи.

Бельгія

9. Проект закону про повне і цілковите скасування смертної кари в Бельгії було прийнятий недавно Палатою заступників. Законодавство Бельгії до сьогоднішнього дня передбачає смертну кару за цілий ряд злочинів, хоч за останній час виконання смертних вироків не відбувалось. Бельгія підписала Протокол № 6 до ЄКПЛ.

Болгарія

10. Болгарія встановила мораторій на виконання смертних вироків 20 липня 1990 року. Парламент Болгарії зараз вивчає проект закону, підготовлений міністром внутрішніх справ. Багато засуджених до смертної кари злочинців знаходяться під загрозою негайної страти у випадку, якщо закон буде схвалено.

Естонія

11. В Естонії зберігається мораторій на виконання смертних вироків, який було проголошено Президентом Мері під час його вступу на посаду Президента. Остання страта мала місце у вересні 1991 року. Вісім засуджених до страти знаходяться сьогодні у в”язниці. (Два інші ув”язнені, яким було винесено смертний вирок після отримання державою незалежності, були помилувані Президентом Республіки). Сім із восьми засуджених до смертної кари злочинців зверталися з апеляціями або до Верховного суду, або до Президента Республіки. Що стосується восьмого злочинця, вбивцю, який відмовився просити про помилування, то він становить серйозну проблему.

12. Естонія підписала Протокол № 6 до ЄКПЛ 14 травня 1993 року. У лютому 1996 року Рада по запобіганню злочинам, президент якої є Міністром юстиції, зібралася для вивчення можливої ратифікації Протоколу. Рада дійшла висновку про те, що смертна кара має бути скасована в Естонії, але це може бути здійснено лише після зміни Кримінального кодексу Естонії, з тим, щоб можна було виносити за злочини вирок “довічне ув”язнення”(максимальний сучасний строк покарання - п”ятнадцять років). Уряд погодився з таким висновком. В лютому 1996 року Міністр юстиції проінформував доповідачів, які здійнюють нагляд за дотриманням Естонією її зобов”язань та угод, про те, що він сподівається, що до Кримінального кодексу можуть бути внесені зміни відносно цих питань вже в лютому 1997 року. Під час вступу до Ради Європи Естонія офіційно не брала на себе зобов”язання скасувати смертну кару.

Іспанія

13. Іспанія, яка зберігала смертну кару лише як покарання за найбільш важкі воєнні злочини під час війни, повністю скасувала її у 1995 році голосуванням у парламенті. 

Італія

14. Італія повністю скасувала смертну кару у 1994 році, залишивши цю міру покарання за окремі воєнні злочини, що скоюються під час війни.

“Колишня югославська Республіка Македонія”

15. 27 вересня 1995 року “Колишня югославська Республіка Македонія” взяла на себе зобов”язання “протягом одного року з дня вступу підписати та ратифікувати Протокол № 6 Європейської Конвенції з прав та основних свобод людини, який передбачає скасування смертної кари, у відповідності зі статтею 10 Конституції від 17 листопада 1991 року” (Висновок № 191 (1995), параграф 10.іі). Оскільки смертна кара вже була скасована цією країною, то ситуація не є проблематичною. 14 червня 1996 року країна підписала Протокол № 6 ЄКПЛ.

Латвія

16. Хоч вона й взяла на себе зобов”язання 31 січня 1995 року під час процедури вступу “ратифікувати (...) Протокол № 6 протягом періоду, який у визначенні Резолюції 1031 (1994) Асамблеї нормально не має перевищувати одного року від часу вступу” (Висновок № 183 (1995), параграф 10.b), Латвія ще не підписала, і, тим паче, не ратифікувала протокол. Навпаки, Латвія після вступу до Ради Європи виконала два смертні вироки через розстріл (26 січня 1996 року). З 1994 по 1996 рік було винесено вісім смертних вироків, всі за вбивство при обтяжуючих обставинах; сьогодні двоє злочинців очікують на виконання вироку.

17. Сучасний кримінальний кодекс Латвії пердбачає смертну кару за шість злочинів: бандитизм, дії по дезоргапнізації функціонування пенітеніарних закладів при обтяжуючих обставинах, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, або згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, угон або захоплення повітряного судна при обтяжуючих обставинах (hijacking), виготовлення фальшивих грошей чи фальшивих цінних паперів (якщо такі дії носять постійних характер). Ще не є остаточно з”ясованим, чи буде включено смертно кару в новий кримінальний кодекс, який зараз розроблюється. 

