Значимість діяльності Ради Європи в царині прав людини

Будівництво спільного європейського дому

Починаючи з 1989 року, Рада Європи приділяє особливу увагу побудові “спільного європейського дому”, запрошуючи до членства ті європейські країни, які, звільнившись від ярма тоталітарних режимів, намагаються забезпечити дотримання демократичного плюралізму, верховенства права та захисту прав людини. Сьогодні Рада Європи налічує 40 членів, 5 інших держав - Азербайджан, Білорусь, Боснія-Герцоговина, Вірменія та Грузія - є кандидатами на вступ.

 

Як відзначили глави держав і урядів - членів Ради Європи під час зустрічі у Відні на найвищому рівні 8 жовтня 1993 року, вступ країн Центральної та Східної Європи

 

“... є основним чинником розбудови Європи, в основу якої покладено цінності нашої Організації”.

 

У 1994 році Комітет міністрів прийняв новий політичний курс та визначив нові цілі

програми допомоги країнам Центральної та Східної Європи. Рада Європи намагається допомогти новим державам-членам виконати свої правові зобов’язання, зокрема ті, що пов’язані з ратифікацією Європейської конвенції з прав людини. З усіх нових членів найбільших труднощів у процесі інтеграції зазнає саме Росія через великі розміри території та різнорідність населення. Що стосується держав-кандидатів, то йдеться про допомогу їм з тим, щоб прискорити демократичні реформи Це дозволить їм незабаром виконати основні вимоги, які є обов`язковими для вступу.

 

Узгоджені дії

 

Для того, щоб уряди змогли подолати труднощі, з якими вони зтикаються у процесі побудови нової Європи, необхідно, щоб головні учасники, зокрема, міжнародні організації, об’єднали свої зусилля. Рада Європи, Європейський Союз і Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) - це ті три організації, які намагаються встановити в усій Європі демократичну та економічну стабільність, без якої неможливий ефективний захист прав людини. Ця спільна мета спонукає їх зміцнювати співробітництво. Вони сподіваються, що разом зможуть об’єднати стабільні та демократичні уряди в межах існуючих кордонів, стимулювати транскордонне співробітництво та сприяти функціонуванню здорової перехідної економіки, яка гарантуватиме високий рівень зайнятості та пристойне життя.

Дотримання зобов’язань

Протягом останніх років Рада Європи прийняла кілька конвенцій а також інших важливих угод. Тим часом Комітет міністрів перевірив, як держави-члени виконують свої зобов’язання за чинними документами. 10 листопада 1994 року він прийняв декларацію про дотримання державами-членами зобов’язань, які були взяті ними відповідно до Статуту Ради Європи, Європейської конвенції з прав людини та інших правових документів. Ця декларація визначає нову процедуру, згідно якій Комітет міністрів заохочуватиме держави-члени вживати всіх необхідних заходів - для того щоб не порушувати положення Статуту - кожного разу, коли до цих держав звертатимуться інші держави-члени, Генеральний секретар або Парламентська асамблея (яка розробила рекомендацію з цього питання). Якщо Комітет міністрів визнає, що якийсь конкретний захід є необхідним, він приймає належні рішення відповідно до своїх статутних повноважень.

Перспективи на майбутнє

У царині прав людини треба весь час бути пильним. Обсяг роботи, яку виконують Європейська комісія та Європейський суд з прав людини, продовжує збільшуватись, тому що зростає кількість держав - учасниць конвенції. Громадяни дізнаються про конвенцію все більше, і тому все частіше звертаються до її механізму захисту. З набранням чинності нового протоколу до конвенції буде встановлено єдиний суд, який краще задовольнить вимоги, що постійно зростають.

 

Для реалізації Європейської соціальної хартії у царині соціальних і економічних прав необхідно, щоб якомога більша кількість держав ратифікували цей документ. Переглянута Соціальна хартія, яка передбачає, зокрема, систему колективних звернень, сприятиме запровадженню механізму, що дозволить ефективно захищати соціальні та економічні права в Європі, де постійно зростає конкуренція, і де громадяни мають пристосовуватися до змін у системі зайнятості та нових технологій.

 

Зміни, що відбулись протягом останніх років у Центральній та Східній Європі, поставили континент перед новими проблемами. Єдиний спосіб запобігти тому, щоб конфлікти, які спалахнули у колишній Югославії та інших частинах Європи, не поширювалися далі, - це зробити захист прав національних меншин політичним пріоритетом. Рамкова конвенція про захист національних меншин та пропозиції щодо закріплення норм у цій сфері сприятимуть виробленню правових рішень проблем, які виникли. Проте, повністю вони можуть бути вирішені тільки на політичному рівні із залученням європейських та міжнародних організацій а також урядів всіх країн Європи.

 

Кілька прикладів співробітництва між Радою Європи та іншими європейським установами

• програми, що здійснюються спільно з Європейським Союзом з метою консолідації європейських демократичних інституцій та захисту прав людини в Албанії, державах Прибалтики, Росії та Україні;
• експертиза, яка надається Європейському Союзу в рамках програм, що спрямовані на країни Європейського економічного простору;
• спільна з ОБСЄ участь в ініціативах Європейського Союзу відносно пакту про стабільність у Європі: діалог і співробітництво між партнерами та конкретні заходи “добросусідських відносин”;
• зустрічі на найвищому рівні між різними організаціями, які спрямовані на координацію діяльності та програм співробітництва, що передбачені для нових демократій;
• програми співробітництва, що були започатковані для продовження Дейтонської рамкової угоди за мир у Боснії-Герцоговині, в якій беруть участь Рада Європи, Організація Об’єднаних Націй, ОБСЄ, Європейський Союз, Міжнародний комітет Червоного Хреста і Міжнародна організація міграції.

Захист національних меншин тісно пов’язаний з боротьбою, яку треба вести з відродженням расизму, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості. Затвердивши План дій, Рада Європи визначила таку боротьбу як одне із своїх пріоритетних завдань, що вже стало невід’ємною частиною її діяльності.

 

Застосування принципу рівноправності жінок та чоловіків завжди залишається в центрі уваги Ради Європи. Звичайно, сьогодні цей принцип вже визнаний у юридичному плані, але в дійсності прогрес ще не є достатньо відчутним. Рівноправна участь чоловіків і жінок у демократичному житті не є утопією. Коли ж цієї мети буде досягнуто, це може стати початком вирішення багатьох проблем, з якими зустрічається Європа на шляху до 2000-го року.

 

Непорушна відданість ідеалам

 

Буря, яка розхитує Європу від кінця 80-х років, значно зміцнила вплив і репутацію Ради Європи. Організація започаткувала партнерські відносини з урядами та іншими міжнародними організаціями, слугуючи ідеалам, які поділяють все більше людей у світі. Рада Європи продовжує захищати ці ідеали - демократію, гідність і права людини та верховенство права - від яких залежить здійснення багатьох надій та прагнень. Новий Палац прав людини є символом таких надій, подібно до того, як статуя Свободи була символом надій для європейських іммігрантів, що прибували до Америки.

 

 Держави - члени Ради Європи (за станом на 1 грудня 1998 року):

 

Австрія, Албанія, Андорра, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, колишня югославська Республіка Македонія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Сполучене Королівство, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сан-Марино, Словакія, Словенія, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція.