Значимість діяльності Ради Європи в царині прав людини

Комітет міністрів

Комітет міністрів є розпорядчим органом Ради Європи, через який держави-члени укладають угоди та започатковують спільні дії. До його складу входять міністри закордонних справ держав-членів Ради Європи. Їхні постійні представники, які перебувають у Страсбурзі, наділені повноваженнями діяти та приймати рішення від їхнього імені. Комітет міністрів затверджує річну програму міжурядової діяльності Ради Європи, яку готує секретаріат на основі пропозицій урядових експертів, та приймає бюджет.

 

Однією з найбільш важливих функцій Комітету міністрів є прийняття конвенцій та угод, які носять зобов`язуючий характер по відношенню до держав-учасниць, що їх ратифікують. Він також звертається з рекомендаціями до держав-членів та - в окремих випадках - до держав, які не є членами, і приймає резолюції та заяви. У таких текстах містяться політичні заяви або пропозиції щодо дій, яких мають ужити уряди держав-членів. Велика кількість цих текстів після того, як їх було прийнято, стали служити інструментом запровадження нової політики та нових дій як в середині самої Ради Європи, так і в державах-членах.

 

Міждержавний діалог, який започатковано в рамках Комітету міністрів, отримує підкріплення з боку конференцій, що відбуваються один раз на два чи три роки, і на які збираються відповідальні за той чи інший напрямок діяльності Ради Європи (право, освіта і т.д.) європейські міністри. Такі зустрічі на високому рівні часто надають нового імпульсу діяльності, яка проводиться на європейському та національному рівні.

 

Комітет міністрів прийняв резолюції, рекомендації та заяви з великої кількості питань, зокрема, про

• врегулювання використання правоохоронними органами даних про особу,
• відмову від обов’язкової військової служби з релігійних чи моральних мотивів,
• Європейські в’язничні правила,
• інститут уповноваженого з прав людини,
• ув’язнених іноземців,
• правову допомогу та консультації,
• укриття для осіб, яким загрожує переслідування,
• викладання та вивчення прав людини в шкільних закладах.

В 1993 році міжурядовий діалог сягнув ще більшої висоти, коли глави держав та урядів під час зустрічі у Відні прийняли декларацію, яка визначила багато пріоритетних напрямків дій Ради Європи. Зокрема, організації було доручено вдосконалити дієвість Європейської конвенції з прав людини через встановлення єдиного суду, вироблення політичних та правових документів для захисту національних меншин і здійснення політики боротьби з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом та нетерпимістю.

 

Працюючи під керівництвом Комітету міністрів, міжурядові комітети розглядають всі важливі теми, що стосуються життя європейського суспільства, за винятком питань оборони. Питання захисту прав людини завжди перебувають в центрі їхньої уваги, якими б не були сфери, що розглядаються: засоби масової інформації, правове співробітництво, боротьба з наркотиками, охорона здоров’я, соціальний захист, освіта, культура, спорт, молодь, місцеві та регіональні влади чи захист навколишнього середовища.

Парламентська асамблея

Тоді як Комітет міністрів приймає рішення та виробляє політику, Парламентська асамблея, яку інколи ще називають “демократичною свідомістю Європи”, є форумом для обговорення та висловлення думок як із тем, що їхній розвиток сягає в майбутнє, так і з тем сучасності. Її членами є парламентери, яких призначають національні парламенти. Після детального опрацювання, яке здійснюють її члени під час роботи в комісіях, асамблея приймає резолюції та передає рекомендації до Комітету міністрів.

 

Парламентська асамблея прийняла рекомендації та резолюції з різних питань, зокрема, щодо

• скасування смертної кари,
• психіатрії та прав людини,
• масштабних та очевидних порушень прав людини на території колишньої Югославії,
• релігійних сект та нових релігійних рухів,
• прав меншин,
• прав дітей,
• СНІДу і прав людини,
• торгівлі дітьми та інших форм експлуатації дітей

Асамблея відіграє також вирішальну роль в процесі прийняття нових держав-членів, перевіряючи, чи виконують держави-кандидати основні умови, як того вимагає Рада Європи. Лише після позитивного висновку асамблеї Комітет міністрів дозволяє державі отримати статус члена Ради Європи.

