Значимість діяльності Ради Європи в царині прав людини

ІI. Значимість діяльності Ради Європи

Право на життя

У статті 2 Європейської конвенції з прав людини проголошено, що право на життя захищається законом. Ця стаття захищає особу проти умисного позбавлення державою життя, але не забороняє застосування смертної кари, якщо вона передбачена законом. Для того щоб виправити такий пробіл, Парламентська асамблея Ради Європи доклала зусиль для прийняття у 1985 році додаткового протоколу до конвенції, який скасував смертну кару в мирний час. Сьогодні Парламентська асамблея пропонує повністю скасувати смертну кару, як під час війни, так і в мирний час. В той же час Парламентська асамблея і Комітет міністрів Ради Європи заохочують держави-члени, які ще не скасували смертну кару, ввести de facto або de jure мораторій на виконання смертних вироків.

 

На щастя, органи Європейської конвенції з прав людини дуже рідко зустрічаються зі справами, в яких йдеться про посягання на право на життя. Найбрутальніші випадки незаконного позбавлення життя мають місце під час воєн, в яких протистоять держави або окремі групи суспільства. В минулому мали місце випадки, коли держави подавали на розгляд органів Страсбургу звернення, в яких йшлось про порушення другої статті. У справі Кіпр проти Туреччини, яку було порушено з ініціативи Кіпру після турецького вторгнення в північну частину острова в липні та серпні 1974 року, Комісія дійшла висновку про те, що війська Анкари стратили багатьох осіб без належної судової процедури. Комітет міністрів повністю підтримав цей висновок. Хоч проблема, що виникла внаслідок турецького вторгнення, все ще не знайшла свого політичного вирішення, не можна недооцінювати роль, яку може відіграти незалежний квазісудовий орган, що наділений повноваженнями встановлювати факти, коли мова йде про розслідування подібних порушень прав людини.

 

Рекомендація 1246 (1994) Парламентської асамблеї про скасування смертної кари.

 

У цій рекомендації Парламентська асамблея заявила, що вона “глибоко вражена тим фактом, що 59 осіб були страчені на законних підставах” минулого року і, принаймні, 575 ув’язнених очікують на виконання смертного вироку в 11 державах - членах Ради Європи та в 7 державах, законодавчі асамблеї яких на той час мали статус спеціального запрошеного.

 

Держави - члени Ради Європи, що ратифікували Додатковий протокол до Європейської конвенції з прав людини, який скасовує смертну кару (Протокол № 6)

 

Австрія Португалія Данія Румунія Ірландія Сан-Марино Ісландія Словакія Іспанія Словенія Італія Угорщина Ліхтенштейн Фінляндія Люксембург Франція Мальта Чеська Республіка Нідерланди Швейцарія Німеччина Швеція Норвегія

 

Зовсім недавно у справі МакКан та інші проти Сполученого Королівства (1995) Суд дійшов висновку, що вбивство трьох терористів - членів Ірландської республіканської армії - яких підозрювали в організації вибухів, є незаконним обмеженням їхнього права на життя. Суд відкинув твердження про те, що вбивства були умисними, але піддав критиці контроль та організацію операції з боку сил безпеки.

Заборона катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання

Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини забороняє посягання на фізичну або моральну гідність людини через катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Багато справ щодо порушення цієї статті надійшли до органів Страсбурга, в тому числі одна міждержавна справа, яку було передано до Європейського суду з прав людини. У справі Ірландія проти Сполученого Королівства (1978) суд визнав незадовільне поводження відносно підозрюваних терористів під час допиту як порушення статті 3. Уряд Сполученого Королівства був вимушений запровадити нові правила допиту затриманих осіб.

 

В інших судових справах суд розглянув практику пороття дітей, що використовувалось як покарання у школі. В результаті судового рішення у справі Кемпбел та Козанс проти Сполученого Королівства (1982) тілесні покарання були визнані незаконними в державних школах Сполученого Королівства.

 

Від часу заснування в 1989 році Європейський комітет у запобіганні катуванням (КЗК) розробив численні норми захисту ув’язнених проти катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Ці норми охоплюють різні аспекти ув‘язнення, включаючи утримання в одиночних камерах, дисципліну, контакти із зовнішнім світом, скарги та процедури перевірок.

 

Практика, що була визнана у міждержавній справі Ірландія проти Сполученого Королівства (1978) як нелюдське поводження:

• стояння біля стіни: осіб, яких було затримано, примушували стояти протягом кількох годин у незручній позі;
• надягання капюшону: на голову ув’язнених надягались мішки, і ув’язнених тримали певний час в такому вигляді;
• те, що осіб піддавали впливу звуку або шуму;
• позбавлення сну;
• позбавлення їжі та напоїв.

Значна частина роботи КЗК полягає в перевірці умов життя ув’язнених, включаючи проживання, види діяльності, гігієну, медичне обслуговування та ін.

 

Під час інспекцій КЗК мав можливість спостерігати дуже різні умови ув’язнення, від поміркованих форм жорстокого поводження до катувань. Так, у публічній заяві щодо Туреччини (1992) КЗК зробив висновок, що в цій країні затриманих осіб продовжують піддавати катуванню та поводяться з ними надзвичайно жорстоко.

 

КЗК враховує також - однак, без правового зобов’язання щодо їх виконання - багато інших міжнародних стандартів, зокрема Європейські в’язничні правила, які Рада Європи прийняла в 1987 році. Цей документ визначає мінімальні правила щодо різних аспектів пенітенціарного управління, які є “суттєвими для забезпечення людських умов утримання та належного поводження”. Вони становлять “основні реальні критерії”, що можуть допомогти державам визначити прогрес, якого вони досягли у поводженні з ув’язненими, та віддзеркалюють сучасну концепцію, згідно якій позбавлення волі є єдиним покаранням, до якого засуджено ув’язненого, і воно не може супроводжуватися жорстоким поводженням.

 

Серед розроблених Радою Європи в цій області документів, що мають несудовий характер, є також рекомендації та резолюції Комітету міністрів, які, зокрема, стосуються:

• статусу, прийому на роботу та підготовки тюремного персоналу (Резолюція (66) 26),
• попереднього ув’язнення (Рекомендація 80 (11),
• утримання небезпечних злочинців і поводження з ними (Рекомендація (82) 17).

Зараз обговорюється додатковий протокол до Європейської конвенції з прав людини, який визначатиме додаткові права для позбавлених волі осіб. Якщо його буде прийнято, то посилиться захист, що його Рада Європи надає ув’язненим.

 

Рада Європи пропонує також семінари і програми професійної підготовки працівників правоохоронних органів та пенітенціарних закладів, поблікуючи для цієї категорії працівників численні матеріали щодо захисту прав людини.

 

“Принципи, на яких базується вся цивілізована поведінка, є несумісними з жорстоким поводженням з ув’язненими особами, навіть якщо воно здійснюється у найбільш поміркованих формах; жорстоке поводження не тільки наносить шкоду жертві, але й принижує тих службових осіб, які його здійснюють чи дозволяють.”

 

(Перша генеральна доповідь КПК)

 

Інші справи, в яких йдеться саме про фізичну гідність людини:

• побиття різками як покарання за кримінальний злочин на острові Ман (Тірер проти Сполученого Королівства, 1978);
• небезпека бути піддонним катуванням чи нелюдському поводженню за умови вислання до іншої країни (Круз Варас та інші проти Швеції, 1991);
• умови утримання в психіатричній лікарні (Херцегфальві проти Австрії, 1992);
• фізичне насильство під час затримання (Томазі проти Франції, 1992).

Право на свободу та безпеку

Це право було проголошене у статті 5 Європейської конвенції з прав людини. Воно було закріплене у Великій хартії вільностей, яка з’явилась у 1215 році в Англії, та знов було підтверджене законом від 1679 році відносно Habeas Corpus (що означає “представити особу”).

 

Важливість статті 5 відразу ж стала очевидною, як тільки перші звернення надійшли до органів Страсбургу. Біля третини з перших 10 тисячі звернень надіслали до Страсбургу особи, яких було позбавлено волі.

 

Стаття 5 гарантує людині особисту недоторканість, захищаючи її, зокрема, від свавільного арешту чи затримання. Вона гарантує визначені основні процедурні права, такі, як право бути належним чином поінформованим про підстави арешту, право негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і право на швидкий розгляд судом законності затримання або продовження строку затримання.

 

Під час здійснення своїх інспекцій Комітет у запобіганні катуванням (КЗК), не вагаючись, виносить рекомендації урядам стосовно цих процедурних прав; він заохочує держави, які ще цього не зробили, запровадити законодавство, що забезпечувало б захист цих прав, а також втілювати його на практиці.