Литва

18. Литва під час свого вступу до Ради Європи не брала формальних зобов”язань скасувати смертну кару та встановити мораторій на виконання смертних вироків. За період 1994-1996 року було виконано три смертні вироки та одного злочинця, якого було засуджено до страти у 1993 році, було помилувано Президентом, його вирок було замінено на довічне ув”язнення. У 1994-1996 роках суди винесли дванадцять смертних вироків (через розстріл), всі за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, - єдиний злочин, за який в Литві передбачається смертна кара.

19. З дев”яти злочинців, засуджених до смертної кари, троє очікують рішення апелятивного суду або касаційного суду, шість звернулись з проханням про помилування до Президента Республіки. Позитивним фактом є те, що міністерство юстиції за дорученням Президента Республіки підготувало проект закону про призупинення смертної кари. Зараз проект закону розглядається в адміністрації Президента Республіки Литва.

Молдова

20. 8 грудня 1995 року парламент Молдови одноголосно проголосував за вилучення смертної кари з кримінального кодексу Молдови та за її заміну тюремним ув”язненням від двадцяти п”яти років до довічного ув”язнення. У лютому 1996 року дев”ятнадцятьом злочинцям, яких було засуджено до смертної кари, і які очікували на виконання вироку, президентським указом було замінено міру покарання на довічне ув”язнення. 2 травня 1996 року Молдова підписала додатковий Протокол № 6 до ЄКПЛ. Країна, таким чином, виконала більшу частину своїх зобов”язань від 27 червня 1995 року “протягом трьох років з моменту приєднання підписати і ратифікувати Протокол № 6 Європейської Конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та дотримуватись мораторію на виконання смертних вироків” (Висновок № 188 (1995), параграф 11.с).

Польща

21. Тимчасовий мораторій на виконання смертних вироків було запроваджено в Польщі у відповідності до закону про доповнення до кримінального кодексу від 12 серпня 1995 року. Згідно статті 5 цього закону, “засуджені до смертної кари особи не будуть страчені протягом п”яти років після набуття чинності цим законом”. Однак, польське законодавство передбачає смертну кару за чотири злочини: вбивство, державна зрада, антидержавні дії, посягання на життя державного діяча. За останні два роки лише четирьом злочинцям було винесено смертний вирок судами першої інстанції (всім - за скоєне вбиство), рішення якого ще не є остаточним. Від 1980 року у Польщі не здійснюється виконання смертних вироків. 

Росія

22. 25 січня 1996 року Росія взяла на себе зобов”язання “протягом одного року з моменту вступу підписати та протягом трьох років ратифікувати Протокол № 6 Європейської Конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та ввести мораторій на виконання смертного вироку, який набирає чинності з дня приєднання (Висновок № 193 (1996), параграф 10.іі). В 1994 році, згідно офіційної інформації, були страчені 19 злочинців, 134 були помилувані Президентом Федерації. В 1995 році, згідно тієї ж самої інформації, мали місце 86 виконаних смертних вироків і лише 5 помилувань.Голова Комісії з помилування пан Анатолій Приставкін, відомий письменник, у лютому 1996 року, після вступу Росії до Ради Європи, надіслав Президентові 31 заяву про помилування. Всі вони були відхилені, так само як і п”ятнадцять інших заяв, які були надіслані Президентові від Генерального Прокурора. Суперечлива інформація, якою ми володіємо, не дозволяє встановити, чи ці сорок шість смертних вироків були виконані, і тим самим відбулось порушення мораторію, чи швидкі дії Ради Європи могли б ще врятувати ці життя¹. 

23. Неурядова організація “Міжнародна Амністія” вважає, що до смертної кари засуджено 710 злочинців. Стаття 20 російської Конституції визначає смертну кару як виключну міру покарання, на час до її скасування, за особливо тяжкі злочини проти життя; однак чинне російське законодавство передбачає смертну кару за цілий ряд злочинів (не менше двадцяти восьми), серед яких: злочини проти держави (такі, як шпигунство), терористичні акти, бандитизм, згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, та підбурювання до безпорядків у виправних закладах.

24. 16 травня 1996 року Президент Єльцин оприлюднив указ про “поступове скорочення кількості смертних вироків, що виконуються з нагоди вступу Росії до Ради Європи”. В цьому указі урядові дається вказівка підготувати протягом місяця, з тим, щоб передати до Думи, проект федерального закону про приєднання до Протоколу № 6 ЄКПЛ. Було також висловлено побажання російському парламенту розглянути в рамках обговорення проекту кримінального кодексу питання про скорочення злочинів, за які передбачається смертна кара. Фактом, що викликає найбільше занепокоєння, є, згідно неофіційних повідомлень, намір Президента реструктурувати Комісію з помилування, замінивши авторитетних осіб, які сьогодні є її членами, на чиновників з різних урядових установ. 