 

В 1989 році Асамблея запровадила статус “спеціального запрошеного”, для того щоб встановити зв’язки з законодавчими органами нових демократичних країн та залучити їх до своєї роботи ще до набуття цими державами повноправного членства.

 

Доповідачі Асамблеї вивчають правовий порядок та ситуацію з правами людини в країнах, що мають намір вступити до Ради Європи, та надсилають до цих країн рекомендації. В результаті такої роботи відбувається корегування спрямованих на захист прав людини заходів, які здійснюються державами, що стали на шлях демократичного розвитку. Після того як держава стає членом організації, асамблея та Комітет міністрів продовжують здійснювати нагляд за дотриманням державою своїх зобов’язань. На державу може бути покладене не лише виконання зобов’язань, що визначені рамками ратифікованих цією державою конвенцій, але також і припинення виконання смертних вироків або гарантування незалежності судової влади. Такий нагляд за дотриманням зобов’язань поширюється в однаковій мірі як на старі, так і на нові держави-члени, що дозволяє уникнути зниження встановленого Радою Європи рівня вимог.

 

Парламентська асамблея впливала, роблячи свій внесок, на прийняття Комітетом міністрів численних конвенцій, угод, резолюцій та рекомендацій. Скасування смертної кари в мирний час, Європейська конвенція про запобігання катуванню, нелюдському, або такому, що принижує, поводженню чи покаранню, Рамкова конвенція про захист національних меншин, - все це є результатом пропозицій асамблеї, які були розглянуті Комітетом міністрів і набули остаточного вигляду у формі юридичних договорів. Зовсім недавно підтримка Парламентською асамблеєю питання про створення єдиного суду - що має покращити та прискорити процес розгляду справ, які надходять до Страсбургу згідно Європейської конвенції з прав людини - дозволив вийти з патової політичної ситуації.

Асамблея продовжує закликати до повного скасування смертної кари і посиленому захисту прав дітей та осіб, які шукають притулку.

Конгрес місцевих та регіональних влад Європи

Конгрес місцевих та регіональних влад Європи є двопалатним напівпарламентським форумом, який збирається на свою пленарну сесію один раз на рік. Конгрес розглядає теми, що є актуальними для громадян на місцевому та регіональному рівнях. Сьогодні його основним завданням є посилення низової демократії в нових державах-членах та в державах - кандидатах на вступ і сприяння регіональному та транскордонному співробітництву. Як і асамблея, Конгрес надає статус “спеціального запрошеного” представникам місцевих та регіональних урядів, які є кандидатами на вступ.

Неурядові організації (НУО)

Не можна не брати до уваги важливості ролі, яку відіграють неурядові організації (НУО): біля 350 міжнародних НУО, що представляють “громадянське суспільство”, наділені консультативним статусом у Раді Європи. Вони надають корисні поради міжурядовим комітетам і комісіям асамблеї та мають прямий зв’язок із секретаріатом. Діяльність багатьох із цих організацій зосереджена повністю або частково на питаннях захисту прав людини.

 

Такі НУО відіграють надзвичайно важливу роль в забезпеченні усвідомлення та розуміння правозахисних стандартів Ради Європи. Вони також постачають важливу інформацію до різних конвенційних органів, зокрема, до Європейського суду з прав людини - зібрані результати спостережень НУО передають до суду в якості amicus curiae (ця інформація допомагає суду аналізувати окремі питання, які розглядаються в межах справи) - до Європейського комітету у запобіганні катуванням (CPT) - надаючи інформацію про умови утримання ув’язнених осіб, - та до органів, на які покладено контроль за запровадженням Європейської соціальної хартії. В останньому випадку після набуття чинності додатковим протоколом до хартії роль НУО не обмежуватиметься лише наданням інформації, оскільки вони отримають право подавати колективні скарги до Комітету незалежних експертів хартії.