 

Рада Європи завжди приділяє особливу увагу вивченню права на свободу та безпеку в рамках програм підготовки спеціалістів і семінарів, які вона спеціально організовує для працівників правоохоронних органів, персоналу пенітенціарних установ, представників прокуратури, адвокатів і суддів. Крім того, Рада Європи часто надає експертну допомогу країнам, що бажають привести своє законодавство у відповідність до норм, які вже виробили у цій області органи Страсбургу.

 

Приклади справ, що стосуються статті 5 Бозано проти Франції, 1986

Суд виніс рішення, що обставини, за яких відбувався арешт заявника та його висилка з Франції до Швейцарії не були законними і сумісними з правом на індивідуальну безпеку.

 

Броган та інші проти Сполученого Королівства, 1988

Згідно з рішенням суду факт затримання заявників відповідно до законодавства відносно запобігання тероризму на строк, що перевищував 4 доби - при цьому не було винесено судове рішення про законність їхнього затримання - становив порушення їхнього права негайно постати перед службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу.

 

Де Вільде, Оомс і Версіп проти Бельгії, 1970/71

Суд ухвалив, що та процедура, якою могли скористатись заявники з тим, щоб суддя виніс рішення про законність їхнього затримання відповідно до законодавства відносно бродяжництва, не давала їм можливості доступу до засобу правового захисту, який передбачав би необхідні гарантії, для того щоб оскаржити тривале позбавлення волі: від семи місяців - до одного року і восьми місяців.

Право на справедливий судовий розгляд

Право на справедливий судовий розгляд цивільних і кримінальних справ гарантується статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Саме на це право найчастіше посилаються заявники.

 

Зміст поняття “справедливий судовий процес” є багатоаспектним. Найбільш значимим є право кожної особи на “справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону”.

 

Стаття 6 проголошує принцип, згідно з яким кожна особа вважається невинуватою доти, поки її вину не буде доведено, право обвинуваченої особи мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту, право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, право викликати свідків та отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо це необхідно.

 

Комісія та суд розглянули багато звернень проти різних держав, в яких йшлось про тривалість розгляду справ. В результаті Італія змушена була переглянути окремі положення цивільно-процесуального і кримінально-процесуального кодексів з метою попередити потік звернень щодо тривалості розгляду справ у національних судах, які заполонили органи Страсбургу.

 

Інші положення Європейської конвенції з прав людини доповнюють право на справедливий судовий розгляд, яке проголошене в статті 6. У статті 13 викладено право кожної особи на ефективний засіб захисту на той випадок, коли особа вважає, що порушені її конвенційні права. Якщо національне законодавство не передбачає ефективного засобу захисту, то вже сам цей факт може становити порушення Конвенції. Усі Договірні сторони повинні забезпечити ефективні засоби захисту проти можливих порушень Конвенції.

 

З поняттям справедливого судового розгляду пов’язані також:

• унеможливлення зворотної дії кримінальних законів (стаття 7),
• право на перегляд винесеного у кримінальній справі вироку (Протокол № 7, стаття 2),
• право на відшкодування у разі помилкового судового вироку (Протокол № 7, стаття 3),
• право не бути вдруге притягнутим до відповідальності або покараним за один і той самий злочин (Протокол № 7, стаття 4).

Приклади справ, що стосуються статті 6

 

Суд прийняв рішення про порушення статті 6 відносно тривалості процедури розгляду у справі щодо позбавлення права на функціонування клініки та заборону займатись медичною практикою, оскільки перший розгляд справи продовжувався майже 11 років, а другий - біля 7 років (Кьоніг проти Німеччини, 1978). Суд визнав також, що процес розгляду кримінальної справи, який тривав майже 10 років, не відповідає положенням статті 6 (Мілазі проти Італії, 1987).

 

Справа Ері проти Ірландії, 1979: Суд прийняв рішення про те, що заявниця була позбавлена доступу до суду під час процесу розірвання шлюбу, оскільки правова допомога для неї була недоступною, в той час як їй вкрай необхідна була адвокатська підтримка.

 

Справа Альне де Рібемон проти Франції, 1995: Згідно рішення суду, окремі публічні заяви міністра внутрішніх справ і вищих посадових осіб поліції стосовно вини заявника, які були зроблені, коли останній перебував в попередньому ув’язненні, суперечили принципу презумпції невинуватості.

 

Рада Європи організовує різносторонню діяльність, яка покликана забезпечувати різні аспекти права на справедливий судовий розгляд. У правовій сфері Комітет міністрів прийняв рекомендацію щодо “незалежності, ефективності і ролі суддів”, у якій вміщено заклик до урядів ужити можливих заходів, що сприятимуть незалежності судової влади та покращенню її дієвості (Рекомендація № R (94) 12). Багато заходів здійснюється також Європейською комісією за демократію через право, що є дорадчим органом, робота якого сконцентрована, головним чином, на конституційних і законодавчих реформах та навчанні правників в країнах Центральної та Східної Європи.

Право на повагу до особистого та сімейного життя, житла і таємниці листування

Романи “1984” Джорджа Оруела та “Чудовий новий світ” Олдоса Хакслі нагадують, до якої міри держави можуть втручатися в особисте та сімейне життя, порушувати право на житло і таємницю листування.

 

Це право проголошене у статті 8 Європейської конвенції з прав людини. Суд чітко визначив, що втручання держави у здійснення цього права може здійснюватись лише за певних умов, які чітко визначені у цій статті (зокрема, коли втручання передбачене законом і є засобом, який у демократичному суспільстві є необхідним для реалізації дуже обмеженої кількості приоритетних завдань: громадської безпеки, захисту здоров’я чи моралі). Суд не обмежився цим, стверджуючи, що за певних обставин держава зобов’язана допомогти здійсненню права на повагу до особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування.

 

Із правом, якому присвячена стаття 8, дуже тісно пов’язане проголошене у статті 12 Конвенції право на укладання шлюбу та створення сім’ї. Хоч стаття 12 і не гарантує право на розлучення, проте у справі Ф. проти Швейцарії (1987), суд прийняв рішення про те, що тимчасова заборона знову брати шлюб чоловікові, який вже тричі розлучався, є порушенням права на одруження.

 

Європейська соціальна хартія містить декілька важливих положень стосовно дитини та сім’ї. Згідно статті 7 (10) хартії, діти та підлітки повинні бути захищені від фізичних і моральних утисків. Комітет незалежних експертів надіслав до держав запит щодо інформації з таких питань, як жорстоке поводження з дітьми, насильство у сім’ї, нещасні випадки вдома та злочинність неповнолітніх. Стаття 16 хартії стосується захисту сім’ї: соціальної та сімейної грошової допомоги, податкового врегулювання, заохочення до будівництва пристосованого до потреб сім’ї житла та ін.

 

У кількох справах суд ухвалив рішення про те, що окремі дії держав становили порушення статті 8, зокрема

• несанкціоноване прослуховування телефонних розмов (Гювіг проти Франції, 1990)
• нагляд за листуванням ув’язнених (Кемпбел і Фел проти Сполученого Королівства, 1984)
• заборона гомосексуальних зв`язків між особами, які дали на це згоду і досягли 21 року (Норріс проти Ірландії, 1988)
• передача дітей під державну опіку (або перебування дітей під такою опікою), якщо їхні батьки не були в повній мірі залучені до участі в процедурах, в результаті яких були прийняті такі рішення, або якщо батьки були позбавлені права побачення із своїми дітьми (Олсон проти Швеції, 1988; О., Х., В., Б. і Р. проти Сполученого Королівства, 1987)
• Висилка іноземців за умов, коли було порушене їхнє право на повагу до сімейного життя (Мустакім проти Бельгії, 1991).

Стаття 17 містить положення про захист матері та дитини. Серед питань, які Комітет незалежних експертів проаналізував у цій області, були економічна допомога, що надається жінкам під час вагітності та після народження дитини, захист одиноких матерів і безпритульних дітей, процедури усиновлення та встановлення опіки над сиротами. Комітет засудив дискримінацію по відношенню до позашлюбних дітей як таку, що суперечить статті 17.

 

Стаття 19 хартії захищає права робітників-мігрантів та їхніх сімей. Однак цими правами користуються тільки робітники-мігранти з держав, які ратифікували хартію. Уряди взяли на себе зобов’язання сприяти - наскільки це видається можливим - об’єднанню сімей.

 

Рада Європи здійснює багато інших заходів, які спрямовані на повагу до особистого та сімейного життя.

