Террі Девіс, Генеральний секретар Ради Європи

2005

Промова Генерального секретаря Ради Європи Террі Девіса

Будапешт, 23 вересня 2005 року

7-а конференція європейських міністрів, відповідальних за справи молоді

„Гідність людей та соціальне єднання: відповідь молодіжної політики на насильство”

Насильство – це найзвичайніше та найпоширеніше порушення прав людини та її гідності. Ця проблема стосується суспільства в цілому, але молодь особливо вразлива. Молоді люди часто потерпають від насильства або як його жертви, або як правопорушники.

Тому я вітаю вибір теми цієї конференції. Насильство обіймає одне з перших місць серед політичних та громадських проблем багатьох європейських країн.  Хоча це й не нове явище, воно становить зростаючу загрозу для соціального миру та єднання наших суспільств, що ґрунтуються на свободах та повазі окремих людей. Як міністри, відповідальні за справи молоді, ви маєте повноваження та обов’язок змінити це становище. Як політики, ми не можемо контролювати людську природу, але ми можемо допомогти створити атмосферу, що сприятиме виявленню найкращих людських якостей та дасть людям можливість бути самими собою і такими, якими вони бажають стати.     

Певною мірою рівень насильства в суспільстві є віддзеркаленням самого суспільства. Хоча завжди насильство є наслідком душевного стану людини, на цей стан нерідко впливають соціальні, економічні, сімейні та інші обставини життя кожної окремої людини. Насильство вражає всі прошарки суспільства, але найчастіше та найболючіше – соціально та економічно знедолених осіб.

Отже, відповідаючи на насильство, ми маємо враховувати соціальний та економічний контексти, в яких воно виникає. Ці відповіді мають не лише робити наголос на безпеці, але й бути спрямовані на створення можливостей для людей подолати стрес, спричинений тим, чого вони бажають, або тим, чого суспільство чекає від них, дозволяє їм або відмовляє.            

Як я вже сказав, молоді люди нерідко стають жертвами насильства або правопорушниками. Дуже часто вони можуть водночас бути й жертвами, й злочинцями. Дослідження свідчать, що ті, хто є жертвами, також самі більше схильні до вчинення актів насильства. Але молодь може допомогти розірвати порочне коло насильства. Молоді люди можуть допомогти запобігти насильству серед однолітків та в суспільстві в цілому.

Рада Європи завжди підкреслювала, що ефективна відповідь на насильство передбачає застосування превентивних стратегій, що базуються на підвищенні обізнаності, освіті – зокрема в неформальному сенсі, зміцненні демократії, соціального єднання та інтеграції [до суспільства]. Але освітня кампанія із запобігання насильству не матиме шансу на успіх, доки політики не реалізують на практиці те, що вони проголошують. Повага до демократичних норм та терпимість до політичних опонентів є вирішальними чинниками в їхніх намаганнях сприяти ненасильству серед молодих людей та й не лише серед них. Врешті-решт, як можна чекати від людей, що вони утримуються від агресивного ставлення в повсякденному житті, якщо політичне життя переповнене насильством, а держави занадто часто поводяться як озброєні велетні та моральні пігмеї?

Політика освітнього та соціального включення [до суспільства], яка є одним із найважливіших інструментів запобігання насильству, не може бути успішною, якщо не зважати на конкретні особливості підлітків та молодих людей, а також не залучати їх як активних учасників [громадського життя]. Освіта – як офіційна, так і неформальна – може допомогти людям зрозуміти, що ненасильство                                                                                                                                                                                                                      не завжди може бути ефективним способом розв’язанням [проблем], проте насильство ніколи.          

Молодіжна політика може та має сприяти намаганням приборкати насильство в усіх його проявах та допомогти молоді навчитися розв’язувати конфлікти в ширшому суспільстві, в сім’ї та з самим собою.

Молодіжна політика має інструменти та механізми великого потенціалу, здатні подолати насильство, але нерідко їх недооцінюють та використовують недостатньо. Це зокрема справедливо для молодіжних організацій і мереж, в рамках яких молодь може експериментувати та розвивати навички участі, солідарності, терпимості, міжкультурного діалогу, поваги до різноманітності та розв’язання конфліктів.   

Але сама по собі молодіжна політика не в змозі розв’язати всі питання боротьби з насильством та насильницькою поведінкою. Є проблеми спільні для всіх сфер публічної політики. Тому ключовим елементом розвитку ефективних стратегій приборкання насильства є міжсекторальне співробітництво. Молодіжна політика має грати активну роль у сприянні такому співробітництву, а також у забезпеченні того, щоб заходи та програми, ініційовані іншими структурами публічного сектора, здійснювалися за активної участі молоді та молодіжних організацій.    

Голови держав і урядів держав-членів Ради Європи на зустрічі у Варшаві (травень 2005 р.) дійшли згоди щодо низки заходів, що допоможуть Європі зустріти виклики нашого століття. Серед висновків саміта рішення розпочати кампанію з ліквідації всіх форм насильства по відношенню до дітей. Ваші намагання інтенсифікувати відповіді молодіжної політики на насильство стануть важливим внеском  до цієї кампанії, а також до наших постійних зусиль створити більш гуманну та широку Європу.

Рада Європи грає керівну роль як організація, що проводить кампанії з проблем, що найбільше турбують громадян сьогодні. Я зокрема задоволений тим, що Варшавський саміт дав згоду на проведення Молодіжної кампанії, що сприятиме різноманітності, правам людини та участі. Ця кампанія є частиною нашої постійної боротьби проти расизму, дискримінації, антисемітизму та ісломофобії. В найближчі два роки більшу частку ресурсів сектора з питань молоді буде спрямовано на ці кампанії. А я хочу скористатися можливістю та закликати вас якнайбільше підтримати кампанію у ваших власних країнах.   

Усі ці дії є частиною ширших рамок культурного співробітництва, яке так суттєво збагачує діяльність Ради Європи з тих пір, як 50 років тому було ухвалено Європейську культурну конвенцію. Нині здійснюються різноманітні програми, що дають змогу Конвенції залишатися живим, активним інструментом розвитку культурного співробітництва в Європі та поза її межами. Вони охоплюють роботу, пов’язану з тим, як, наприклад, культурна політика може допомогти в боротьбі з небезпекою та соціальним виключенням.  

Сказати, що молодь наше майбутнє, це звичайно банально, але й банальність необов’язково є помилковою. Якщо ми хочемо, щоб Європа завтрашнього дня була ширшою та різноманітною, живою і терпимою та існувала в мирі з собою та іншими, наша робота з молоддю – а конференція тому приклад – є вдалим початком.