Секретаріат Ради Європи

Міжнародний секретаріат, який працює у Страсбурзі (Франція), складають представники майже з усіх держав-членів. Він забезпечує безперебійність та необхідну компетентність у функціонуванні органів і структур Ради Європи та здійсненні програми річної діяльності.

Серед 1500 співробітників Ради Європи приблизно 250 працівників займаються питаннями захисту прав людини, багато інших працівників виконують свої щоденні функції, які дотичні до цієї області, що свідчить про зосередження діяльності організації на правозахисній сфері.

 

29 червня 1995 року у Страсбурзі відбулось офіційне відкриття нового Палацу прав людини Ради Європи. Спроектована знаменитим архітектором сером Річардом Роджерсом споруда має повністю скляний вхідний хол круглої форми, що символізує прозорість дій Ради Європи в царині прав людини.

 

Директорат прав людини зосереджує свою діяльність на тих питаннях, що знаходяться поза межами компетенції створених відповідно до Європейської конвенції з прав людини органів контролю; інші директорати регулярно займаються - кожен у своїй області діяльності - питаннями, що стосуються захисту прав людини.

 

 Поширення інформації про діяльність Ради Європи

 

Рада Європи створила в рамках організації Інформаційний центр з прав людини, завданням якого є поширення інформації та пропаганда діяльності організації в царині прав людини. Цей центр інформує громадськість і пропонує всім зацікавленим користуватись спеціалізованою бібліотекою. Він виробив базу даних, яку складають підготовлені органами конвенції судові справи, намагається проводити активну роботу по ознайомленню з правами людини як представників громадськості, так і фахівців, в першу чергу, представників професійних кіл: працівників правоохоронних органів та пенітенціарних закладів. З цією метою центр організує заходи, готує документи та започатковує програми.

 

У відповідь на специфічні потреби країн Центральної та Східної Європи центри інформації та документації Ради Європи були створені в таких країнах:

Болгарія

Естонія

колишня югославська республіка Македонія

Латвія

Литва

Молдова

Польща

Російська Федерація

Румунія

Словаччина

Угорщина

Україна

Чеська Республіка

 

Основну частину роботи секретаріату Ради Європи становлять консультації з експертами, яких, в основному, визначають уряди. Міжурядова діяльність організації базується на роботі міжурядових комітетів спеціалістів з різних галузей, які готують матеріали до розгляду, визначають процедурний шлях і готують правові документи. Така робота зачасту лежить в основі вироблення конвенцій, рекомендацій, резолюцій чи декларацій, які приймає Комітет міністрів.

 

Секретаріат організовує конференції та семінари, здійснює інформаційне забезпечення та фахову експертизу, публікує документи широкого тематичного охоплення для різних категорій читачів: для широкого загалу, для вищих навчальних закладів, вчителів, дітей та груп фахівців, якими є, наприклад, адвокати, співробітники правоохоронних органів та інші.

 

Основні сфери діяльності Ради Європи:

• права людини та засоби масової інформації,
• правові питання,
• соціальні та економічні питання,
• захист довкілля,
• охорона здоров’я,
• місцеві влади,
• освіта, культура та спорт,
• молодь

Європейська конвенція з прав людини

Цю Конвенцію інколи називають “коштовною оздобою в короні” Ради Єворопи. Нові держави-члени під час вступу в члени Ради Європи зобов’язані підписати її та ратифікувати протягом одного року.

Її прямим попередником є Універсальна декларація прав людини від 1948 року. Іншими видатними історичними документами-попередниками є англійська Magna Carta (Велика Хартія Вільностей) від 1215 року, в якій було визначено право на справедливий та неупереджений судовий розгляд, Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки від 1776 року та Декларація прав людини та громадянина, яку було прийнято у Франції в 1789 році. Хоч сьогодні ці тексти розглядаються як історичний спадок, однак в свій час вони були важливими віхами на шляху досягнення рівноправності для всіх людей.