 

Розвиток інформатики та автоматизованої обробки інформації збільшили ризик зловживання з боку державних органів та комерційних структур, які можуть використовувати великий обсяг комп’ютерної бази даних з відомостями про приватних осіб і втручатись в приватне життя цих осіб. Рада Європи заохочує держави-члени розробляти національні законодавства з питань боротьби з такими зловживаннями, беручи за основу принципи, що були визначені в Конвенції про захист осіб з огляду на автоматизовану обробку даних особистого характеру, яку було відкрито для підписання у 1981 році. Для запровадження її у життя було створено дорадчий комітет.

 

Окрім того, Комітет міністрів направив урядам серію рекомендацій щодо захисту каталогів автоматизованих баз даних. Ці рекомендації стосуються, зокрема, банку медичних даних (1981), поліцейських картотек (1987), даних, пов’язаних із професійною діяльністю (1989), платежів та інших фінансових операцій (1990), передачі даних державними установами третім особам (1991). У лютому 1995 року Комітет міністрів прийняв рекомендації про захист даних особистого характеру в області телекомунікацій, особливо, коли йдеться про телефонні служби.

 

Подібно до інших аспектів суспільного життя, сімейне життя і навіть “сімейна” концепція зазнали суттєвих змін. Рада Європи врахувала це в багатьох юридичних документах. В рекомендаціях приділено увагу різним аспектам рівності прав, як між членами подружжя, так і між партнерами, що не перебувають у шлюбі. Серед конвенцій, що стосуються дітей, можна назвати Європейську конвенцію про усиновлення дітей (1967), Єворопейську конвенцію про статус позашлюбних дітей (1975) і Конвенцію про опіку над дітьми (1980). У 1995 році було прийнято Конвенцію про здійснення прав дітей. Відповідно до положень цієї конвенції діти, які залучені до будь-яких процедурних заходів, повинні мати право на допомогу, з тим щоб вони могли користуватися своїми правами, що закріплені в Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини.

 

Згідно доповіді однієї з країн, хворі члени сім’ї робітника-мігранта могли отримати дозвіл на перебування у цій країні з метою об’єднання сім’ї лише у виняткових випадках “з соціальних або гуманітарних мотивів”. Комітет незалежних експертів зробив висновок, що це положення могло призвести до несумісної з хартією ситуації.

(Висновки V, стор. 140)

Свобода виявлення поглядів, свобода думки, совісті та релігії

Свобода виявлення поглядів цінна не тільки для “інформації” або “ідей”, які зустрічають з прихильністю. . . , але також для таких, які зачіпають, шокують або непокоять державу чи якусь частину населення. Цього потребує плюралізм, терпимість та широта мислення, без яких “демократичне суспільство” неможливе. Це означає... що будь-яка “формальність”, “умова”, “обмеження” або “санкція”, що накладаються у цій сфері, мають відповідати законній меті, якої намагаються досягти.

 

Хендісайд проти Cполученого Королівства, 1976

Свобода висловлювання, яку захищає стаття 10 конвенції, розглядається як одна з підвалин демократії. Вона логічно походить від свободи думки, совісті та релігії, що є предметом статті 9 конвенції, та, в свою чергу, обумовлює здійснення багатьох інших прав і свобод.

 

Не дивно, що Європейський суд з прав людини був вимушений розглядати дуже багато справ, пов’язаних із свободою висловлювання, однією з найбільш відомих серед яких стала справа “Санді Таймс” проти Сполученого Королівства (1979). У цій справі йшлось про постанову британського суду, що забороняла газеті “Санді Таймс” публікувати статтю про судовий процес, який відбувався в той час. У статті йшлось про те, що багато немовлят народились із серйозними фізичними вадами через вживання майбутніми матерями під час вагітності медичного препарату талідомід. Європейський суд прийняв рішення, що ця судова постанова становила порушення свободи висловлювання. Врешті решт, стаття в “Санді Таймс” становила інтерес для громадськості, яка мала право бути поінформованою, навіть якщо у британському суді все ще продовжувався процес, предметом розгляду у якому став медичний препарат. В результаті такого судового рішення Сполучене Королівство внесло поправки до закону, який визначає неповагу до суду.

 

Інші приклади справ, які мають відношення до свободи висловлювання:

• позбавлення окремих прав у сфері свободи висловлювання, що було введене в Бельгії за співробітництво з окупантами (Де Бекер проти Бельгії, 1962)
• образа двох суддів-непрофесіоналів у Гренландії (Барфорд проти Данії, 1989) і двох державних службовців в Ісландії (Торгір Торгінсон проти Ісландії, 1992)
• обмеження права консультативних агентств в Ірландії надавати вагітним жінкам інформацію про можливість зробити аборт у Великобританії (“Оупен дор” та “Даблін уелл вумен” проти Ірландії, 1992)
• відмова у дозволі компанії, яка спеціалізується в електроніці, здійснювати телевізійні трансляції закордонної державної телепрограми, прийом якої здійснювався з використанням приватної супутникової антени (Аутронік проти Австрії, 1990)
• кримінальне обвинувачення за образу уряду в статті, що привертала увагу громадськості до скоєних озброєними угруповуваннями вбивств і нападів, жертвами яких стали баски. Як вказувалось у статті, ці групи діяли цілком безкарно, і відповідальність за таке положення покладалась на уряд (Кастелс проти Іспанії, 1992)

Здійснення свободи висловлювання пов’язане з “обов’язком і відповідальністю” і може підлягати окремим обмеженням, “які є необхідними в демократичному суспільстві”. Суд невідступно дотримується цих обмежень свободи висловлювання. Наприклад, у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства (1976) суд прийняв рішення, в якому було вказано, що держава обгрунтовано обмежила право на публікацію навчального посібника зі статевого виховання “Маленька червона книжка для школярів”, яку вона визнала “неприcтойною публікацією”, оскільки ця книжка могла справити негативне враження на мораль молодих читачів.

 

Європейська конвенція з прав людини забезпечує дієвий правовий захист, однак необхідно здійснювати також інші заходи для поширення і підтримки права на свободу висловлювання.

 

Комітет міністрів Ради Європи також зробив свій внесок, прийнявши 29 квітня 1982 року Декларацію про свободу висловлювання та інформації, метою якої було “забезпечити дотримання проголошених у статті 10 прав”, гарантувати “відсутність цензури або іншого незаконного контролю чи обмежень” в області інформації та засобів масової інформації і гарантувати “існування великої кількості самостійних і незалежних засобів масової інформації, що дозволить відобразити різноманітність ідей та поглядів”.

 

Європейська конвенція про транскордонне телебачення, яку було відкрито для підписання у травні 1989 року, набула чинності у 1993 році. Вона законодавчо забезпечила транскордонне телерадіомовлення, зобов’язавши кожну державу-учасницю гарантувати прийняття програм з-за кордону та їхню ретрансляцію в повному обсязі на своїй території за умови дотримання мінімального набору певних правил. Конвенція є відкритою також для держав, що не є членами Ради Європи. Усі держави Центральної та Східної Європи запрошені приєднатися до неї та враховувати її під час розробки свого національного законодавства. Директива Європейського Союзу “Телебачення без кордонів” багато в чому співпадає з Європейською конвенцією про транскордонне телебачення. Як в області транскордонного телерадіомовлення, так і в питаннях авторських та суміжних прав Європейський Союз і Рада Європи працюють у тісному співробітництві.

 

Програма для засобів масової інформації: право отримувати та поширювати інформацію

 

Конференція європейських міністрів з питань політики засобів масової інформації (Прага, 1994) сприяла прийняттю Декларації та Плану дій, що спрямовані на здійснення подальшої роботи в таких напрямках:

• об’єднання засобів масової інформації (які мають обмежений доступ до джерел інформації та коментування) і прозорість засобів масової інформації (потреба знати, хто володіє засобами масової інформації та контролює їх;
• доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні органів державної влади);
• конфіденційність журналістських джерел інформації;
• поглиблення наслідків використання нових технологій в області засобів масової інформації для тих, хто володіє авторськими та суміжними правами, та - в більш загальному плані - вплив такого використання на права людини та демократичні цінності;
• аудіо та відеопіратство; напрямки боротьби з нетерпимістю, які можуть бути запропоновані журналістам-професіоналам;
• основні напрямки дій щодо представлення насильства в засобах масової інформації.

Серія принципів та рамок дій були прийняті у вигляді резолюції, яка передбачала розвиток сильної та незалежної служби громадського телерадіомовлення. В іншій резолюції вміщено принципи, які покликані гарантувати здійснення свобод журналістів і прав людини у відповідності до статті 10 Європейської конвенції з прав людини та юриспруденції комісії та суду. Окрім того, міністри прийняли комюніке щодо порушення свобод журналістів, яке потім вплинуло на підготовку текстів щодо захисту журналістів в умовах конфліктних ситуацій.