25. Президент Російської Федерації недавно підписав новий кримінальний кодекс, який набере чинності 1 січня 1997 року. Кількість злочинів, за які буде передбачено смертну кару, скорочено з 28 до п”яти, що є кроком у правильному напрямку.

¹ Див. Додаток ІІ до виступу пана Біндіга

 Словаччина

 Угорщина

Україна

С. Непотрібність смертної кари

29. Наведний вище розвиток ситуації показує, що європейські демократичні та стабільні країни, зокрема, країни західної Європи, все більше переконуються в тому, що немає ніякої необхідності застосовувати смертну кару, і що в ній більше поганого, аніж доброго. З іншого боку, у центральній та східній Європі спостерігається нова тенденція, відповідно до якої смертна кара розглядається як необхідне зло, для того, щоб запобігти значному зростанню злочинності. Населення цих країн, зокрема, ще не є готовим прийняти скасування смертної кари, навіть якщо за це виступають видатні громадські діячі.

30. Ось чому я зараз маю повернутись до одного з основних аргументів на користь скасування смертної кари - її непотрібності. В Росії, Литві та Естонії звичайний перехожий на вулиці висловиться за збереження смертної кари, оскільки він думає, що це може зменшити рівень злочинності. Цей аргумент про “залякування” є цілком помилковим. Здійснені недавно Організацією Об”єднаних Націй дослідження (1988) про зв”язок між смертною карою та рівнем злочинності демонструють відсутність “наукових даних, які б підтверджували, що смертна кара має більший ефект залякування, ніж довічне ув”язнення. Маловірогідним є те, щоб такий доказ було колись знайдено. Наявні загальні дані не дають підтвердження гіпотезі про залякувальний ефект”.

31. Досвід держав-аболіціоністів має бути достатньо переконливим доказом. Так, рівень злочинності в Канаді продовжує зменшуватись після скасування в 1976 році смертної кари за вбивства, тоді як в Сполучених Штатах, які знову ввели смертну кару в 1977 році, спостерігається постійне зростання злочинів, пов”язаних з насильством, зокрема, вбивства. Жодна з аболіціоністських країн не зазнала різких та таких, що викликають стурбованість, змін в рості злочинності після скасування смертної кари. Навпаки, тоді як смертна кара робила суспільство більш жорстоким, скасування смертної кари , мало , загалом, позитивний результат. Досвід країн, які зберігають смертну кару, говорить сам за себе: в Росії, наприклад, не потурбували жодного із замовних убивць, які вбили за останні декілька років 39 московських банкірів, і мафія владарює в цій країні. Смертна кара цього не змінить.

32. В той же час, найбільш серйозним аргументом є ризик страти невинної особи. Згідно проведеного в 1987 році дослідження¹, 350 осіб, яких було засуджено до смертної кари за час з 1900 по 1985 рік, не були винні в злочинах, в яких вони звинувачувались. Дехто з засуджених уникнув смертного вироку за декілька хвилин до виконання вироку, але 23 були страчені. Якщо таке відбувається в Сполучених Штатах - країні, яка має демократичні традиції та побудовану правову державу, то ризик страти невинуватих осіб в Росіїї чи в Україні має біти тим більший, оскільки система кримінального судочинства цих країн походить безпосередньо від тоталітарної держави і ще не є дійсно зреформованою. 

¹ Цитується за “Міжнародною Амністією”, “Цифри та факти зі смертної кари”, 31 березня 1996 року, стор. 4.

33. Іншим доводом, що інколи наводиться на користь збереження смертної кари, є наявна громадська думка. Опитування громадської думки показують значну підтримку смертної кари, зокрема, в часи зростання рівня злочинності, або ж після особливо жорстокого або ницого злочину. Але історія досліджень свідчить, що відношення населення до смертної кари змінюється після детальнішого ознайомлення з фактами та з аболіціоністським досвідом. В Німеччині, наприклад, громадська думка цілком змінилась після скасування смертної кари, можливо, через те, що не було негативних наслідків скасування смертної кари і вже протягом довгого часу аболіціонізм знаходить постійну підтримку громадської думки.