 

Європейська конвенція з прав людини стала в 1950 році для держав, які її підписали, “першим кроком для забезпечення колективного здійснення деяких із прав, проголошених в Загальній декларації”. Ці держави зобов’язались визнати за кожною особою, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, певні громадянські та політичні права, що визначені в Конвенції. За час, що минув, додаткові протоколи збільшили кількість гарантованих прав, а Європейський суд та Європейська комісія з прав людини зробили свій внесок в практику застосування цих прав, продемонструвавши динамічність та прогресивний характер механізму захисту.

 

Всі держави-учасниці - за винятком Ірландії, Норвегії та Сполученого Королівства - запровадили Конвенцію до свого внутрішнього законодавства, надаючи право національним судовим системам повністю враховувати її положення при розгляді скарг. Після вичерпання всіх національних засобів особа, яка вважає, що її права зазнали утиску, може звернутись до Страсбургу, посилаючись на порушення конвенції державою-учасницею. Органи конвенції не замінюють національні судові системи, а, в певному розумінні, є їхнім продовженням.

 

Історичний та безпрецедентний крок в міжнародному праві представляють собою згода суверенних держав дозволити наднаціональному суду здійснювати перегляд рішень національних судів та зобов’язання держав виконувати рішення цього суду - з урахуванням ризику того, що держава буде поставлена перед необхідністю змінити своє законодавство та виплатити відшкодування. Теорія, згідно якої права людини мають універсальний характер - що підносить їх над внутрішнім законодавством та державною діяльністю - була реалізована на практиці. Держави висловили також своє переконання в тому, що не окрема держава не повинна самостійно вирішувати питання про забезпечення прав людини та основних свобод з позицій національної політики.

 

Держава-учасниця може також порушити справу проти іншої держави-учасниці; у цьому разі йдеться про міждержавні справи. До сьогоднішнього дня такі випадки траплялись рідко, однак, коли вони мали місце, то завжди йшлось про надзвичайно серйозні порушення прав людини.

Структура та процедура

Конвенція засновує Європейську комісію та Європейський суд з прав людини, на які покладається розгляд індивідуальних та міждержавних справ. Члени комісії та суду є цілком незалежними. Перших обирає Комітет міністрів, других - Парламентська асамблея.

 

Приклади держав, що вжили заходів відповідно до прийнятого Європейським судом з прав людини рішення у справі

 

Австрія внесла зміни до важливих розділів свого кримінально-процесуального кодексу, де йшлось про інструкції щодо поводження з госпіталізованими ув’язненими та про весь механізм правової допомоги.

Бельгія внесла поправки до свого законодавства щодо бродяжництва та прийняла рішення про фінансову підтримку франкомовних шкіл у фламандському регіоні. Вона також внесла зміни до свого цивільного кодексу, визнавши однакові права за незаконнонародженими та дітьми, що народилися у шлюбі.

Греція внесла поправки до закону про попереднє ув’язнення.

Данія внесла поправки до закону про опікування над незаконнонародженими дітьми.

Італія ввела до свого нового кримінально-процесуального кодексу, який було прийнято в 1988 році, положення про обов’язкову присутність адвоката захисту під час судових слухань, в тому числі і під час розгляду в касаційному суді.

Нідерланди внесли поправки до свого військового кримінального кодексу та закону стосовно утримання психічно хворих.

Сполучене Королівство заборонило тілесні покарання в державних школах.

Франція прийняла закон про прослуховування телефонних розмов.

Швейцарія повністю переглянула свою судову організацію та кримінальний процес у його застосуванні до федеральної армії і внесла зміни до цивільного кодексу відносно позбавлення свободи у виправних закладах.

Швеція внесла доповнення до закону про обов’язкову релігійну освіту.