 

Парламентська асамблея Ради Європи надіслала Комітету міністрів значну кількість рекомендацій з питань незалежності засобів масової інформації та доступу громадськості до різної інформації і коментарів, зокрема, через служби державного телерадіомовлення.

 

Право на свободу думки, совісті та релігії тісно пов’язане з правом на свободу висловлювання

 

З посиланням на порушення цього права до Європейського суду з прав людини було передано на розгляд небагато справ. В якості одного з прикладів можна навести справу, в якій ідеться про заборону прозелітизму у Греції (Коккінакіс проти Греції, 1993). У той же час, Рада Європи розглянула багато важливих аспектів цього права, зокрема, неможливість виконувати військову повинність з моральних чи релігійних переконань. Комітет міністрів прийняв з цієї проблематики рекомендацію, в якій проголошено такий основний принцип:

 

“Кожна військовозобов`язана особа, яка через свої переконання відмовляється носити або використовувати зброю, має право [за певних умов] бути увільненою від військової служби ... . Вона може бути залученою до альтернативної служби” (Рекомендація (87) 8).

 

Парламентська асамблея продовжує приділяти особливу увагу пов’язаним з цим правом питанням. Вона проаналізувала такі теми, як проведення кампаній, що спрямовані на повну амністію усіх в’язнів совісті (Резолюція 801 (1983)), та проблему “Сект і нових релігійних рухів” (Рекомендація 1178 (1992)).

Свобода мирних зборів і свобода асоціації

Тільки засвоївши ці права, народи Центральної та Східної Європи спромоглися повалити тоталітарні режими, ярмо яких вони несли на собі протягом десятиріч. Починаючи від Польщі, в якій профспілка “Солідарність” внесла вагомий внесок у справу приходу до влади демократії, і до Албанії, де мирні вуличні демонстрації дозволили “найбільш закритій” європейській країні перегорнути ще одну сторінку своєї історії, народи спромоглися вражаючим чином змінити своє життя саме через колективні дії.

 

Ці права захищає стаття 11 Європейської конвенції з прав людини. У статті використовується термін “збори”, тому що люди збираються і обмінюються інформацією та думками поза офіційною структурою, якою є “асоціація”. У справі Платформа “Лікарі за життя” проти Австрії, (1988) Європейський суд з прав людини прийняв рішення про те, що держава повинна захищати групи, які здійснюють своє право на мирні збори. У справі йшлось про групу демонстрантів, які протестували проти абортів. Остерігаючись зустрічі з групою демонстрантів, які їм протистояли, вони звернулись за допомогою до поліції.

 

Свобода асоціації передбачає право створювати профспілки та вступати до них. Згідно з висновками Європейського суду з прав людини стаття 11 у рівній мірі захищає право не приєднуватися до профспілки. У справі Янг, Джеймс і Вебстер проти Сполученого Королівства, (1981) суд прийняв рішення про те, що монополія у виборі профспілки при наймі на роботу - що примушувало кандидатів ставати членами профспілки, якщо вони бажали одержати роботу - була порушенням конвенції.

 

Стаття 11 Європейської конвенції з прав людини

“1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими людьми, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.”

 

Стаття 5 Європейської соціальної хартії

“З метою забезпечення здійснення або сприяння здійсненню свободи працівників і підприємців створювати місцеві, національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів та вступати в такі організації Договірні Сторони зобов’язуються, що національне законодавство не буде ніяким чином обмежувати цю свободу або застосуватися для її обмеження . . .”

 

Стаття 5 Європейської соціальної хартії близько пов’язана з положеннями Конвенції, тому що вона присвячена праву робітників та роботодавців створювати організації, зокрема, профспілки, для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Для того щоб особи могли ефективно здійснювати своє право, необхідно, щоб профспілки були уповноважені брати участь у колективних переговорах. Окрім того, забороняється звільняти робітника на підставі його належності до профспілки чи профспілкової діяльності. Комітет незалежних експертів дійшов висновку, що стаття 5 хартії - як і стаття 11 конвенції - захищає також право не приєднуватися до профспілки.

 

В статті 6 хартії проголошене право на ведення колективних переговорів. Держави-учасниці зобов`язуються сприяти взаємним консультаціям між робітниками та роботодавцями, а також укладанню колективних угод та використанню процедур примирення і арбітражу. Окрім того, стаття 6 хартії визнає за робітниками та роботодавцями право на проведення колективних дій. Це включає також і право на страйк, який є найбільш вагомим засобом тиску робітників. Європейська соціальна хартія стала першим міжнародним договором, в якому визнавалось право на страйк. Серед інших форм колективних дій, які можуть здійснювати робітники, є відмова від додаткових робочих годин та “страйк старанності”. Що ж стосується роботодавців, то вони можуть відповісти локаутом. Однак звільнення робітників-страйкарів є порушенням Хартії.

 

Свобода асоціацій застосовується також і до всіх інших організацій, а не лише по відношенню до профспілок. Однак неурядові організації (НУО) можуть ефективно функціонувати лише за умови захисту свободи асоціацій. При існуванні колишніх тоталітарних режимів у Центральній та Східні Європі НУО були рідкістю, але після відновлення свободи асоціацій, кількість їх значно збільшилась. Рада Європи допомагає їм, організовуючи семінари та навчальні зустрічі, які присвячені ролі та функціонуванню НУО в демократичному суспільстві.

Захист зайнятості

Оскільки в багатьох європейських країнах існує проблема безробіття, нагальним стає захист права на працю і сприяння професійній орієнтації та професійній підготовці (включаючи перепідготовку). На ринку праці, де спостерігаються кардинальні зміни, робітники повинні бути здатними пристосовуватись до технологій, що постійно змінюються. З урахуванням кількості часу, яку середній робітник проводить на роботі, можна констатувати, що його гідність поважається лише тоді, коли він у повній мірі користується правами, які пов’язані з роботою. Захист цих прав набуває тим більшої ваги, чим серйознішим стає ризик експлуатації робітників у Європі, що втягнута в конкурентну гонку.

 

В найпершій статті Європейської соціальної хартії поставлено умову, згідно якої Договірні сторони повинні ”вважати однією із своїх найголовніших цілей і одним із своїх найголовніших обов’язків досягнення і підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості”.

 

Багато з положень Європейської соціальної хартії мають на меті захистити не тільки право на працю, - включаючи і професійну орієнтацію та професійну підготовку - але також і умови праці та винагороди.

 

Серед гарантій, які пропонує хартія, є:

• розумна тривалість щоденної та щотижневої роботи (Стаття 2(1));
• оплачувані святкові дні (Стаття 2(2));
• щорічна оплачувана відпустка тривалістю не менше двох тижнів(Стаття 2(3));
• щотижневий відпочинок (Стаття 2(5));
• правила з техніки безпеки та санітарії (Стаття 3);
• участь у визначенні та поліпшенні умов праці та робочого середовища (Стаття 3 Додаткового протоколу) ;
• право на справедливу винагороду, що включає право жінок та чоловіків на рівну винагороду за працю рівної цінності, підвищення ставки винагороди за роботу в надурочний час та право на розумний строк попередження про звільнення з роботи (Стаття 4);
• професійна орієнтація та професійна підготовка (Стаття 1(4), 9, 10 та 15 (1)).

Особливий захист передбачений для окремих категорій робітників, які є потенційно у найнесприятливому становищі та найбільш уразливі на ринку праці.

Комітет незалежних експертів:

• дійшов висновку, що 48-50 годинний робочий тиждень (включаючи наднормативний час) є занадто довгим;
• уточнив зміст поняття “належна винагорода”, встановивши “поріг задовільності”: заробітна платня (разом із соціальними виплатами), яка є меншою за 68% від середньої заробітної плати у державі, вважається недостатньою для забезпечення задовільного рівня життя.

Стаття 7 Європейської соціальної хартії встановлює спеціальний захист дітей. На роботу можна приймати дітей, які досягли 15 років. Цей віковий ценз має бути підвищений, якщо умови праці визначені як небезпечні або шкідливі. Праця не повинна позбавляти дітей можливості здобувати освіту у повному обсязі. У зв’язку з цим Комітет незалежних експертів визначив, що школярі не можуть бути зайняті на роботі більше половини часу своїх шкільних канікул, і що кількість робочих годин на день під час навчання у школі має бути суворо лімітованою. Інші положення забезпечують гарантії справедливої заробітної плати та інших виплат молодим працівникам та учням на виробництві, право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше трьох тижнів та заборону використовувати працю осіб, які не досягли 18 років, на нічних роботах (за окремими винятками).

