Кампанія Ради Європи з боротьби проти насильства
по відношенню до жінок, у т. ч. в побуті

Інтерв’ю з професором Кароль Хагеманн-Уайт, керівником досліджень з загальної педагогіки та гендерних питань Університету Оснабрюк, Німеччина

Багато національних учасників досі не уявляють, що подолання такого явища, як насильство проти жінок, це відстань великої довжини. Спостерігається тенденція до стагнації. Вважається, що одноразова акція – наприклад, інформаційна кампанія, новий закон або організація нової служби, зможуть розв’язати цю проблему. Конкретним результатом кампанії має стати обізнаність кожної людини про те, що потрібні спільні зусилля багатьох учасників.     

Найактуальнішою проблемою нині є розвиток – там де їх немає або майже немає – служб, що опікуватимуться проблемами жінок, гарантування цим службам безпеки та надійного підґрунтя для функціонування, оскільки найважливішою їх завданням є захист жертв від дальшого насильства.    

У всіх країнах слід багато зробити для того, щоб хоча б уповноважені інституції – поліція, прокуратура й суди, служби захисту дітей та заклади охорони здоров’я – були цілком обізнані щодо масштабів проблеми, достатньо підготовлені для відповідної роботи та впевнені, що немає жодного виправдання насильству.  

У цьому питанні немає першочерговості: ці дії слід поєднувати. Там, де вчиняється злочин без покарання, підриваються норми суспільства та жодна ресоціалізація неможлива. Але багато форм насильства в інтимному житті партнерів довести важко, тому програми ресоціалізації слід підтримувати для чоловіків, які погоджуються на такі пропозиції, наприклад, з боку служб захисту дітей.  

Насильство проти жінок має подвійне підґрунтя: по-перше, це – культурні, соціальні й правові традиції, що визначають жінку як істоту, підпорядковану чоловіку, а не повноправного й рівноцінного громадянина. І по-друге, це – повага до самого насильства, яке не зникає, а знов і знов піднімає голову, коли не дуже обізнані або не захищені особи чи групи не можуть розв’язати конфлікти конструктивно. Крім того, насильство живиться насильством: воно може стати потребою, звичкою, навіть щоденною роботою.

Тобто, політичні відповіді мають бути спрямовані на зупинення або, де це можливо, ліквідацію насильства. Щоб по-справжньому змінити становище, політика має, з одного боку, працювати в напрямку досягнення реальної гендерної рівноправності, а з іншого, сприяти справжній цілковитій відмові від насильства по відношенню до інших.  

Лише в Європі було проведено 16 репрезентативних досліджень. Підсумки свідчать, що немає жодної країни, жодного соціального чи релігійного середовища, вільного від серйозного, регулярного, жорстокого побутового насильства. Проте, „універсальне” не означає, що проблема є однаковою в різних місцях. Дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я, проведене в 2005 році в багатьох країнах, засвідчило, що в деяких країнах більше однієї третини всіх жінок  потерпають від жорстокого фізичного насильства з боку партнерів, нерідко з травмами, що потребують лікування. В той самий час в Ірландії або в Німеччині насильство дорівнює 9%.

Зв’язок, що існує між належністю до соціального прошарку чи релігії та насильством, є різним в різних країнах. Загалом він доволі слабкий, але соціальне виключення та бідність дійсно сприяють зростанню насильства з боку хлопців і чоловіків як в сім’ї, так і за її межами. Переважна частина випадків насильства вчиняється чоловіками, не схильними до насильства в громадському житті. Це – образливий приклад примусового контролю.

У Відні (Австрія) впроваджено закон про побутове насильство, який передбачає підготовку поліції для видворення правопорушників з домівок та організацію дійових служб інформування і консультування жертв. Цей закон передбачає також фінансування притулків, як постійний видаток міського бюджету, визнаючи таким чином громадський обов’язок підтримувати постійні професійні служби [для роботи з жертвами]. З цією паралельною структурою можливо задовольняти потреби багатьох жінок ліпше, ніж це може зробити будь-яка інша одна служба.      

В Словенії сестринський штат всіх лікарень навчений процедурі визначення побутового насильстві, в т. ч. наданню відповідної допомоги жінкам і дітям у випадках, коли насильство ще не встановлено. Це може допомогти багатьом жінкам, які ще не знайшли шляху до спеціалізованих служб.

Жіночі НУО в країнах Західних Балкан сформували мережу через всі кордони та численні лінії конфліктів, щоб спільно працювати проти побутового насильства. За підтримки фундації з Нідерландів вони, з урахуванням міжнародних стандартів, проаналізували становище в кожній країні та розробили рекомендації щодо подальшої роботи.  

Іспанія ухвалила універсальний конституційний закон про гендерне насильство, в якому детально виписано різноманітні аспекти його ефективного впровадження та інтеграції до чинних законодавства.

Попри проблеми, пов’язані з федеральним устроєм, Німеччина застосовує цивільне й кримінальне законодавство, нормативні акти про охорону громадського порядку для здійснення принципу – правопорушник має піти. За допомоги НУО в Берліні було відкрито „гарячу” телефонну лінію та створено невеличку мобільну команду втручання. За потреби, туди можна звертатися 54 мовами. Планується розширити цю службу на всю Німеччину.     

У Сполученому Королівстві докладають зусиль для об’єднання служб для жінок і служб для дітей, які потерпають від побутового насильства. У нових законодавчих актах інформація про насильство в сім’ї – звичайно проти матері – розглядається службами захисту дітей як шкідлива для дитини.   

Ціна невтручання набагато вища, ніж видатки на заходи запобігання ескалації насильства. В сімох європейських дослідженнях було зроблено обґрунтовані оцінки щорічної вартості побутового насильства для суспільства. Такі видатки зростають у секторі охорони здоров’я внаслідок травмування жертв; в поліції та в системі правосуддя, зокрема через те, що потрібні регулярні втручання внаслідок зростання насильства; в економіці – завдяки втратам робочого часу та спаду продуктивності праці, а також у соціальній сфері, наприклад, у житловому будівництві та соціальних виплатах. Загальні витрати дорівнюють в середньому 40 євро на кожного європейця щорічно. Для країни з населенням в 10 мільйонів осіб бездіяльність оцінюється в 40 мільйонів євро. Ефективні програми втручання та підготовки можуть коштувати значно дешевше.