 

Звернення спершу передаються до комісії, що розглядає їх під час однієї з своїх сесій, які відбуваються майже щомісяця. Від початку своєї діяльності у 1955 році комісія отримала більше 26 000 звернень. Більшість із них були визнані “неприйнятними” або через недостатню обгрунтованість, або ж у них йшлось про питання, які не належать до юрисдикції конвенції, або ж вони подавались проти держав, які не були сторонами конвенції. В той же час біля 1900 звернень були визнані прийнятними.

 

Коли звернення визнається прийнятним, Комісія звертається до сторін з пропозицією досягти дружнього врегулювання. Якщо це не є можливим, Комісія готує доповідь, в якій вона викладає факти та робить свій висновок стосовно того, чи мало місце порушення конвенції, і передає цю доповідь до Комітету міністрів.

 

Протягом трьох місяців від дати передачі доповіді до Комітету міністрів держава, якої це стосується, Комісія, чи, за певних умов, особа, що подала звернення, можуть передати справу до суду. Якщо справу не було передано до суду, то саме Комітет міністрів визначає, чи мало місце порушення конвенції.

 

Коли справа передається до суду, то обов’язково відбувається відкрите слухання. Рішення суду, яке приймається більшістю голосів суддів, є остаточним і є зобов’язанням для держави, якої це стосується. Ця держава повинна вжити всіх необхідних заходів для виконання рішення та захистити визначені у конвенції права. Суд може прийняти рішення про виплату державою фінансового відшкодування, в якому будуть враховані збитки та компенсація процедурних витрат заявника.

 

Якщо суд приймає рішення про факт порушення конвенції, Комітет міністрів наглядає за виконанням судового рішення. Він перевіряє, чи держава, якої це стосується, ужила відповідних заходів для виправлення становища, зокрема в сфері управління чи законодавства.

 

Реформа

 

Внаслідок зростання авторитету конвенції за останні роки значно збільшилась кількість справ, які були розглянуті комісією та судом. П’ять років або навіть більше може відбуватись підготовка справи до часу виголошення судового рішення. З метою скоротити цей строк та посилити ефективність механізму Комітет міністрів у 1993 році ухвалив рішення про реформування сучасної структури та заміни існуючих комісії та суду єдиним постійним судом. Процедура такої реструктуризації викладена в додатковому протоколі до конвенції (Протокол № 11). Вона буде здійснена після ратифікації протоколу всіма державами-учасницями.

 

Звернення до Європейської комісії з прав людини, 1955-1995

Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

Ми майже нічого не знаємо про те, що відбувається за зачиненими дверима таких місць позбавлення волі, як в’язниці, комісаріати поліції, заклади для лікування психічно хворих осіб. Ось чому Рада Європи прийняла у 1987 році Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка вступила в силу з 1989 року. Ця конвенція, за якою було засновано Європейський комітет у запобіганні катуванням, доповнила захист, що був встановлений Європейською конвенцією з прав людини.

 

Європейський комітет у запобіганні катуванням (СРТ)

 

Цей Комітет складається з незалежних і неупереджених експертів, сфера інтересів яких є різноманітною: право, медицина, пенітенціарні режими, політика і т. д.

 

Комітет у запобіганні катуванням

• підкреслив значимість професійної підготовки працівників правоохоронних органів (включаючи й вивчення таких тем, як спілкування між особами, відмінність культур та запобігання самогубству);
• рекомендував, щоб затримані поліцією особи мали право надавати інформацію з місця ув’язнення, з тим щоб отримати допомогу адвоката або бути оглянутим лікарем, якого вони самі оберуть;
• піддавав критиці недопустимі умови утримання в’язнів та пенітенціарні режими;
• рекомендував, щоб особи, які перебувають в місцях позбавлення волі, проводили значну частину дня поза стінами камери та могли займатися різними видами діяльності (навчання, спорт, професійна діяльність і т. ін.);
• постійно наголошував на праві ув’язнених осіб отримувати необхідну медичну допомогу;
• встановив стандарти в багатьох інших питаннях (зокрема щодо одиночної камери, дисципліни, контактів з навколишнім світом, скарг та інспекційних процедур).