 

Стаття 15 хартії забезпечує спеціальний захист осіб з фізичними або розумовими вадами, допомагаючи їм стати невід’ємною частиною робочих ресурсів через професійне навчання, перекваліфікацію та соціальну реадаптацію. Держави також зобов’язуються вживати належних заходів для працевлаштування інвалідів, створюючи спеціалізовані служби працевлаштування, забезпечуючи особливі умови праці та заохочення роботодавців у прийнятті на роботу інвалідів.

 

Для того щоб допомогти жінкам поєднати їхні обов’язки працівника та матері і сприяти рівноправності між жінками та чоловіками, стаття 8 хартії містить положення про спеціальний захист на час відпустки по вагітності та пологах. Це передбачає забезпечення жінок відпусткою до та після пологів, загальна тривалість якої не має бути менше 12 тижнів. Така відпустка оплачується або як звичайна оплачувана відпустка, або як допомога по соціальному забезпеченню, або за рахунок державних коштів.

Переглянута Соціальна хартія подовжила тривалість відпустки до 14 тижнів. Положення хартії визнають незаконним звільнення жінок з роботи через вагітність. Більше того, роботодавець має надати матері, яка годує немовля, достатні перерви для годування дитини. Комітет незалежних експертів визнав, що для виконання цієї вимоги роботодавці повинні надати таким жінкам для годування дитини дві перерви по 30 хвилин або одну годинну перерву протягом робочого дня.

 

Робітники-мігранти досить часто зустрічаються з дискримінацією у питаннях зайнятості. Завданням Європейської соціальної хартії є гарантування їм певних основних прав, одночасно і для того, щоб полегшити їхнє входження на ринок робочої сили, і для того, щоб захистити їх та їхні сім’ї від певних форм дискримінації, якщо вони вже отримали роботу. У статті 18 йдеться про доступ до найму на роботу на території іншої Договірної сторони, тоді як стаття 19 захищає право робітників-мігрантів та їхніх сімей на захист і допомогу в таких сферах, як винагорода, користування пільгами колективних договорів, житло та податки, де вони не повинні зустрічатись з менш сприятливим ставленням, ніж громадяни цієї Договірної сторони.

 

Для розширення захисту мігрантів Комітет міністрів прийняв Європейську конвенцію про правовий статус робітників-мігрантів, яка набула чинності 1 травня 1983 року. В її основу покладено принцип однакового ставлення до мігрантів і до громадян країни, яка приймає мігрантів. Її положення враховують основні аспекти правового становища робітників-мігрантів, а саме: працевлаштування, дозвіл на перебування і на роботу, об’єднання сім’ї, забезпечення житлом, умови праці та профспілкові права, переказ заощаджень, соціальне забезпечення та повернення мігрантів до країни, з якої вони походять. Міжнародний консультативний комітет, що складається з представників держав, які є сторонами конвенції, слідкує за застосуванням цього документу та може подавати пропозиції щодо його вдосконалення до Комітету міністрів Ради Європи.

Право на соціальний захист усього населення

Європейська соціальна хартія містить значну кількість важливих положень, які стосуються різних аспектів права на соціальний захист, серед яких:

• право на охорону здоров’я,
• право на соціальну безпеку,
• право на соціальну та медичну допомогу і користування службами соціального забезпечення.

 Право на охорону здоров’я здійснюється також в інших секторах діяльності Ради Європи

Директорат з соціальних та економічних питань Ради Європи виконує важливу роботу відносно служб охорони здоров’я, наголошуючи на етичних аспектах, як в загальній політиці, так і на практиці. Діяльність зосереджується навколо питань про права пацієнтів, якості медичного страхування та доступу до медичних служб і лікування. В центрі уваги знаходяться також питання біоетики, зокрема, генна інженерія та використання людських ембріонів і зародків. У 1994 році ці роботи завершились виробленням проекту конвенції з біоетики. Завдання конвенції - “захистити честь та індивідуальність кожної людської істоти та гарантувати... дотримання їхніх прав і основних свобод, коли йдеться про використання біології та медицини”.

 

Розповсюдження ВІЛ-інфекції та СНІДу підказало необхідність розгляду інших етичних проблем в області охорони здоров’я та серед соціальних питань. Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації R (89) 14 підкреслив необхідність збалансування індивідуальних і колективних прав та обов’язків у боротьбі з інфекційними захворюваннями.

 

Основні етичні питання пов’язані з добровільним тестуванням та різними формами медичних обстежень, гарантією конфіденційності для інфікованих осіб, обмежувальними заходами, яким є, наприклад, обмеження свободи пересування, епідеміологічними обстеження з метою оцінки наслідків та кількості випадків захворювання ВІЛом та СНІДом.

Право на охорону здоров’я

Незважаючи на значний розвиток медицини та медичних служб протягом останніх п’ятдесяти років, населення Європи все ще має достатньо проблем в цій області. Нагальним питанням залишається забезпечити кожному можливість користуватись медичним обслуговуванням.

 

Відповідно до статті 11 Європейської соціальної хартії, держави повинні “усунути, у міру можливості, недоліки в системі охорони здоров’я” та “запобігати, у міру можливості, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням”. Комітет незалежних експертів вважає, що держава виконує це зобов’язання, якщо її медичні служби та система охорони здоров’я здатні забезпечити належний медичний догляд усього населення. До комплексу заходів щодо охорони здоров’я населення належать також охорона материнства, дітей та осіб похилого віку, запобігання та діагностика захворювань, система освіти в питаннях охорони здоров’я та організація кампаній щеплень.

 

Інші положення хартії теж забезпечують право на охорону здоров’я. Стаття 3, в якій йдеться про правила техніки безпеки та гігієни в робочих умовах, ставить перед Договірними сторонами вимогу ”прийняти правила техніки безпеки та санітарії” та взяти зобов’язання “забезпечити виконання цих правил шляхом контролю за дотриманням їхніх вимог”. Стаття 7(9) передбачає регулярний медичний огляд молодих робітників, які займаються певними видами діяльності, що вимагає регулярного медичного контролю.

Право на соціальне забезпечення

Стаття 12 Європейської соціальної хартії вимагає від держав запровадити систему соціального забезпечення та підтримувати її дієвість, а також докладати зусиль для “поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень”. Комітет незалежних експертів підкреслив постійний розвиток змісту цього положення і запросив держави вжити заходів для покращення системи соціального забезпечення. Відповідно до положень переглянутої Європейської соціальної хартії, держави повинні забезпечити населенню більш високий рівень соціального захисту, ніж той, який було визначено у попередній версії Європейської соціальної хартії.

 

Комітет незалежних експертів відзначив, що протягом останніх років у державах спостерігалась тенденція до зниження рівня окремих виплат соціальної допомоги та намагання обмежити кількість осіб, які отримують таку допомогу. Ці зміни значною мірою викликані підвищенням вартості утримання системи соціального забезпечення та бажанням урядів зменшити розмір внесків від підприємців з тим, щоб підвищити рівень зайнятості. Така тенденція, вірогідно, матиме місце і в майбутньому, оскільки старіння населення Європи стане додатковим навантаженням на системи соціального забезпечення.

 

Інші заходи соціального захисту викладені у Європейському кодексі соціального забезпечення та протоколі до нього. Кодекс є єдиним документом, в якому визначено європейські норми охоплення соціальним забезпеченням. Система міжнародного контролю передбачає вивчення різними наглядовими органами річних звітів, що їх Договірні сторони подають до цих органів. Крім того, один раз на два роки Договірні сторони готують звіти про зміни, що відбуваються в їхньому законодавстві та адміністративній практиці в тих сферах соціального захисту, які визначені в положеннях кодексу, до яких вони ще не приєдналися. Багато держав привели своє національне законодавство у відповідність до вимог цього документу. Для врахування змін, що відбуваються в демографічній ситуації, сімейному житті та на ринку праці 6 листопада 1990 року був відкритий для підписання переглянутий кодекс, який підвищує рівень захисту.

 

Європейська конвенція з соціального забезпечення та додаткова угода до неї мають забезпечити координацію між системами соціального забезпечення на міжнародному рівні. Ця конвенція дозволяє особам, які переміщуються по Європі - зокрема, робітникам-мігрантам та їхнім сім’ям - користуватись таким же соціальним захистом, яким користуються громадяни країни, в якій вони перебувають, не втрачаючи при цьому прав, якими вони володіли у своїй власній країні.

Право на соціальну та медичну допомогу і право на користування службами соціального забезпечення

Хоч Європа і є одним із найбагатших регіонів світу, який характеризується високим рівнем життя, велика кількість людей у Європі живе в злиденних умовах без достатніх, або ж навіть ніяких коштів.