34. Останній аргумент, який приводять на користь збереження смертної кари, є, можливо, властивим лише для Росії: ув”язнення засуджених протягом всього їхнього життя буде коштувати дуже дорого, і щороку потрібно буде будувати нову в”язницю для осіб, яких буде засуджено до смертного покарання. Якщо не брати до уваги той факт, що це останнє твердження є сильно перебільшеним (в Росії після розпаду в 1991 році Радянського Союзу було страчено “лише” 125 осіб), то я ще ніколи не чула такого жорстокого висловлювання, в якому відсутня всяка повага до людського життя. Це є цілковитим нерозумінням того, що правами людини наділені всі без винятку, включаючи і злочинців. Згідно такому міркуванню, тортури могли б бути дешевшим засобом досягнення зізнання, аніж довгий судовий процес. Однак, тортури не розглядаются як альтернатива навіть тими ж самими російськими посадовими особами, які наводили приведений вище аргумент. Більше того, фінансові проблеми російських в”язниць пов”язані, в першу чергу, не з 700 засудженими, що очікують на виконання смертного вироку, а з тисячами осіб, які утримуються в камерах попереднього ув”язнення. ¹

¹ Це пояснюється тим фактом, що в Росії багато осіб, які підозрюються в скоєнні злочинів (інколи незначних, таких, як дрібні крадіжки, управління транспортним засобом в стані сп”яніння, та ін.), утримуються в попередньому ув”язненні протягом великого проміжку часу, інколи протягом років, тоді як в інших європейських країнах вони навіть не перебувають в ув”язненні.

D. Висновки

36. По-перше, Комітет Міністрів і Парламентська Асамблея повинні здійснювати тиск на країни, які явно порушують свої зобов”язання щодо введення мораторію на виконання смертних вироків (Росія, Україна), або щодо скасування смертної кари (Литва), вимагаючи від них негайного виконання їхніх зобов”язань. Якщо цей тривожний заклик не буде почуто, необхідно розглянути можливість застосування санкцій; якщо йдеться про Асамблею, то це санкції, що передбачені в Рішенні № 508 (1995).

37. По-друге, два головні органи Ради Європи повинні заохотити держави-члени ввести мораторій на виконнання смертних вироків (Латвія, Литва, Росія, Україна), а ті з них, в законодавстві яких закріпдена смертна кара, скасувати її de jure (Албанія, Болгарія, Естонія, Кіпр, Мальта, Об”єднане Королівство, Польща, Туреччина). Мораторій на виконання смертних вироків є лише першим кроком до скасування смертної кари, оскільки дуже легко зняти мораторій, наприклад, щоб догодити непостійній громадській думці. Така, що набула чинності, міжнародна угода про не-введення смерної кари є ультимативною вимогою для збереження вже скасованої смертної кари.

38. Потрібно запросити ті держави-члени, які ще не підписали та не ратифікували протокол № 6 до ЄКПЛ, зробити це якомога швидше. Комітет Міністрів і Парламентська Асамблея повинні заохотити ті держави-члени, що, як здається, можуть скасувати мораторій на виконання смертних вироків (Болгарія), або знову ввести смертну кару (Словачччина та Угорщина), не робити цього, та нагадати їм про їхні міжнародні зобов”язання, що теж не дозволяють їм так чинити.

39. Рада Європи має допомогти в досягненні запланованого тим країнам, які бажають скасувати смертну кару. Зокрема, проведення національної інформаційної кампанії про непотрібність смертної кари має бути підтримано фінансово та матеріально в тих країнах, наприклад, в Естонії, які виступають з таким проханням. Міжнародна конференція про скасування смертної кари, яку Парламентська Асамблея рекомендувала Комітету Міністрів провести в 1995 році, повинна відбутись в 1997 році. Парламентська Асамблея має сама організувати один або два семінари, або колоквіуми з цієї теми в країнах, які висловлюють зацікавленість бути стороною, що прийматиме (наприклад, Україна та Естонія), запрошуючи на такі заходи як міжнародних експертів, так і визначних осіб або відповідальних працівників державного або місцевого рівня, а також, як я вже згадувала, Комісію у зв”язках з європейськими країнами-не-членами.

40. Швидка підготовка додаткового протоколу до Європейської Конвенції з прав людини, який скасує смертну кару як в мирний, так і в воєнний час, а також встановлення механізму контролю під наглядом Генерального Секретаря Ради Європи, як це рекомендував зробити Комітет Міністрів в 1994 році, доповнять заходи, які ми маємо здійснити і забезпечити досягнення того, щоб наша мета - гуманна Європа, збудована на підвалинах поваги до життя, прав людини та верховенстві права - стала реальністю до кінця цього тисячоліття. 

