Рекомендація 1681 (2004)

Кампанія проти насильства щодо жінок у побуті

1. Парламентська асамблея дуже стурбована масштабами насильства щодо жінок у побуті та його ескалацією і звертає увагу на те, що ця серйозна проблема зачіпає всі держави-члени Ради Європи.

2. Гострота проблеми примушує держави-члени Ради Європи вважати боротьбу з насильством пріоритетом національної політики та вирішувати цю проблему в ширшому політичному контексті спільно з урядами, парламентами й за участі громадянського суспільства. За міжнародним правом держави-члени зобов’язані з належною старанністю вживати ефективних заходів, спрямованих на викорінення насильства проти жінок, у т. ч. в побуті, а також захищати жертв/осіб, що вижили. Якщо вони [жертви] самі не хочуть відповідати за себе, держави повинні вжити ефективних заходів для їхнього захисту, карати осіб, які вчинили такі дії, а також захищати жертв/осіб, що вижили.

3. У рекомендації 1582 (2002) „Про насильство щодо жінок у побуті” Асамблея запропонувала різні способи боротьби проти такого насильства. Вона обстоює точку зору, що акти насильства в побуті слід вважати кримінальними злочинами, а жертвам треба надавати ліпший судовий, психологічний і фінансовий захист, а також те, що Європейський рік проти насильства в побуті слід провести для того, щоб це явище більше не вважалося табу.

4. Асамблея звертає увагу на те, що коли держави проводять національні кампанії з підвищення обізнаності, ухвалюють відповідні закони, вживають належних судових і фінансових заходів, прогрес у боротьбі проти насильства в побуті стає помітним. Це можна пояснити тим, що жертви ліпше поінформовані про свої права, а представники громадськості більше обізнані щодо серйозності проблеми. Відповідно не можна не шкодувати з приводу того, що Комітет міністрів у відповідь на Рекомендацію 1582 (2002) Парламентської асамблеї не підтримав заклик ініціювати кампанію проти насильства в побуті.

5. Парламентська асамблея впевнена, що організація загальноєвропейської кампанії проти насильства в побуті заохочуватиме держави-члени вживати невідкладних потрібних заходів. Така кампанія, яку слід провести в тісній співпраці з Європейською Комісією, Європейським Парламентом і неурядовими організаціями, матиме на меті три основних завдання: попередження, допомога жертвам і забезпечення громадськості інформацією.

6. Асамблея вітає ініціативи, висунуті кількома національними парламентами, та проголошує, що вона готова вжити потрібних заходів з метою сприяти успіху цих ініціатив. Вона також вирішила розпочати організацію й проведення загальноєвропейської кампанії проти насильства в побуті в 2006 році.

7. Асамблея рекомендує Комітетові міністрів:

і) розглянути питання про насильство в побуті під час ІІІ саміту глав держав і урядів держав-членів Ради Європи;

іі) провести загальноєвропейську кампанію проти насильства в побуті в 2006 році спільно з європейськими й національними партнерами – Європейською Комісією, Європейським Парламентом, неурядовими організаціями та їхніми асоціаціями;

ііі) створити в Раді Європи спеціальну групу з метою:

а) визначити й узгодити всі параметри загальноєвропейської кампанії;

b) сформувати відповідний механізм для оцінювання досягнень держав у цій сфері;

c) випрацювати інструменти, потрібні для контролю на загальноєвропейському рівні за змінами, що відбуваються в цьому явищі;

d) підготувати пропозиції щодо дій на національному рівні для кожної держави-члена, зокрема:

– організувати спільно з національними парламентами, місцевими партнерами, НУО та їхніми асоціаціями національну кампанію з підвищення обізнаності на рівні міністерств та широкої громадськості;

– впроваджувати заходи, спрямовані на захист і допомогу жертвам, у т. ч. пропонуючи їм невідкладну допомогу в правових, медичних, психологічних і фінансових питаннях, пропонуючи представникам поліції та суддівського корпусу відповідне навчання, а також підтримуючи діяльність НУО щодо жертв насильства в побуті;

– призначати кримінальне покарання за вчинення злочинів, пов’язаних з насильством у побуті, в т. ч. за зґвалтування в шлюбі, та надавати психологічну допомогу задля попередження наступних злочинів;

– виявляти ліпшу практику інших держав-членів, наприклад, Австрії, де федеральний закон 1979 року, крім іншого, дозволяє поліції забороняти особі, яка вчинила насильство, заходити до сімейного будинку що, відповідно, автоматично забезпечує жертвам захист і підтримку;

– розвивати засоби кількісного й якісного оцінювання розвитку цього явища, а також ефективності заходів щодо попередження й подолання насильства;

– регулярно інформувати міжнародні правозахисні організації про зміни в цьому явищі та про заходи, спрямовані на боротьбу з насильством щодо жінок у побуті і його подолання.