 

Відповідно до статті 13 Європейської соціальної хартії сторони зобов’язуються “забезпечити, щоб будь-якій особі, яка не має достатніх коштів і яка не спроможна отримати такі кошти або завдяки своїм власним зусиллям, або з інших джерел... надавалась відповідна допомога, та у випадку захворювання забезпечувався догляд, якого вимагає стан її здоров’я”.

 

Комітет незалежних експертів констатував, що передбачене в цій статті суб’єктне право на допомогу може потребувати судового захисту. Експерти намагались відмежуватись від “старого поняття допомоги, яке було пов’язане з виявом милосердя”, і без вагання піднесли поняття допомоги до рівня права.

 

У стаття 14 Європейської соціальної хартії йдеться про право на користування службами соціального забезпечення, які держави зобов’язуються підтримувати або створювати.

“Стаття 13 (у якій йдеться про право на соціальну та медичну допомогу) зобов’язує держави, що приєднались до цієї статті, визнати за особами, які цього потребують, дійсне суб’єктне право на допомогу. Мова вже не йде про просто повноваження сторін-учасниць надавати на свій власний розсуд допомогу, а йдеться про зобов’язання, порушення якого може розглядатись у судовому порядку.“

 

Комітет незалежних експертів

Висновок 1, стор. 64

Право на освіту

“Освіта є необхідною умовою збереження демократичного суспільства...”

 

Європейський суд з прав людини

К’єлсден, Буск і Педерсен проти Данії (1976)

 

Статтю 2 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини присвячено праву на освіту.

 

Одна з найбільш відомих справ, у якій було прийнято рішення Європейського суду з прав людини, стосувалась пороття учнів у державних школах (Кемпбел та Козанс проти Сполученого Королівства, 1982). Суд визнав, що, по-перше, застосування тілесних покарань суперечило праву батьків навчати дітей відповідно до своїх філософських переконань, та, по-друге, тимчасове виключення одного з учнів, який відмовився бути підданим покаранню, порушувало його право на освіту. Результатом цієї показової справи стало скасування тілесних покарань у державних шкільних закладах Сполученого Королівства.

 

Інша справа, яку розглянув суд, стосувалась дискримінації у доступі до початкової шкільної освіти (Бельгійська лінгвістична справа, 1967): діти, які походили з фламандської частини і розмовляли французькою мовою, не мали можливості продовжувати навчання французькою мовою у сусідній області.

 

У сфері економічних і соціальних прав важливим є те, щоб молоді люди мали доступ до систем професійної орієнтації та професійного навчання для набуття навичок та їх застосовування, - це дозволить їм піднятись до рівня вимог технічного прогресу та пристосовуватись до змін на ринку праці. Особливо відчутні потреби в професійній орієнтації та професійній підготовці в країнах Центральної та Східної Європи, де ринки праці та економічні системи зазнали значних трансформацій. Статті 9 та 10 Європейської соціальної хартії присвячені праву на професійну орієнтацію та професійне навчання, а переглянута Соціальна хартія пропонує спеціальні заходи для перепідготовки та реінтеграції безробітних, які вже довгий час знаходяться без роботи.

 

Крім того, відповідно до положень статті 17 переглянутої Соціальної хартії держави зобов’язуються “забезпечити дітям та підліткам безкоштовну початкову та середню освіту, а також сприяти їхньому регулярному відвідуванню школи”.

 

Рада Європи здійснила багато заходів, які свідчать про той інтерес, який організація приділяє шкільній та позашкільній освіті. Особливо слід відзначити роботу, яку було присвячено навчанню правам людини.

 

Ніяка політика сприяння захисту прав людини, демократії, громадянства та толерантності не буде ефективною, якщо в той же час не відбуватиметься ознайомлення громадськості з основними принципами цієї політики. Громадяни повинні знати права людини та усвідомлювати вплив цих прав на повсякденне життя. Саме тому політика та діяльність Ради Європи спрямовані в основному на молоде покоління. У 1978 Комітет міністрів у своїй Резолюції (78) 41 рекомендував урядам включити викладання прав людини до програм навчання та професійної підготовки на всіх рівнях, від початкової школи - до університетської освіти, враховуючи також програми підготовки державних службовців.

 

Пізніше Комітет міністрів прийняв рекомендацію (R (85) 7), в якій визначено керівні принципи для викладання та вивчення прав людини в системі освіти. Рекомендація містить серію конкретних пропозицій, які спрямовані на вивчення пов’язаних з правами людини проблем, ознайомлення з ними молоді та застосування правозахисних принципів в системі освіти за активної участі учнів.

 

Рада Європи запровадила навчання правам людини до програм професійної підготовки таких категорій спеціалістів, як правники, поліцейські службовці та персонал пенітенціарних закладів. Вона організовувала семінари та навчальні візити, а також запропонувала підручники для представників цих професій.

 

З роботою Ради Європи в області освіти тісно пов’язана робота Європейських молодіжних центрів у Страсбурзі та Будапешті. Відкритий у 1972 році Центр у Страсбурзі дозволяє більше ніж 1700 молодих європейців щороку збиратися разом для обговорення таких важливих питань, як безробіття та расизм. Центр дає можливість молодим людям вивчати іноземні мови, через спеціальні фонди підтримує молодіжні асоціації, які мають бажання розвивати міжнародну діяльність. Другий центр був відкритий у грудні 1995 року у Будапешті. Він має представляти інституцію, яка об’єднуватиме молодіжні організації країн Центральної та Східної Європи.

 

 Рада Європи досліджує багато різних питань у сфері освіти, серед яких:

• насильство та розв’язання конфліктів у школах;
• хуліганство у школах;
• навчання толерантності та взаєморозумінню;
• історія без ненависті - запобігання використанню історії для виправдання міжнаціонального антагонізму або переваги якоїсь раси чи культури над іншою;
• навчання міжкультурному діалогу;
• навчання демократичним цінностям;
• сучасні мови для комунікації.

“...Під час навчання в школі всі молоді люди повинні отримати знання з прав людини, які є частиною їхньої підготовки до життя у суспільстві плюралістичної демократії “

 

Рекомендація про викладання та вивчення прав людини у школах, яку прийняв Комітет міністрів Ради Європи (Рекомендація №. R (85)7).

Право на мирне володіння своїм майном

Питання реституції власності та потреба враховувати різні позови про визнання права на реституцію належать до числа складних проблем, які останнім часом виникли в країнах Центральної та Східної Європи.

 

Стаття 1 протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини захищає право на мирне володіння майном, на яке звичайно посилаються як на право на власність. Суд, безсумнівно, не в змозі розглянути велику кількість справ, у яких йдеться про реституцію власності, однак, він може посилатись на значну власну юриспруденцію, оскільки в цій області було винесено багато судових рішень.

 

Захищаючи право на власність, Рада Європи також працює і в інших напрямках. Діяльність організації в області засобів масової інформації часто пов’язана із захистом права на власність при телетрансляції. У правовій області Рада Європи виробила конвенції відносно патентів або інших свідоцтв про власність, які належать до сфери комерційного та цивільного права.

 

Довкілля є нашою загальною власністю, яку ми маємо спільно захищати так, немов це є наша приватна власність. Європейський суд з прав людини розглянув декілька справ, що пов’язані з захистом навколишнього середовища. Прикладом може бути справа Лопеза Остра проти Іспанії (1994), в якій йдеться про негативний вплив очисних споруд, що знаходились на близькій відстані від помешкання.

 

Право на здорове довкілля належить до третього покоління прав. Кроком назустріч захисту довкілля було прийняття Радою Європи Конвенції про громадянську відповідальність за шкоду, що є наслідком небезпечної для довкілля діяльності (1993). В основу конвенції покладено принцип “хто забруднює - платить”: той, хто забруднює довкілля, сплачує компенсацію не тільки за заподіяну шкоду особам або власності, але й за шкоду, яку було завдано довкіллю. Конвенція про збереження дикої природи та природного середовища Європи, яку було прийнято в 1979 році, передбачає захист окремих видів тварин (зокрема, тих, що мігрують) та рослин, яким загрожує зникнення, а також зон їхнього розміщення та зон природного середовища, які знаходяться під загрозою зникнення.