---

Додаток І

Парламентська Асамблея Ради Європи

РЕЗОЛЮЦІЯ № 1044 (1994)  про скасування смертної кари

2. Асамблея висловлює жаль з приводу того, що Ліхтенштейн, Туреччина і Україна не відповили на запитання стосовно смертної кари, які були їм надіслані Головою Комітету з Правових питань і Прав Людини у березні 1994 року так само, як і всім країнам-членам, а також тим країнам, чиї законодавчі асамблеї мають статус спеціального запрошеного. 

3. Беручи до уваги неспростовні аргументи проти застосування смертної кари, вона закликає парламенти всіх держав-членів Ради Європи та всіх держав, чиї законодавчі асамблеї мають статус спеціального запрошеного в Асамблеї, і які залишили смертну кару за злочини, скоєні в мирний і/або військовий час, повністю виключити її з усього чинного законодавства.

4. Асамблея також вимагає від усіх своїх членів взяти особисту участь у діях, спрямованих на скасування смертної кари у своїх країнах.

5. Вона запрошує всі держави - члени Ради Європи, які ще не зробили цього, негайно підписати і ратиіфкувати Протокол №6 до Європейської Конвенції з Прав Людини.

6. Відповідна імплементація додаткового протоколу до Європейської Конвенції з Прав Людини має стати предметом постійної турботи Асамблеї, а готовність ратифікувати протокол - передумовою членства у Раді Європи. 

7. Асамблея закликає всі парламенти світу, які досі не скасували смертної кари, беручи приклад з більшості держав-членів Ради Європи, негайно це зробити. 

8. Нарешті, вона вимагає від усіх глав держав і парламентів країн, в яких виконуються смертні вироки, виявити милість до засуджених. 

Парламентська Асамблея Ради Європи

РЕКОМЕНДАЦІЯ № 1246 (1994)* про скасування смертної кари

 1. Парламентська Асамблея висловлює жаль з приводу того, що законодавство одиннадцяти держав-членів Ради Європи та семи держав, чиї законодавчі асамблеї мають статус спеціально запрошеного, все ще передбачає смертну кару.

2. Глибоко вражає той факт, що п’ятдесят дев’ять осіб були страчені на законних підставах минулого року і принаймні 575 засуджених, як відомо, зараз чекають на страту.

3. Асамблея вважає, що смертна кара не має законного місця у карних системах сучасного цивілізованного суспільства, і що її застосування можна насправді порівняти з катуванням і розглядати, як нелюдське і таке, що принижує, покарання за змістом Статті 3 Європейської Конвенції з Прав Людини. 

4. Вона також нагадує, що застосування смертної кари як засобу залякування виявилось неефективним і трагічним через страти невинних людей внаслідок завжди можливих помилок людського правосуддя. 

5. Вона підкреслює, що, загалом, норми права, які чинні за спеціальних обставин, мають не відрізнятись від звичайних норм доти, доки не з’явиться “гарний привід” для цього. Асамблея гадає, що не існує ніяких підстав для того, щоб смертна кара застосовувалась під час війни, якщо вона не застосовується в мирний час. Навпаки, вважає вона, існує дуже важлива причина для того, щоб смертна кара ніколи не застосовувалась під час війни: смертні вироки, що виносяться у такий час, повинні відлякувати інших осіб від скоєння аналогічних злочинів і звичайно виконуються дуже швидко з тим, щоб не втратити ефекту залякування. Внаслідок цього в емоційно напруженій атмосфері війни виникає брак правового захисту і дуже підсилюється ризик страти невинно засуджених. 

* Дебати Асамблеї 4 жовтня 1994 року (25 засідання) (див. Док. 7154, Доповідь Комітету з Правових Питань і Прав Людини, доповідач п. Франк). Текст прийнятий Асамблеєю 4 жовтня 1994 року (25 засідання).

6. Тому Асамблея рекомендує Комітетові Міністрів:

і. підготовувати додатковий протокол до Європейської Конвенції з Прав Людини, що забороняє смертну кару як у мирний час, так і під час війни, а також зобов’язує тих, хто його підписав, ні за яких обставин не вводити її знов;

іі. заснувати при Генеральному Секретареві контрольний механізм, до якого увійдуть як держави-члени, так і держави, чиї законодавчі асамблеї мають статус спеціального запрошеного:

б. запрошує ці комісії регулярно доповідати Генеральному Секретарю Ради Європи кожні шість місяців про свою діяльність; 

в. закликає негайно ввести мораторій на виконання смертних вироків ще до того, як комісія виконає свої завдання;

г. зобов’язує комісії негайно повідомляти Генерального Секретаря Ради Європи про всі випадки виконання смертних вироків та їх винесення, і детально інформувати його про всі обставини, що стосуються таких справ;