З метою обстеження умов перебування ув’язнених експерти Комітету відвідують місця ув’язнення, зокрема в’язниці, комісаріати поліції, центри утримання іноземців, місця для ув’язнених в армійських казармах або психіатричних установах. Експерти Комітету мають право необмеженого доступу до місць ув’язнення і можуть віч-на-віч спілкуватись з ув’язненим або з будь-якою особою, що може надати відповідну інформацію, у тому числі з членами неурядових організацій (НУО), які займаються право захисною діяльністю, або з особами, що є відповідальними за місця утримання.

 

Комітет збирає таку інформацію, в першу чергу, для захисту ув’язнених від катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а не для обвинувачення держав, в яких має місце незадовільне обходження. Після того як Комітет здійснює чергову інспекцію або спеціальний візит до країни, він надсилає урядові доповідь, яка може містити запити щодо інформації, рекомендації та коментарі. У відповідь на це уряд має представити Комітетові доповіді: проміжну - протягом шести місяців і повну доповідь - протягом дванадцяти місяців. Доповіді Комітету у запобіганні катуванням і відповідних держав є конфіденційними, але держави, зазвичай, оприлюднюють їх. Поширення рекомендацій Комітету повинно підсилити превентивну - а не судову - роль цього органу.

 

У виняткових випадках, якщо держава відмовляється співпрацювати або виконувати рекомендації Комітету у запобіганні катуванням, він може ухвалити рішення про публічну заяву. До сьогодні таку санкцію було вжито тільки одного разу проти Туреччини в грудні 1992 року.

Європейська соціальна хартія

Демократія не гідна свого імені, якщо вона не захищає всі права людини - економічні та соціальні, громадянські та політичні.

Від того часу, як в 1961 році Європейську соціальну хартію було відкрито для підписання, держави - члени Ради Європи змогли взяти на себе зобов’язання визнати за своїми громадянами значну кількість економічних і соціальних прав.

Ці права - разом із громадянськими та політичними правами, що викладені в Європейській конвенції з прав людини - становлять єдине неподільне ціле і представляють далекосяжні програми для країн Європи.

“Громадянські і політичні права та соціальні і економічні права не можуть складати дві різні групи, оскільки не можна забувати про те, що саме антагонізм між ними породив доктрини, які шалено протидіють одна одній. Усі ці права - рівні та неподільні. Вибирати з-поміж них неможливо. При скасуванні одного усі інші права стають недійсними. Демократія не може бути частковою.”

 

З виступу Поліса Модіноса,

колишнього заступника Генерального

секретаря Ради Європи, на першій сесії

Комітету незалежних експертів

Європейської соціальної хартії

16 грудня 1966 року.

Гарантовані хартією права можна поділити на три категорії: захист права на працю, соціальний захист усього населення та спеціальний захист поза робочим середовищем. Договірні сторони не зобов’язані приєднуватись до всіх положень Хартії, однак існує “основне ядро” прав, яких вони мають дотримуватись. Окрім того, автори хартії визначили мінімальний перелік прав, які держави мають підписати.

 

 Механізм контролю

 

Договірні сторони зобов’язані регулярно представляти доповіді про застосування хартії, - на цьому побудована система контролю.

 

Ці доповіді спершу аналізує обраний Комітетом міністрів Комітет незалежних експертів, якому допомагає спостерігач від Міжнародної Організації Праці (МОП). Комітет незалежних експертів формулює правову оцінку того, як держави-сторони виконують свої зобов’язання, і передає її до Урядового комітету, який складається з представників Договірних сторін. Комітету допомагають спостерігачі з європейських організацій робітників та роботодавців.

 

Урядовий комітет вивчає ситуацію в країнах, які видаються такими, що не дотримуються своїх зобов’язань, і на підставі зауважень щодо здійснення соціально-економічної політики готує рекомендації для прийняття Комітетом міністрів.

 

Комітет міністрів надсилає рекомендації державам, які не повністю виконують вимоги хартії.