 

Європейський суд з прав людини вивчив велику кількість справ та випадків, які стосуються права на власність, серед яких:

• передача державі частки власності Грецької церкви (Святі монастирі проти Греції, 1994)
• умови компенсації втрат акціонерам націоналізованого товариства (Лізгоу та інші проти Сполученого Королівства, 1986)
• захоплення літака - який згодом умовно повернули - через те, що у багажному відділенні було знайдено наркотики (Ейр Канада проти Сполученого Королівства, 1995)
• обмеження доступу до власності на півночі Кіпру (Лоізідоу проти Туреччини, 1995)
• надання дозволу на проект планування (Пайн Волей Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії, 1991)
• обов’язок сплачувати церковний податок (Дарбі проти Швеції, 1990)
• скасування законодавчим актом судового рішення стосовно існування державного боргу (Стран Грік Рефайнеріс та Стратіс Андреадіс проти Греції, 1994)
• перевага у праві на володіння сільськогосподарською фермою дитині, що була народжена в шлюбі, на противагу його зведеному брату, який був народжений поза шлюбом (Інце проти Австрії, 1987)

Право на вільні вибори

Право на вільні вибори є “найважливішим питанням, оскільки в ньому втілено характерний принцип демократії”

 

Європейський суд з прав людини

Метью Мохін та Клерфейт проти Бельгії

 

Серед головних завдань Ради Європи є захист і розвиток плюралістичної демократії. Демократія не може існувати без вільних виборів. Розвиток країн Центральної та Східної Європи від часу падіння берлінської стіни наочно демонструє, як вільні вибори можуть докорінно змінити життя людей.

 

Європейський суд і Європейська комісія з прав людини підкреслили важливість проведення державою через розумні проміжки часу вільних виборів з таємним голосуванням. У Грецькій справі (1969) Комісія визнала, що “існування представницького законодавчого органу, який обирається на розумний строк, є основою демократичного суспільства”.

 

Проведення вільних виборів є передумовою набуття членства у Раді Європи. Парламентська асамблея Ради Європи і Конгрес місцевих та регіональних влад Європи виступають як спостерігачі під час проведення національних і місцевих виборів, відвідуючи країни та надаючи, в разі потреби, консультації та допомогу.

 

У сучасному суспільстві громадяни повинні бути відповідальними

Недостатньо просто мати право на голосування. Громадяни сучасного суспільства повинні усвідомити свою відповідальність за общину, в якій вони проживають, та брати участь у роботі місцевих демократичних інституцій. Низька активність виборців, яка спостерігається в деяких європейських країнах, свідчить про втрату довіри до демократії з боку громадян.

 

Щоб протидіяти такому розчаруванню, Рада Європи започаткувала багато заходів та проектів, які спрямовані залучити громадян до участі в демократичних процесах. Ці дії та проекти були об’єднані в рамках загальної програми під назвою “Програма захисту прав людини та справжньої демократії”. Один із проектів, в основу якого було покладено Європейську хартію місцевого самоврядування, передбачав запровадження демократичних інституцій на місцевому та регіональному рівнях. В рамках іншого проекту було розроблено Конвенцію про участь іноземців у громадському житті на місцевому рівні, метою якої було визнання у місцевих общинах за іноземцями дійсних громадянських та політичних прав.

 

Особливу стурбованість Ради Європи в області здійснення демократії викликає непропорційно мала кількість жінок-кандидатів під час виборів та недостатня участь жінок у громадському житті. Рада Європи шукає шляхів для виправлення такого становища, здійснюючи заходи, що покликані залучити як жінок, так і чоловіків до процесів прийняття рішень.

 

В області освіти Рада Європи розробила напрямки діяльності, які передбачають піднесення демократичних цінностей та прав людини і заохочують до участі в демократичному житті.

Заборона дискримінації

Європа - це багате розмаїття традицій та культур. Падіння “залізної завіси” у вісімдесятих роках, яке дозволило налагодити стосунки між Сходом та Заходом, та майже цілковите скасування прикордонного контролю між державами-членами Європейського Союзу в майбутньому зроблять таке розмаїття ще більш очевидним.

 

Відкритість суспільств та дух толерантності продовжуватимуть процес трансформації цього розмаїття в безцінне багатство народів Європи.

 

У різні часи історичного розвитку Європи співіснування різних традицій та культур часто знаходилось під загрозою. Релігійні переслідування XVI та XVII сторіч, єврейські погроми у Європі, знищення у концтаборах євреїв, циган, інвалідів і гомосексуалістів під час другої світової війни, недавні жахливі “етнічні чистки” у колишній Югославії є найгіршими проявами нетерпимості.

 

Глави держав та урядів держав - членів Ради Європи під час зустрічі у Відні в 1993 році підкреслили небезпеку того, що історія має властивість повторюватися, та висловили стурбованість з приводу “сьогоднішнього відродження расизму, ксенофобії та антисемітизму, розвитку атмосфери нетерпимості, збільшення кількості актів насильства (особливо по відношенню до мігрантів), поводження, яке принижує людську гідність, а також випадків дискримінації, що його супроводжують.”

 

Для того щоб протидіяти таким загрозам, Рада Європи надала пріоритетного значення антидискримінаційним заходам у всіх сферах своєї діяльності. В рамках Плану дій у боротьбі з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом та нетерпимістю було проголошено масштабну кампанію ознайомлення громадськості, до участі в якій - з метою поширити послання про толерантність - запрошувалась європейська молодь; також було створено Європейську комісію проти расизму та нетерпимості, завданням якої стало посилення правових і політичних гарантій проти будь-яких проявів дискримінації та посилення міжурядового співробітництва в усіх областях діяльності Ради Європи.

 

“Одним із аспектів неосяжних та чудових кольорів і таємниці життя є те, що групи людей різняться одна від одної звичаями, способом життя, своїм віросповіданням, кольором шкіри, манерою вдягатися і т. д.

 

Ця “несхожість” різних громад може прийматись з розумінням та терпимістю як те, що збагачує життя: воно гідне шани та поваги і навіть дає насолоду.”

 

Вацлав Гавел, Президент Чеської Республіки

 

План дій у боротьбі з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом та нетерпимістю

 

Європейська молодіжна кампанія проти расизму, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості

Організована та скоординована як на європейському, так і на національному (через національні комітети) рівнях, кампанія передбачає залучити сьогоднішню молодь до роботи по ознайомленню громадськості з небезпекою расизму, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості. Багато відомих особистостей надали свою підтримку кампанії, серед них:

- Барбара Хендрікс, співачка;
- Мері Робінсон, Президент Ірландії;
- Вацлав Гавел, Президент Чеської Республіки;
- Елі Візель, лауреат Нобелівської премії в області літератури;
- Люк Бесон, режисер;
- Джеремі Айронс, актор;
- Пітер Гебріел, співак;
- Лів Ульман, акторка;
- Джордж Семпрун, письменник.

 

Серед різних заходів, що організуються в рамках кампанії, є концерти, конкурси, програми стажування, фінансова підтримка пілотних проектів, виготовлення педагогічних матеріалів і пересувних виставок. Європейські молодіжні поїзди є об’єктом гордості кампанії: п’ять поїздів перетнули Європу, поширивши також девіз кампанії “Всі різні - всі рівні”.

 

Європейська Комісія проти расизму та нетерпимості (ECRІ)

Комісія розглянула серію заходів (правових, політичних та інших), яких держави-члени вжили у боротьбі з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і нетерпимістю та оцінила їхню ефективність. Сьогодні вона підтримує заходи на місцевому, національному та європейському рівнях, формулює рекомендації, які визначають загальну політику держав - членів Ради Європи.

 

Комісія вже ретельно вивчила законодавство та політику, які спрямовані на протидію цим явищам, і аналізує сучасну ситуацію в різних державах-членах для подальшої підготовки окремих рекомендацій. Наступним етапом роботи комісії може стати контроль за виконанням цих рекомендацій, - комісія виконуватиме ще й функції “сторожового пса”.

 

Боротьба проти цих негативних проявів через міжурядове співробітництво

Значне місце в міжурядовій діяльності Ради Європи займає сьогодні піднесення толерантності та поваги до інших людей. В рамках Плану дій ця місія Ради Європи набула нового виміру.

 

Це виявляється, зокрема, у започаткуванні програми викладання історії, яка отримала назву “Історія без ненависті”. Ця програма має на меті запобігти використанню історії для підкріплення існування міжнаціональних антагонізмів, расової чи культурної переваги однієї нації над іншою.

 

Інша програма має на меті заохотити засоби масової інформації сприяти концепції толерантності у суспільстві, усі члени якого є рівними в своїй гідності.

 

Заборона дискримінації в положеннях Європейської конвенції з прав людини та Європейської соціальної хартії.

 

Обидва основні інструменти Ради Європи, які стосуються прав людини, гарантують певний рівень захисту від дискримінації.

 

Відповідно до положень статті 14 Європейської конвенції з прав людини, здійснення викладених в конвенції та протоколах до неї прав і свобод повинне забезпечуватись без будь-якої дискримінації “за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин”.