д. зобов’язує будь-яку країну, що планує виконання смертної кари, відкласти її на шість місяців з моменту повідомлення Генерального Секретаря, протягом яких він може надіслати делегацію для проведення розслідування та підготовки рекомендацій для даної країни;

ііі. організувати в 1995 році конференцію про скасування смертної кари за участю всіх держав-членів і тих держав, що мають статус спеціального запрошеного;

іv. у відповідності з практикою Європейського Суду з Прав Людини, щзо існує, не дозволяти екстрадицію будь-якої особи до країни, в якій він чи вона наражаються на небезпеку бути засудженими до страти або поміщенню до “камери смертників”;

v. при вирішенні питання про повне членство держав-заявників у Раді Європи брати до уваги їхнє ставлення до смертної кари.

ДОДАТОК ІІ

Короткий звіт про зустріч, яка відбулась у Москві 31 травня 1996 року, між п. Р. Біндігом,  доповідачем з питань дотримання зобов’язань Російської Федерації, та п. О. Приставкіним, Головою Президентської Комісії з помилування 

1. 25 квітня 1996 року Комітет з Правових Питань і Прав Людини вирішив розпочати перевірку, згідно з Директивою № 508 (1995) про дотримання зобов’язань Російської Федерації, і призначив мене доповідачем. Однією з головних причин цього було одержання інформації про те, як Російська Федерація виконувала своє зобов’язання “підписати протягом одного року та ратифікувати протягом трьох років з часу вступу до Ради Європи Протокол № 6 до Європейської Конвенції з Прав Людини (ЄКПЛ) про скасування смертної кари в мирний час, і ввести мораторій на її виконання з дня вступу” (Висновок № 193 (1996), параграф 10.іі). 

2. У Москві на засіданні Спеціальної Комісії з Чечні (29 травня-2 червня 1996 року) я запитав Голову Президентської Комісіі з помилування п. О. Приставкіна про робочі методи і законодавче забезпечення діяльності Комісії з помилування, а також про останні заходи, пов’язані з вирішенням питання про смертну кару. Засідання відбулось у п’ятницю, 31 травня 1996 року, в приміщенні Комісії з помилування.

3. Згідно Конституції Росії Президент Російської Федерації має право “гарантувати помилування”. Для надання йому допомоги у здійсненні цього завдання створено Комісію з помилування. У Коміії 15 членів, які призначаються Президентом за поданням Голови Комісії. Усі члени Комісії, як і сам Голова, є відомими громадськими діячами: це - письменники, артисти, філософи та ін. Вони не одержують жодної грошової компенсації за свою роботу в Комісії. Діяльність Комісії побудовано за демократичними принципами. 

4. Діяльність Комісії з помилування та її завдання ще не визначені в російському національному законодавстві, хоча один параграф у проекті нового Кримінального Кодексу формулює її статус. Комісія з помилування опікується також справами, що знаходяться під військовою юрисдикцією. З моменту створення у 1991 році було кілька спроб обмежити завдання Комісії або взагалі ігнорувати її діяльність. Наприклад, поширились чутки про те, що Комісія не повинна висловлювати своє судження з усіх справ, що подані на помилування, але виключно з тих, якими займається особисто Президент Російської Федерації.

5. Комісія з помилування розглядає всі прохання про помилування в російській пенітенціарній системі. Більш ніж 7000 прохань щорічно проходить через Комісію, яка налічує всього 12 співробітників. Комісія збирається один раз на тиждень (у більшості випадків присутні всі члени) і приймає рішення щодо рекомендацій Президенту. Більшіть справ стосуються полегшення покарання чи звільнення засуджених після того, як вони відбули половину строку покарання. Звичайно, Президент зважає на рекомендації Комісії у таких справах.

6. У таблиці, що додається, ви знайдете статистичні дані стосовно смертних вироків у Росії. Їх кількість до 1990 року відображає ситуацію до створення Комісії з помилування під головуванням О. Приставкіна.* Дані свідчать про те, що кількість засуджених, прохання яких про помилування було задоволено, значно скоротилась, починаючи з 1995 року і, відповідно, кількість страт збільшилась. В останнє Президент дарував помилування засудженим до смертного покарання у січні-лютому 1995 року. З того часу він відхилив усі прохання про помилування.

7. Комісія рекомендувала дарувати помилування п’ятдесяти п’яти засудженим, що знаходились у камері смертників у 1995 році.** Коли стало зрозумілим, що Президент не даруватиме жодного помилування, Комісія вирішила “працювати над проханнями про помилування більш детально”.