 

  Права, що викладені в Європейській соціальній хартії

 

Захист праці

• право на працю, включаючи право на професійну орієнтацію та професійну підготовку;
• захист у робочому середовищі: право на справедливі умови праці та справедливу винагороду, зокрема, право жінок і чоловіків на рівну винагороду за працю рівної цінності;
• свобода спілок, право на ведення колективних переговорів, а також право робітників на інформацію і консультації та право брати участь у вирішенні питань поліпшення умов праці та робочого середовища;
• спеціальний захист деяких категорій працівників: дітей та підлітків, жінок, осіб з фізичними або розумовими вадами, робітників-мігрантів.

Соціальний захист усього населення

• право на захист здоров’я, право на соціальну безпеку та право на соціальну і медичну допомогу, право на користування послугами соціального забезпечення.

Спеціальний захист поза робочим середовищем

• права дітей та підлітків, матерів, сімей, осіб з фізичними або розумовими вадами, робітників-мігрантів та членів їхніх сімей, осіб похилого віку

РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКА СОЦІАЛЬНА ХАРТІЯ

Доповіді урядів Зауваження щодо застосування соціальних партнерів хартії і неурядових організацій

КОМІТЕТ НЕЗАЛЕЖНИХ ЕКСПЕРТІВ

Оцінює з правової точки зору відповідність національного законодавства, нормативних актів та практики до змісту зобов’язань за хартією

 

  УРЯДОВИЙ КОМІТЕТ

Визначає на підставі зауважень щодо соціально-економічної політики ті ситуації, що мають стати предметом рекомендацій відповідним державам

 

КОМІТЕТ МІНІСТРІВ

Приймає резолюцію по закінченніn кожного періоду контролю

 

ПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ

Надсилає рекомендації державам, які не повністю виконують вимоги Періодичне обговорення хартіїm соціальних питань

 

  Парламентська асамблея також залучена до цієї процедури. Від 1992 року вона, використовуючи висновки Комітету незалежних експертів, періодично організовує обговорення питань соціальної політики.

 

Перспективи

В минулому Європейська соціальна хартія не отримувала політичної підтримки такого рівня, як її відповідник - Європейська конвенція з прав людини. Держави, особливо у часи економічної кризи, не квапилися брати на себе зобов’язання, які, на їх думку, вимагали великих витрат. Звичайно, заходи, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та, в той же час, соціальний захист усього населення та спеціальний захист поза робочим середовищем, коштують дорого. Проте соціальні та політичні наслідки нехтування ними можуть коштувати ще дорожче.

 

У листопаді 1990 року задля підвищення ефективності контрольного механізму, збільшення кількості та поглиблення змісту прав, які захищала хартія, Рада Європи прийняла важливе політичне рішення, що мало “активізувати” хартію.

 

У 1991 році було прийнято додатковий протокол до хартії, який змінив вимоги до прийняття рекомендацій Комітетом міністрів: відтепер більшість у дві третини від числа Договірних сторін хартії - а не більшість у дві третини від числа держав - членів Ради Європи - повинні проголосувати за рекомендацію, щоб її було прийнято. Крім того, протокол підсилив роль Комітету незалежних експертів, покращив процедуру консультацій з неурядовими організаціями, представниками роботодавців і профспілок. Окрім того, згідно цього протоколу, доповіді Договірних сторін, висновки Комітету незалежних експертів і доповіді Урядового комітету мають оприлюднюватися набагато раніше.

 

Недавно було прийнято ще один протокол, який додав до існуючого контрольного механізму процедуру подання колективних звернень. Протокол набере чинності після того, як його ратифікують п’ять Договірних сторін. Процедура подання колективних звернень додає нової перспективи і сприяє зростанню важливості Соціальної хартії, тому що дозволяє організаціям роботодавців і робітників, а також неурядовим організаціям (НУО) подавати звернення, якщо вони вважають, що Договірні сторони порушили положення хартії.