 

Хоч цей недискримінаційний принцип успішно використовувався у різних випадках в Європейському суді з прав людини, він є все ж таки обмеженим у застосуванні, оскільки не забезпечує захисту від дискримінації у випадках, коли порушуються права, що не захищаються положеннями конвенції та протоколами до неї.

 

Враховуючи такий недолік, держави-члени Ради Європи запропонували Європейській комісії проти расизму та нетерпимості (ECRІ) розглянути можливість розширення сфери застосування недискримінаційного принципу, який вміщено в конвенції.

 

У преамбулі Європейської соціальної хартії також вміщено недискримінаційний принцип, який, згідно Комітету незалежних експертів, застосовується до усіх гарантованих хартією прав. Такий захист посилиться після того, як набуде чинності переглянута Соціальна хартія, яка гарантує недискримінаційне здіснення більшої кількості прав, у порівнянні з тими правами, що викладені у сучасній преамбулі. Однак, окремі положення хартії вже сьогодні є антидискримінаційними, зокрема:

• право чоловіків і жінок на рівну винагороду за працю рівної цінності (Стаття 4 (3));
• право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань про працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі (додатковий протокол, частина II, стаття 1);
• право на соціальну та медичну допомогу без обмеження політичних або соціальних прав осіб, які отримують таку допомогу (Стаття 13 (2)).

 Справи стосовно дискримінації, які розглядались Європейським судом з прав людини

- статус незаміжніх матерів та позашлюбних дітей (Маркс проти Бельгії, 1979);

- дискримінація по відношенню до жінок при застосуванні імміграційного законодавства (Абдулазіз, Кабалес та Балкандалі проти Сполученого Королівства, 1985);

- законодавчі аспекти щодо використання мов у системі освіти (Бельгійська лінгвістична справа, 1967);

- заборона розлучення та правові наслідки цього для чоловіка та жінки, які живуть разом, так само як і для їхньої дитини (Джонстон та інші проти Ірландії, 1986);

- кримінальне законодавство, яке забороняє гомосексуальні стосунки між чоловіками у Північній Ірландії (Даджон проти Сполученого Королівства, 1981).

 

 Комітет незалежних експертів визнав, що:

• обов’язком держав є усунення всіх форм дискримінації у зайнятості (Стаття 1(2) Європейської соціальної хартії);
• не повинно бути дискримінації по відношенню до позашлюбних дітей, коли йдеться про соціальний та економічний захист (Стаття 17 Європейської соціальної хартії).

Захист прав національних меншин

Однією з нагальних проблем Європи став захист прав національних меншин. Етнічна та расова напруженість, які існували роками, проявляються сьогодні у вигляді актів насильства або іноді навіть як озброєні конфлікти. Рада Європи намагається привернути увагу до цих проблем одночасно як на політичному, так і на правовому рівнях.

 

На політичному рівні робота організації спрямована на встановлення та збереження клімату довіри між різними групами, що складають суспільство. Рада Європи пропонує урядам свою допомогу та поради кваліфікованих експертів, підтримуючи також пілотні проекти, що здійснюються на місцевому рівні спільно для різних общин. Продовженням цієї роботи стало створення програми “заходи щодо встановлення довіри у громадянському суспільстві”, в якій були об’єднані заходи превентивного характеру, з тим щоб не допустити переростання напружених ситуацій у серйозні конфлікти. Кількість пілотних проектів постійно зростає. Проектами, що реалізуються сьогодні, є міжкультурний центр професійної підготовки та досліджень у Тимішоарі (Румунія) та регіональна двомовна (естонсько-російська) телестудія в Естонії.

 

На правовому рівні Комітет міністрів Ради Європи прийняв 10 листопада 1994 року Рамкову конвенцію про захист національних меншин, що набуде чинності після того, як її ратифікують 12 держав - членів Ради Європи. У цьому першому присвяченому захисту національних меншин багатосторонньому документі, який матиме силу закону, викладено положення, що стосуються різних сфер. Ці положення, що мають вигляд програми, визначають конкретні завдання, які держави-учасниці зобов’язуються виконувати через запровадження на національному рівні відповідних законів та урядової політики. Комітет міністрів, якому допомагатиме консультативний комітет, оцінюватиме на основі періодичних доповідей, що передаватимуться державами-учасницями, ефективність ужитих заходів.

 

Документом, що доповнює Рамкову конвенцію, є Європейська хартія регіональних мов та мов національних меншин, яку було прийнято у 1992 році. Хартія, що набуде чинності після того, як її ратифікують п’ять держав-членів Ради Європи, визнає за невід’ємне право користування як у приватному житті, так і публічно регіональними мовами та мовами національних меншин. Хартія визначає завдання та принципи, що їх мають дотримуватись держави, та пропонує конкретні заходи для їхнього здійснення в області освіти, правосуддя, державного управління та державних служб, засобів масової інформації, культури, економічного та соціального життя.

 

Деякі з принципів, що проголошені в Рамковій конвенції про захист національних меншин

• недискримінація;
• сприяння справжній рівноправності;
• піднесення та збереження культури, релігії, мови та традицій;
• свобода зборів, асоціацій, висловлювання, думки, совісті та релігії;
• доступ до засобів масової інформації для їхнє використання;
• освіта;
• транскордонні контакти та співробітництво;
• участь в економічному, культурному та соціальному житті;
• заборона примусової асиміляції.

Були розглянуті також пропозиції про включення певних культурних прав до додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини. Однак, з огляду на труднощі у досягненні спільної угоди між державами, цю роботу було тимчасово припинено. Зауваження щодо інших засобів встановлення норм розглядаються на міжурядовому рівні.

Рівноправність жінок та чоловіків

Протягом останніх тридцяти років, правовий статус жінок у Європі, безсумнівно, покращився, проте справжня рівноправність жінок та чоловіків ще не стала дійсністю. Жінки залишаються маргіналізованими у політичному та державному житті, отримують меншу платню за працю однакової цінності, набагато частіше стають жертвами бідності, безробіття та насильства.

 

Для сприяння рівноправності жінок та чоловіків Рада Європи уживає заходів на різних рівнях. У Європейській конвенції з прав людини поняття рівноправності жінок та чоловіків не виділяється окремо як загальний принцип, але в статті 14 забороняється будь-яке “розрізнення”, зокрема, за ознакою статі, стосовно гарантованих конвенцією прав. До того ж, принцип рівності прав та обов`язків членів подружжя у шлюбі був доданий до конвенції у протоколі № 7. Парламентська асамблея Ради Європи продовжує виступати за включення до конвенції основного права на рівність жінок та чоловіків, і зараз це питання розглядається на міжурядовому рівні.

 

Європейська соціальна хартія забезпечує окремі спеціальні права для жінок, зокрема, право на рівну винагороду, захист материнства та жінок, що працюють, а також соціальний та економічний захист матерів і дітей. Додатковий протокол від 1988 року містить право на рівні можливості і ставлення у питаннях зайнятості та кар’єри без дискримінації за ознакою статі. Крім того, переглянута Соціальна хартія містить недискримінаційне положення, яке забороняє будь-яку дискримінацію, зокрема, і основану на різниці статі.

 

Діяльність Ради Європи не обмежується виробленням правових документів. Організація здійснила серію заходів, що були спрямовані на сприяння рівноправності жінок та чоловіків.

 

Декларація Комітету міністрів від 1988 року дала новий імпульс роботам в цій області. Комітет міністрів визнав, що рівноправність становить невід’ємну частину прав людини, і що викорінення дискримінації на основі статі є обов’язковою умовою демократії та соціальної справедливості.

 

Комітет міністрів переконаний, що демократія, при якій жінки не в повній мірі мають можливість приймати рішення у політичній, економічній та соціальній сферах, не є справжньою демократією. Якщо жінки та чоловіки не мають можливості працювати разом на рівних засадах, користуватися однаковими правами та обов’язками, наші демократії не є гідними свого імені.

 

У висновках конференції 1995 року “Рівність і демократія: утопія чи виклик”, що стала спеціальним внеском Ради Європи до процесу підготовки четвертої Всесвітньої конференції жінок (Пекін, 4-15 вересня 1995), було наголошено на важливості зв’язку між рівноправністю та демократією.

 

Інші ініціативи, що спрямовані на досягнення рівноправності жінок та чоловіків

• боротьба з торгівлею жінками та примусовою проституцією;
• боротьба з насильством по відношенню до жінок;
• організація конференцій та семінарів з проблем рівноправності під час перехідного періоду у країнах Центральної та Східної Європи;
• вивчення ролі та обов’язків засобів масової інформації у питаннях захисту людської гідності;
• вивчення права на вільний вибір, коли йдеться про народження дитини (право жінок вільно вирішувати питання про те, народжувати дитину чи ні);