8. Генеральний Прокурор скаржився Президенту на те, що в Комісії з помилувань “довго розглядаються прохання про помилування” і запропонував розпустити її. Міністр Внутрішніх Справ, Генеральний Прокурор і Голова Верховної Ради всі разом здійснювали тиск на Президента з тим, щоб виконувати смертні вироки, тому що занадто багато засуджених чекають на неї.

9. Після вступу Росії до Ради Європи Комісія з помилувань передала Президенту тридцять одну справу на помилування, нагадавши Президенту про зобов’язання Росії ввести мораторій на їх виконання та підписати і ратиіфкувати Протокол № 6 до ЄКПЛ після вступу до Ради Європи. Проте Президент відхилив всі тридцять одне прохання про помилування.

* П’ятнадцять відхилених прохань про помилування в 1991 році було знов розглянуто за старою системою.

** Вісімдесят шість відхилених прохань про помилування в 1995 році - це кількість прохань, що їх було передано Президенту у попередньому році

10. Проігнорувавши Комісію з помилувань, Генеральний Прокурор передав Президенту ще п’ятнадцять справ з проханням дати дозвіл на їх страту. Без консультацій з Комісією з помилувань Президент знов вирішив відхилити прохання про помилування, Беручи це до уваги, Голова Комісії з помилувань знов нагадав Президенту про зобов’язання Росії не страчувати нікого з дня вступу Росії до Ради Європи.

11. На практиці страти відбуваються в Росії через 2-3 місяці після відхилення прохання засудженого про помилування. Під час зустрічі сорок шість засуджених, які перебували у камері смертників і чиї прохання про помилування було відхилено у 1996 році, були ше живі. Голова вважає, що недвозначне і швидке втручання Ради Європи могло б ще допомогти зберегти їх життя. 

12. 16 травня 1996 року Президент видав декрет про”поступове припинення виконання смертних вироків у зв’язку з вступом Росії до Ради Європи” (див. параграф 24 основного тексту). Оригінал проекту, кажуть, містив наказ про введення негайного мораторію, яке Президент замінив на “поступове припинення виконання смертних вироків”.

13. Висновок: беручи до уваги вищевикладені факти, Асамблея має негайно закликати Президента Росії, Міністра Внутрішніх Справ, Генерального Прокурора і Голову Верховної Ради додержуватись зобов’язання Росії щодо введення мораторію на виконання смертних вироків піспя вступу до Ради Європи. 

Копію треба надіслати Голові Комісії з помилування.

Рудольф Біндіг

ТАБЛИЦЯ

Перелік прохань про помилування засуджених, які перебувають у камері смертників у Росії

Рік	Помилувано	Не помилувано/страчено
1985	5	404
1986	12	277
1987	10	130
1988	9	88
1989	4	76
1990	12	72
1991	37	15
1992	55	1
1993	149	4
1994	134	19
1995	5	86
1996 (Квітень)	0	46
(не помилувані)

    --------------------------------------------------------------------------------------- 

Всього: 1985-90: 1047 страчених

1991-94: 39 страчених

1995-96: 132 не помилувані 
 

Комітет, що доповідає: Комітет з Правових Питань і Прав Людини

Бюджетні витрати Асамблеї: Немає

ф

Члени комітетуу

Секретарі Комітету: пп. Плейт, Чатзівассіліу, Кляйнзорге 

---

Парламентська Асамблея Ради Європи

Звичайна сесія, 1996 рік

РЕКОМЕНДАЦІЯ 1302 (1996)*

1. Асамблея нагадує про Рекомендацію 1246 (1994) щодо скасування смертної кари. Вона схвалює рішення Комітету Міністрів від 16 січня 1996 року щодо держав-членів, які досі не скасували смертну кару, про негайне введення де факто і де юро мораторію на виконання смертних вироків.

2. Проте, вона висловлює жаль з приводу того, що Комітет Міністрів досі не вжив ніяких дій стосовно найважливіших пропозицій, що містяться у параграфі 6 Рекомендацій.

3. Асамблея рекомендує Комітету Міністрів без зволікання виконати пропозиції, висунуті в Рекомендації 1246 (1994). Зокрема, Асамблея рекомендує Комітету Міністрів розробити додатковий протокол до Європейської Конвенції з Прав Людини про скасування смертної кари як у мирний, так і у військовий час, що зобов’язуватиме тих, хто його підписав, ні за яких обставин не вводити його знов, а також заснувати при Генеральному Секретареві контрольний механізм.