 

Європейська соціальна хартія

набрала чинності в 20 країнах Європи:

 

Австрія Бельгія Греція Данія Ірландія Ісландія Іспанія Італія Кіпр Люксембург

Мальта Нідерланди Німеччина Норвегія Португалія Сполучене Королівство Туреччина Фінляндія Франція Швеція

Крім того, підписали, але ще не ратифікували хартію такі країни:

Ліхтенштейн Польща Румунія Словакія

Угорщина Україна Чеська Республіка Швейцарія

Недавно Комітет міністрів прийняв переглянуту Європейську соціальну хартію, яку було відкрито для підписання 3 травня 1996 року. Її нові положення вміщують розширення принципу недискримінації, право на захист у випадку звільнення з роботи, право робітника на повагу до його гідності, права робітників із сімейною відповідальністю на рівні можливості та поводження, право на захист проти бідності і соціального виключення та право на належні умови життя.

 

Переглянуту хартію підписали Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Італія, Португалія, Фінляндія, Франція та Швеція.

 

Здається, що інші держави Європи є готовими, в свою чергу, прийняти положення Європейської соціальної хартії. Від цього часу є важливим забезпечити застосування проголошених у хартії прав, щоб вона відігравала таку ж роль, як і Європейська конвенція з прав людини. До того ж, зміни у сфері зайнятості та розлад, якого зазнали Центральна та Східна Європа, робить ще більш нагальною необхідність такого документу, як Європейська соціальна хартія.

Програма “Демосфен”:
підтримка демократичних реформ у Східній та Центральній Європі

Вражаючі зміни в Східній та Центральній Європі наприкінці вісімдесятих років поставили Раду Європи перед нагальною потребою надати допомогу колишнім диктатурам під час їхнього переходу до демократії. У відповідь на цю потребу організація започаткувала спеціальну програму “Демосфен”, в рамках якої вона надавала в розпорядження країн Центральної та Східної Європи досвід, такий необхідний їм для побудови демократичного суспільства, в основі якого будуть верховенство права і захист прав людини.

 

Програми з прав людини спрямовані, в основному, на конституційні та законодавчі реформи, однак в останній час головну увагу було зосереджено на програмах професійної підготовки правників та працівників засобів масової інформації. Ці програми, що розраховані, головним чином, на урядові органи та установи, можуть бути дво- або багатосторонніми. Але все частіше для підвищення ролі громадянського суспільства Рада Європи співпрацює і з професійними об’єднаннями та неурядовими організаціями.

 

Види діяльності, що проводяться в рамках програми “Демосфен”

• місії експертів з метою надання допомоги у вирішенні конкретних законодавчих і управлінських проблем;
• організація семінарів за участю експертів з різних країн;
• підтримка ініціатив урядових і неурядових організацій, що спрямовані на розвиток викладання і вивчення такої сфери, як права людини;
• навчальні візити державних службовців, науковців, правників, парламентерів і представників НУО;
• покращення інформування та обміну документацією, публікація нових документів, переклади існуючих документів, створення центрів документації та інформації та ін.;
• участь урядових експертів у роботі експертних комітетів Ради Європи;
• широка участь громадянського суспільства у конференціях і семінарах.

З програмами, що здійснюються в царині прав людини, пов’язаний проект “Демо-право”. Він розрахований, в основному, на судову систему, незалежність судової влади, доступ до суду, а також на перегляд кримінального і кримінально-процесуального кодексів. Інший проект - “План Феміда” - пропонує підготовку представників різних професій: працівників правоохоронних органів, суддів, працівників прокуратури та пенітенціарних установ.

 

Ці програми представляють пріоритети в діяльності Ради Європи, зокрема в тому, що стосується права та прав людини. Вони спрямовані на допомогу країнам Центральної та Східної Європи в їхній інтеграції до європейських інституцій та структур, а також дотриманні визначених Європейською конвенцією з прав людини норм.

 

У відповідь на потреби країн Центральної та Східної Європи, що не є членами Ради Європи, організація започаткувала кілька проектів на рівні “Великої Європи”, які також спрямовані на покращення розвитку демократичного суспільства і захист прав людини.