4, Посилаючись на Резолюцію 1097 (1996), Асамблея далі рекомендує Комітету Міністрів примножити зусилля, спрямовані на скасування смертної кари в усіх державах-членах Ради Європи, шляхом:

і. надання, на прохання країн які звернуться по допомогу, фінансової та матеріально-технічної допомоги для проведення національних інформаційних кампаній з скасування смертної кари;

іі. організація в 1997 році в країні, яка ще не скасувала смертну кару де факто, представницької міжнародної конференції, присвяченої подальшому вирішенню проблеми скасування смертної кари;

ііі. при вирішенні питання про повне членство у Раді Європи країн-заявників, так само як і при перевірці виконання державами-членами, які досі утримуються від виконання всіх своїх зобов’язань, зважати на їх ставлення до проблеми скасування смертної кари.

* Дебати Асамблеї 28 червня 1996 року (24 засідання) (див. Док. 7589, Доповідь Комітету з Правових Питань і Прав Людини, доповідач, п. Волвенд). Текст прийнятий Асамблеєю 28 червня 1996 року (24 засідання). 

---

  Парламентська Асамблея Ради Європи

Звичайна сесія, 1996 рік

РЕЗОЛЮЦІЯ № 1097 (1996)*

Про скасування смертної кари в Європі

1. Парламентська Асамблєя нагадує про Резолюцію № 1044 (1996) про скасування смертної кари. Вона вітає Італію, Іспанію, Молдову і Бельгію, які протягом останніх двох років повністю скасували смертну кару в своїх країнах, що є гідним наслідування прикладом для інших.

2. Асамблея висловлює жаль з приводу страт, що, як повідомляють, мали місце у Латвії, Литві та Україні. Зокрема, вона обвинувачує Україну за відкрите порушення свого зобов’язання ввести мораторій на виконання смертних вироків після вступу до Ради Європи. Вона також шкодує з того, що Латвія не виконала свого зобов’язання ратиіфкувати Протокол № 6 до Європейської Конвенції з Прав Людини протягом одного року з дня вступу до Ради Європи.

3. Одержавши повідомлення про те, що Росія збирається скасувати мораторій на виконання смертної кари, який вона ввела під час проходження процедури вступу до Ради Європи, Асамблея зажадала від Росії виконання своїх зобов’язань і незастосування смертної кари. Вона особливо стурбована становищем сорока шести засуджених, які знаходіться у “камері смертників”, і чиї прохання про помилування було, як відомо, відхилено Президентом Російської Федерації цього року. 

4. Асамблея закликає Росію, Україну і Латвію поважати свої зобов’язання щодо введення мораторію на страти і негайного скасування смертної кари. Вона попереджає ці країни, що подальше порушення своїх зобов’язань, зокрема виконання страт, згідно з Директивою № 508 (1995) призведе до відповідних наслідків.

5. Беручи до уваги неспростовні аргументи проти застосування смертної кари, Асамблея далі вимагає від Литви негайно ввести мораторій на страти. Вона закликає ти держави-члени Ради Європи, хто досі зберігає смертну кару у чинному законодавстві, не застосовуючи її (Албанія, Болгарія, Кипр, Естонія, Мальта, Польща, Туреччина, Об’єднане Королівство), скасувати смертну 

* Дебати Асамблеї, 4 жовтня 1994 року (25 засідання) (див. Док. 7154, Доповідь Комітету з Правових Питань і Прав Людини, доповідач п. Франк. Текст прийнятий Асамблеєю 4 жовтня 1994 року (25 засідання)

кару якнайшвидше де юре. Вона також запрошує всі держави-члени Ради Європи, хто ще не зробив цього, підписати і ратифікувати Протокол № 6 до Європейської Конвенції з Прав Людини. 

6. Посилаючись на Резолюцію 1044 (1994), Асамблея нагадує державам-членам Ради Європи, що готовність підписати і ратифікувати Протокол № 6 до Європейської Конвенції з Прав Людини та ввести мораторій одразу після вступу, стало передумовою членства у Раді Європи з боку Асамблеї. Тобто, вона рекомендує державам-заявникам вчасно переглягути свою політику щодо смертної кари.

7. Асамблея проголошує про своє бажання допомогти країнам, які мають намір скасувати смертну кару, і продовжуватиме дуже пильно слідкувати за розвитком подій.

8. В інтересах побудови світу, що базується на повазі до життя, прав людини і верховенства права, Асамблея закликає всі парламенти світу, які ще не зробили цього, наслідуючи приклад більшості держав-членів Ради Європи, скасувати смертну кару до кінця цього сторіччя.

9. І нарешті, Асамблея звертається з проханням до всіх глав держав і парламентів, у яких досі виконуються смертні вироки, виявити милість до засуджених.